Для італійської журналістики він давно став частиною її бурхливої історії. Адже виступав засновником часопису «L'Espresso», газети «La Repubblica», понад двадцять років був серед керівників цих впливових видань. У поважному віці продовжував писати, був колумністом у «La Repubblica». Читачі жартівливо назвали його довгі колонки-роздуми «Співана меса в неділю». «L'Espresso», «La Repubblica», «La Stampa», «Il Corriere della Sera» та інші видання, телевізійні канали і радіопрограми вмістили багато спогадів про «улюбленого народом інтелігента, журналіста-патріарха».
Для історії міжнародної журналістики в біографії Еудженіо Скальфарі багато контроверсійних моментів. Народився в 1924 році в місті Чівітавекк'я, батьки - родом з Калабрії, бакалавр права, після університету Ла Сап'єнца працював у банку. Економічні огляди почав писати ще за часів фашизму. Співпрацював з різними виданнями після Другої світової війни. Пов'язував своє політичне життя поступово з кількома партіями, найпізніше - із соціалістами. Як журналіст-розслідувач розкрив спробу державного перевороту в 1967 році, заледве уник судового переслідування. У 1994-му, як написано в одній з біографій, розпочав двадцятирічну боротьбу із Сильвіо Берлусконі. Також мав особливий хист передбачати гострі політичні події та їх розв'язання. Це йшло від того, що добре знався на італійській політичній історії та мав товариські бесіди з багатьма інтелектуалами. Про бесіди з Папою Франциском інформував читачів, іноді наражаючись на спростування пресслужби Ватикану. Колеги у спогадах натякають на його сентиментальність та наявність таємниць приватного характеру. Також відзначають природжені лідерські якості, непростий характер «абсолютного гіганта італійської журналістики».
У поважному віці Еудженіо Скальфарі захоплювався філософією, особливо працями Фрідріха Ніцше. Його широкі літературні уподобання зосереджувалися на творах багатьох письменників зі світовим ім'ям, але залишався великим прихильником творчості Дені Дідро й Марселя Пруста. В статті Пауло Маурі, який нещодавно покинув цей світ, є багато подробиць про інтелектуальні задуми й творчі плани метра італійської журналістики, які не зовсім здійснилися. Так, він пише, що Скальфарі створив «щось на кшталт відкритої розмови з Дідро і навіть написав її, уявляючи, як зустрівся з ним у Парижі й почув, як той вимовляє свою знамениту фразу: «Думки - мої повії».
Біографи відзначають взаємний вплив двох геніальних людей: Еудженіо Скальфарі та письменника Італо Кальвіно. Вони дружили із лав старшої школи, співпрацювали в медіа, листувалися.
Для італійських медійників він залишився зразком журналіста, який жив між «постійною цікавістю до нових цифрових технологій, пристрастю до перетворень Італії та увагою до європейського горизонту». Журналіст Мауріціо Молінарі в прощальній статті в «La Repubblica» зворушливо написав: «Слова та думки Скальфарі допомогли мені усвідомити силу та енергію газети, створеної для «інновацій, а не консервування», щоб «кинути виклик табу» і «не захищати ідеології», дивитися «вперед і ніколи назад». З постійною увагою до діалогу між мирянами та католиками, незамінною тканиною республіканської демократії. Спадок, який він залишає нам, - це думка, яка завжди відкрита для сприйняття новин, і дії, спрямовані на реформування країни, об'єднані пристрастю створювати якісну газету щодня».
Журналісти, політики, бізнесмени вважають, що поява свого часу «La Repubblica» в медійному середовищі Італії спричинила до реформування галузі, надання газеті інтелектуального звучання, акцентів на культурну тематику, також вказують на її важливу роль у формуванні національної ідентичності. Еціо Мауро пише про те, що «La Repubblica» - це щось більше, ніж газета за силою її впливу та ідентифікації з читачами. А «скальфарівський пошук сенсу перетворює інформацію на знання, знання на совість, читача на громадянина». Бо Еудженіо Скальфарі був, за визначенням багатьох його колег, журналістом ідей, який «шукає культурний вимір речей у кожній історії». Революційність, новаторство його задуму газети полягало в тому, що він сміливо в змістовний центр видання ставив теми літератури, мистецтва, дискусійні ідеї. Оцінюючи його внесок у розвиток галузі, оглядачі вважають засновані ним видання «викликом інтелектуальної та ділової спільноти», в яких вдало поєднувалися досвіди людей різних поколінь і походження.
Прем'єр-міністр Маріо Драгі у співчутті від уряду Італії лаконічно зазначив про важливість творчості Скальфарі: «Ясність його прози, глибина його аналізу, сміливість його ідей, супроводжують італійців більше 70 років, його редакційні статті стали основним читанням для всіх, хто хотів зрозуміти політику, економіку». Маріо Драгі зворушливо зауважив: «Мені дуже бракуватиме нашого протистояння, нашої дружби». Також повідомляється з Ватикану, що Папа Франциск обирає для свого прощання просте слово: друг.
Постать Еудженіо Скальфарі, його італійські європейські медіа залишаються в історії міжнародної журналістики яскравим зразком успішної синергії лідера і колективу. Людина-епоха, що здійснила інноваційні реформи медіа на межі двох століть, людина, яка залишила творчий спадок інтелектуала, попри шукання-блукання у політичному спектрі непростої історії європейської Італії.
Богдана НОСОВА,
кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Вітербо, Італія.
