Скаржачись на життя, українці часто згадують заможну Європу, спересердя гукають «виїхати б звідси!», лають політиків і національний менталітет. А також полюбляють рахувати, чого країна не досягла за 20 років незалежності. «Голос України» вирішив порівняти нашу державу з Німеччиною, котра тримає першість у ЄС, об’єднавши тільки 22 роки тому «європейську» і «підрадянську» частини країни.
Експерт «Голосу України»
Олександр Іванов — керівник відділу міжнародних зв’язків КНУ імені Тараса Шевченка, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, кандидат історичних наук. Понад 20 років досліджує новітню історію Німеччини, автор більш як 40 наукових праць. Викладає курси політичної, соціальної та економічної історії Німеччини, Європи та США ХХ ст.
— Німеччина сьогодні — одна з найвпливовіших держав ЄС, котра витягує інші розвинені держави з економічних халеп. Завдяки чому німці досягли такого прогресу за 22 роки після об’єднання своєї країни?
— Історичний експеримент, що тривав 40 років, дуже цікавий: ФРН і НДР жили під владою різних ідеологій та цінностей. Чинників «відродження» кілька — внутрішніх і міжнародних. Це рівень культури і освіти ХІХ — початку ХХ ст.: німці ще тоді подолали неписьменність, розвинули технології, промисловість, сільське господарство. Зовнішні чинники — те, що для Західної Німеччини союзники були «опікунами» й не перетворили її на сировинний придаток, а такі плани були ще після Першої світової війни. Німці висновки зробили: у їхній Конституції перший розділ — про права і свободи людини, а не політичний устрій. Головною цінністю вважається людина, навколо цього досягаються й інші цілі.
— У Німеччині добре розвинене громадянське суспільство. Нещодавно це спостерігали студенти КНУ, відвідавши фаховий семінар в університеті міста Регенсбург. Як на вашу думку, над чим треба працювати в Україні, щоб наше суспільство мало більше ознак громадянського?
— Мають відбутися зрушення у свідомості людей. Щоб сформувати інститути громадянського суспільства, треба мати потребу або історичний досвід. Він у нас, на жаль, менший і не такий позитивний, як у німців: за плечима старших поколінь — неповне століття тоталітаризму. Тож можна спиратися на іноземний досвід. У нашому проекті брали участь десять студентів, які керуватимуться своїми знаннями надалі. Але йдеться про мільйони українців. Якщо звузити середній клас, не дати розвиватися бізнесу, підривається основа громадянського суспільства. Ми спостерігаємо це останнім часом. Острівці громадянського суспільства в Україні є. Їх варто створювати самим, адже влада «зверху» цього не дасть.
— Українці живуть зі шкідливим міфом про поділ країни на Схід і Захід. Німці протягом 40 років жили, поділені реальним муром. Як вони долають різницю, що сформувалася в історичній пам’яті «східняків» та «західників»? Чи може українцям знадобитися їхній досвід?
— Власне, німці возз’єдналися вдруге, адже всю епоху середньовіччя й до 1870 року вони жили роздроблено. Але, на відміну від українців, набагато довше мали державу й не були під чиєюсь владою. Та почуття регіональної окремішності, як-от «я — не німець, а баварець», досі не стерлося. ФРН і НДР — класичний приклад розколу внаслідок війни. Україна й раніше була розколота протягом багатьох століть між Річчю Посполитою чи Габсбурзькою монархією і Росією. Іноземний досвід ми можемо використати, усвідомивши, що відмінності — не трагедія. Що не варто доводити, хто кращий і годує країну — Схід чи Захід. Може, це і є наша родзинка — терпляче співпрацювати й поважати одне одного.
— В Україні існує «проблема одночасності»: старий стиль управління не відійшов у минуле, поки формуються нові цінності. Чи переживає схожі проблеми Німеччина, заново об’єднана в 1990 році? Як це вирішується там?
— Є середньовічна приказка: «мертвий хапає живого». Це — застарілі, але добре вкорінені методи роботи. Виклики нового часу мають їх змінити. Все залежить від того, чи готове суспільство кинутися в нові умови: йти в асоціацію з Європою, менше триматися за свої старі звички й особливості. Не треба боятися конкуренції. У нових економічних відносинах деякі галузі можуть втратити зиски, але якщо форми господарювання безперспективні, а промисловість сировинна, то кидати сотні мільйонів із бюджету на те, щоб їх підживлювати, — приклад старого мислення. Але тут завжди накладаються інтереси. Якщо молоді управлінці живляться принципами попередніх поколінь, «мертвий» ще довго триматиме «живого» й минуле не дасть народитися новому.
— На чому роблять акцент сучасні німецькі політики, створюючи імідж своєї держави? Чи є в них власний стиль?
— Вони покладаються не на політичних «косметологів», а на власні дії, щоб бути відкритими, зрозумілими і прийнятними для своїх громадян. Це впливає на стиль. Ангела Меркель не переймається тим, щоб, як перша особа держави, мати розкішне помешкання. Вона й далі живе у своїй берлінській «доканцлерській» квартирі. Наші ж політики прикривають брак освіти чи особистих якостей державними нагородами, академічними званнями тощо. Ці відголоски пізнього брежнєвізму невигідно відрізняють їх від політичної культури й іміджу, який мають політики за кордоном.
— Нарікаючи на життя у своїй державі, українці часто згадують національний менталітет. Чи варто скаржитися саме на це? Німців, наприклад, знають завдяки їхній пунктуальності, чіткості й педантизму. Чи можна виділити в національному менталітеті українців риси, що стримують швидший розвиток нації?
— Менталітет важко виміряти: це не так зримо, як економічні чи соціальні умови, та він є основою поведінки людей. Пунктуальність, законослухняність — риси німців, що мають зараз винятково позитивний вигляд, це сила їхнього економічного успіху у ХХ столітті. Та ці риси шкодили, коли німці слухняно визнавали інші режими влади — кайзерівський, котрий втягнув їх у Першу світову війну, і гітлерівський. А під час повоєнного розколу майже кожен третій громадянин НДР був «стукачем», співпрацював зі Штазі. Тобто ментальні риси — поняття відносне. Щодо українців: це «моя хата скраю», «закон — як дишло, куди повернеш — туди й вийшло» тощо. Індивідуалізм є позитивним, бо сприяє задоволенню власних потреб. Але протягом століть це трансформувалося у пристосуванство, кар’єризм, розрахунок лише свої питання вирішити, а що далі — неважливо. Особливо боляче, що ми охоче говоримо на кухнях, а коли треба висловитися публічно, хоч бюлетенем, можемо не обтяжувати себе. Не кажучи про те, коли треба гучно відстояти свою позицію. Ось тут ментальність може стримувати розвиток громадянського суспільства, і не формується цілісна ідентичність, як у поляків чи росіян. Напевно, нам потрібен час, щоб знайти свій спосіб мирно вирішувати проблеми і терпляче пройти наступні вибори, щоб народ дійсно мав змогу впливати на своє життя і обирати своїх політиків.
Спілкувалася Аніта ГРАБСЬКА.
