Коли хочуть щось сказати про складнощі і проблеми, говорять — «Все — глина!». Коротко, ясно і всім зрозуміло. А от для гончара з Опішні, що на Полтавщині, Миколи Варвинського слова у цій фразі звучать так само, але сенс у них він вкладає зовсім інший. Майстер говорить навпаки — «Глина — це все!». Зволоженою глиною у пластикових пакетах майже повністю заповнено льох його обійстя. Це зимові запаси — щоб не зупинялася робота.
Миколі — 40 років. Гончарує з 16, а першу роботу виконав, коли йому було дев’ять років. У 1981 році він зліпив олімпійського медведика, адже тільки рік тому в Москві відбулася олімпіада. Медведик той зберігається в сім’ї й до сьогодні.
У Опішні споконвіку люди займалися керамікою. Історія свідчить, що з кінця 19 століття ліпили й горшки, й глечики, робили цеглу та деталі інтер’єрів, всілякі прикраси. Як казав класик: «Троянди й виноград, красиве і корисне». А ще за біблійними сказаннями Господь виліпив першу людину теж із глини.
У роду Миколи Варвинського діди і прадіди мали справу з глиною. Микола розповідає, що нещодавно копав біля хати канаву та й викопав прадідове клеймо, яке він ставив на виготовлену ним цеглу. «Михайло Різник», — як своєрідний знак якості на віки.
Найбільше Микола зараз ліпить посуду, тобто «корисного». Раніше робив і всілякі вази. З 1994 року працює вдома. Тут у нього запаси глини в льосі, гончарні круги, обладнані моторами, дві печі для випалювання виробів. Одним словом, натуральне господарство — сам собі господар. А раніше в Опішні працював завод «Художній керамік» — солідне виробництво. На початку 1970-х рр. на «Художньому кераміку» трудилося близько 330 осіб. Вироби майстрів заводу користувалися попитом за кордоном: у 1967 р. підприємство експортувало свої вироби до Канади, Данії, Бельгії, НДР, Італії, Румунії, Японії, Угорщини. Крім того, що при заводі було професійне училище, ще й набирали людей, яких навчали. Шість місяців тривало навчання під наглядом наставника, учням платили по сто карбованців зарплати, не вимагаючи продукції. Як образно каже Микола: «Тільки за те, що людина псувала глину». З 2002 р. в старому приміщенні «Художнього кераміка» функціонує невелике приватне підприємство «Гончарний круг», працює на заводі близько 40 майстрів.
Гордістю митця Миколи Варвинського є його робота з оформлення Мамаєвої Слободи у Києві. Три роки він робив глечики, макітри, кружки, тарілки, декоративні баранці. Отримав замовлення для продовження циклу і в цьому році.
Отже, за всього поступу прогресу, засилля пластмасового посуду —глиняні горщики залишаються потрібними для людей, і смак їжі з них кращий. Віє від нього спокоєм, затишком і справжністю. Отож робота гончарів ще потрібна українцям.
 
 
 
 
 
 
Фото автора.