Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

У 1939-му кожен десятий волинянин був євреєм. Після 1945 року в області із 105 тисяч довоєнних євреїв залишилися лише дві з половиною тисячі, переважно ті, хто встиг евакуюватися чи був призваний до лав Червоної армії.

Криваві літо і осінь 1942-го

Трагедія євреїв Волині розпочалася з перших днів окупації її фашистами. Оскільки область уже до 29 червня 1941 року була повністю захоплена німцями, а Володимир-Волинський — ще 23, Луцьк — 25 червня, мало кому з місцевих євреїв вдалося евакуюватися. Уже в червні—серпні 1941 року гітлерівцями було знищено 1847 євреїв у прикордонному містечку Устилуг, у липні—жовтні — тисячу євреїв містечка Рожище, на-

прикінці липня цього ж року безслідно зникли майже триста тисяч молодих євреїв Луцька, забраних нібито на роботу. Схожі жахливі вісті надходили тоді і з інших міст області.

Та найбільшого розмаху ця кривава розправа набула в серпні-вересні та листопаді-грудні 1942 року і завершилася в грудні 1943-го майже повним винищенням єврейського населення, загальні втрати якого за цей час перевищили сто тисяч осіб.

Щоб полегшити здійснення своїх кривавих задумів, гітлерівці ще в жовтні—грудні 1941 року розпочали створювати в містах (Берестечко, Горохів, Любомль) єврейські гетто, завершивши організацію цих жахливих етнічних концтаборів навесні наступного року. Умови утримання в них були нелюдські, за спроби втекти та будь-яку провину карали розстрілом. Вбивали бранців навіть заради страшної втіхи.

Найбільшим було Луцьке гетто. Тут утримували 17—25 тисяч євреїв із міста та довколишніх сіл. Розташовувалося воно в районі замку Любарта і займало майже всю територію Старого міста. Ще одне гетто, де утримували до півтисячі євреїв-спеціалістів, розміщувалося в одному з теперішніх корпусів педагогічного коледжу, що на проспекті Волі.

Найкривавішою акцією зі знищення євреїв Луцька був їхній розстріл 18—23 серпня в урочищі Причищизна поблизу теперішнього Гнідавського цукрового заводу. Протягом п’яти днів тут розстріляли майже 16 тисяч осіб. Через десять днів тут знищили ще дві тисячі євреїв, яких виявили під час облав у різних потаємних сховках. 12 грудня 1942 року було позбавлено життя, незважаючи на спробу чинити спротив цьому варварському акту, і 500 євреїв-ремісників. Так перестала існувати єврейська громада Луцька, яка мала майже півтисячолітню історію.

Не менш трагічною була доля євреїв древнього Володимира-Волинського. У створеному в квітні 1942 року в центрі міста гетто утримували 15—19 тисяч євреїв, як місцевих, так і звезених сюди з довколишніх сіл. Гетто ліквідували на початку вересня 1942 року, розстрілявши під час триденної каральної акції поблизу села П’ятидні майже 13,5 тисячі осіб. Для вцілілих після цього євреїв було створено друге гетто, ліквідоване під час чергової акції 13 листопада 1942 року, коли розстріляли 2,5 тисячі євреїв. Останніх 1500 в’язнів уже третього за рахунком гетто, розташованого в районі теперішньої Володимир-Волинської міської ради, було вбито 13 грудня 1943 року. Це був останній акт із масового знищення єврейського населення Волині.

Хоча й після цього гітлерівці виловлювали і розстрілювали поодинокі сім’ї, яким удалося уникнути смерті в гетто. Так, у січні 1944 року, за півмісяця до визволення Луцька, поблизу села Підгайці Луцького району фашистськими найманцями було виявлено і позбавлено життя 70 євреїв-біженців.

Понад 18 тисяч євреїв в роки війни знищено гітлерівцями в місті Ковелі, від 3 до 5 тисяч — у містах Берестечко, Горохів, Камінь-Каширський, Маневичі, Любомль, Мацеїв (тепер Луків), Олика, Рожище, Устилуг. Улітку-восени 1942-го було повністю ліквідовано містечка з однорідним єврейським населенням Несухоїжі, Софіївка, Дружкопіль.

