З високих трибун чули і в друкованих ЗМІ прочитали, що минулий рік видався рекордним на врожай зернових, картоплі, помідорів тощо. Та, слава Богу, що все добре вродило. Дамо тому раду: випускатимемо мучні й круп’яні вироби, напівфабрикати, крохмаль, рідкий та сухий спирт, чіпси, томатні соки й пюре...
Одне слово, будьмо ґаздами і не збиваймося з курсу. Нащо вирощене на наших полях буде пропадати? Бо немає належної переробки й умов для зберігання? А держава тим часом повним ходом закуповує китайське, турецьке та інше барахло... Між тим, слід було б передусім підтримати свого сільгоспвиробника, подумати про купівельну спроможність шахтаря, культпрацівника, будівельника чи лісоруба. Адже переважна більшість наших співвітчизників живе на мізерну, порівняно з народними депутатами, зарплату чи пенсію. І не все те привозне з супермаркетів простому люду по кишені навіть перед Різдвом Христовим чи Великоднем.
А скільки тепер в кожній області, кожному районі та селі пустує орних земель? Якби їх обробляли так, як належить, як було 25—30 років тому, ми сьогодні були б багатшими, продукти рослинництва і тваринництва значно подешевшали б. Та ще свою продукцію Україна могла б відправляти на експорт. Ми цілком і повністю можемо обійтися без китайських перцю, часнику, гречки та проса. І треба ж було так догосподарюватися, що тепер уже рідкістю є льонобралка, обприскувач саду, кукурудзозбиральний комбайн тощо. Це нині спостерігаю на прикладі рідної Косівщини. Рідко де збереглися сокочавильні цехи, фруктосховища. Виходить, ми йдемо до Євросоюзу, щоб він усіх нас нагодував?..
Косів
Івано-Франківської області.
