Це нове пам’ятне визначення з’явилося у глобальному календарі порівняно нещодавно — в 2021 році, коли Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію A/RES/75/309. Документ закликав держави, міжнародні організації, громадянське суспільство та приватні компанії вживати активних заходів для протидії мові ворожнечі в публічному просторі, зокрема в інтернеті.

Мова ворожнечі — це не просто образливі висловлювання. Це систематичне використання мови для приниження, дегуманізації, підбурювання до дискримінації чи насильства за ознаками раси, національності, мови, віросповідання, статі, сексуальної орієнтації, політичних поглядів тощо. Вона підживлює конфлікти, поляризує суспільства, створює атмосферу ненависті та страху.

Для України цей день має особливе значення. З початком повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року мова ворожнечі стала одним із основних інструментів кремлівської пропаганди. Вона використовується для виправдання агресії, дегуманізації українців, заперечення існування української ідентично-сті та державності. Починаючи з 2014 року, а особливо після 2022-го, російські медіа та політичні діячі систематично вдаються до мови ворожнечі стосовно України. В публічному просторі часто звучать заклики до «денацифікації», «десатанізації» українців, заперечення їхнього права на самовизначення та навіть фізичного існування. Пропагандистські рупори неодноразово просували тези на кшталт: «українців не існує», «українська мова — це діалект», «Україна — фейкова держава» тощо.

Ці заяви — не просто слова. Вони стають ідеологічним підґрунтям злочинів, які російська армія чинить на окупованих територіях: масових вбивств, депортацій, фільтрацій, культурного нищення, русифікації. За оцінками ООН, риторика ненависті в умовах конфліктів підвищує ризики геноциду та злочинів проти людяності.

Інтернет, зокрема соціальні мережі, став головною ареною розповсюдження мови ворожнечі. Платформи Facebook, X (Twitter), Telegram наповнені повідомленнями, що пропагують ненависть до українців або захищають воєнну агресію. 

З іншого боку, і в українському інформаційному просторі спостерігається зростання емоційної реакції, яка часом також переходить межі. Українські правозахисники закликають дотримуватися етичних меж у висловлюваннях, навіть у контексті війни, аби не скотитися до дзеркальної риторики ненависті.

В умовах гібридної війни та постійного інформаційного тиску українське суспільство намагається знаходити баланс між правом на самозахист і цивілізованими формами спротиву. Важливу роль у протидії мові ворожнечі відіграють журналісти, громадські організації, фактчекери, які систематично виявляють приклади маніпуляцій та мови ненависті, роз’яснюють, як їх розпізнавати. Правозахисні ініціативи фіксують злочини на ґрунті ненависті та документують мову ворожнечі в окупованих регіонах.

Водночас на державному рівні тривають спроби удосконалити законодавство щодо відповідальності за мову ненависті, особливо в медіа та інтернеті. Важливо, щоби такі ініціативи не обмежували свободу слова, а чітко відокремлювали легітимну критику від закликів до ненависті.

Важливо, що в 2024 році Україна продовжує брати активну участь у міжнародних ініціативах ООН, ЮНЕСКО та Ради Європи щодо протидії мові ворожнечі. Проте ситуація залишається складною. рф, попри санкції, продовжує транслювати риторику ненависті на глобальному рівні через лояльні канали. Тому Міжнародний день боротьби з мовою ворожнечі — це не лише нагадування про небезпеку слів, які можуть вбивати, а й заклик до щоденної відповідальності: від медіа — за точність і етичність контенту, від платформ — за модерацію, від громадян — за свідоме споживання інформації.

Для України цей день — ще один фронт. Не лише проти танків і ракет, а й проти слів, що знецінюють людське життя, слів, які ми не маємо права ігнорувати.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.