Духовний злочин тоталітарної системи

Жахлива статистика цих втрат: із 105 тисяч волинських євреїв війну пережили лише 2,5 тисячі, в Луцьку із 20 тисяч — 150 осіб, у Володимирі-Волинському із 20 тисяч — 140. Здебільшого це ті, хто встиг евакуюватися, був призваний напередодні війни до лав Червоної армії, бійці партизанських загонів, а також кілька сотень тих, кому, ризикуючи власним життям і життям рідних, дали прихисток українські та польські сім’ї.

За радянської влади не було заведено вголос говорити про жахливі наслідки Голокосту. Більше того, тоталітарний режим всіляко приховував факти масових розстрілів громадян єврейської національності. Так, у містечку Олика, в урочищі Кемпа, на братській могилі кількох тисяч євреїв було написано, що тут покояться розстріляні гітлерівцями радянські громадяни. І ніякої згадки про трагедію євреїв цього старовинного містечка. У деяких містах на таких могилах взагалі не було жодних меморіальних знаків. Зневажливо руйнувалися і забудовувалися старі єврейські кладовища у Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському та інших містах.

У містечку Сокаль на Львівщині, де пройшло моє дитинство, на місці єврейського кладовища в повоєнні роки організували скотофуражний ринок, а про братську могилу в кар’єрі цегельного заводу, де розстріляно 12 тисяч євреїв, взагалі забули. Пам’ятаю, як щодня із жахом дивився на могильні плити, якими в Сокалі був вистелений тротуар біля районної лікарні, і на облаштовані ними ж бордюри на вулиці Прикордонній. У волинській Олиці єврейські надгробки використовували під час закладання фундаментів господарських і житлових будівель.

Волинський дім у Тель-Авіві

Кінець цьому свавіллю було покладено в 1980-х роках, коли в СРСР розпочався ініційований Михайлом Горбачовим процес демократизації. Саме тоді на Волині стали по-справжньому вшановувати пам’ять жертв Голокосту. З ініціативи відомого історика, архівіста і краєзнавця Владислава Наконечного та його брата Юрія, за підтримки місцевої влади та єврейських громад вихідців із Волині в Ізраїлі, США в області розпочалися інтенсивні роботи із впорядкування братських могил розстріляних євреїв.

Величні меморіальні комплекси було споруджено на місці розстрілу євреїв Луцька, Володимира-Волинського, Маневич, встановлено такі пам’ятники і в інших містах області. Темі Голокосту в 2013 році була присвячена загальноукраїнська науково-крає-знавча конференція «Історія євреїв Волині» в райцентрі Маневичі. За останнє десятиліття видано книжки з історії євреїв Володимира-Волинського, містечка Торчин, помітний слід в дослідженні Голокосту на Волині залишили книжки, на жаль, уже покійного Владислава Наконечного «По местам трагедий и памяти», «На еврейской волне».

Згадують про Волинь і за можливості приїжджають з Ізраїлю, США та інших країн на землю своїх предків діти і внуки тих євреїв, що вижили в роки війни. Вони завжди бажані гості в нашому краї. В Ізраїлі, в Тель-Авіві на Волинській площі, до сьогодні діє Хейкал Волинь (Палац Волині), де є добре облаштований глядацький зал на 400 місць, бібліотека, окремі кімнати для громад волинських євреїв — Луцьких, Ковельських, Володимир-Волинських, Камінь-Каширських... Це справжній культурний центр ізраїльських волинян.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту жителі області приходять до братських могил розстріляних у роки війни євреїв, запалюють свічки і лампадки, згадують добрим словом тих, хто протягом століть жив поруч із нами, творив історію нашого краю і передав любов до нього своїм нащадкам. Вони і нині бережуть її, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від Волині.

 

Волинська область.

Фото автора.

ДОВІДКОВО

За даними переписів населення, у 1959 році в області проживали 1500, в 1970-му — 1300, в 1979-му — 1000, в 1989-му — 700, в 2002-му — лише 200 осіб єврейської національності.

Меморіальний знак на місці гетто в місті Камені-Каширському (грудень 2014 року).


Учасники науково-практичної конференції з історії євреїв Волині на братській могилі розстріляних у 1942 році євреїв містечка Маневичі (21 серпня 2013 року).