Кримська проблема визначає національну безпеку України. Для мене це аксіома, з якою українська влада не бажає рахуватися тільки через те, що розв’язання кримської проблеми вимагає відповідальних політичних рішень, які неможливо реалізувати в рамках нинішнього державного курсу.
Ні економічне зростання, ні активна імітація міжнародного співробітництва, ні врегулювання політичної кризи не зможуть стати гарантією соціальної стабільності і державної цілісності України, якщо в Криму не будуть забезпечені законність і правопорядок. Якщо не вжити для цього необхідних заходів, ситуація на півострові постійно погіршуватиметься, провокуючи нестабільність в українському суспільстві, втягуючи Україну в міжнародні конфлікти.
Згідно з Концепцією національної безпеки України, прийнятою Верховною Радою України, головне завдання в цій сфері полягає в тому, щоб гарантовано захистити життєво важливі інтереси особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Аналіз стану справ у Криму свідчить, що сформована ситуація створює загрози для національної безпеки на всіх рівнях. Вона не дає можливості реалізувати невід’ємні права і свободи громадян, руйнує суспільну стабільність, підриває суверенітет держави.
То що заважає розв’язанню кримської проблеми? Я вже не раз говорив і писав про те, яку загрозу для суспільства становить прагнення частини української правлячої верхівки на будь-яких умовах увійти в євро-атлантичний простір, не рахуючись ні з думкою українського суспільства, ні з історичними зв’язками і культурними особливостями нашого народу. Це, на мій погляд, є найважливішою причиною того, що складна ситуація в Криму щорік дедалі більше загострюється.
Ще одним чинником, який підриває стабільність як на півострові, так і в країні у цілому, стало прагнення частини політичного керівництва, і насамперед Президента України, безповоротно порвати з радянським минулим, оголосити його помилкою чи навіть злочином. В основі такої недолугої політики лежить, на мій погляд, не так ірраціональний антикомунізм, як цілком прагматичне бажання зробити необоротними соціально-економічні зміни, що збагатили за рахунок загальнонародного надбання незначну меншість. На практиці така політика зводиться до бездумного розриву економічних і політичних зв’язків з Росією та іншими республіками колишнього СРСР. До спроб знищити історичну пам’ять і виставити на перший план допущені в минулому помилки, що загострює суспільні конфлікти і провокує взаємну недовіру між різними етнічними групами.
Свій внесок у розвиток міжетнічного та міжконфесійного протистояння робить і прагнення олігархічних та бюрократичних угруповань використати нинішню ситуацію для збагачення і зміцнення власних позицій. У результаті покривається беззаконня, посилюється боротьба за прибуткові підприємства і фінансові потоки, розкрадаються природні ресурси і суспільне надбання. Природно, що за таких обставин домогтися реалізації соціальних, політичних і культурних прав громадян виявляється практично неможливо.
Запобігти ескалації міжнаціональних конфліктів у Криму можна, лише забезпечивши реалізацію соціальних і культурних прав усіх кримчан, бо в основі міжетнічного протистояння лежать соціальні проблеми, які з користю для себе експлуатують націонал-радикали. Безперервні спроби обмежити сферу використання російської мови перешкоджають інтеграції Криму в єдиний політичний простір України, змушують кримчан почуватися громадянами
«другого сорту» у власній країні.Тим часом елементарне наведення порядку в економічній сфері, успішна протидія криміналу і корупції, дотримання конституційних прав автономії могли б надати кошти, необхідні для розв’язання хоча б найгостріших соціальних проблем. Припинення абсурдної політики, спрямованої на фактичне знищення російськомовної складової української культури, повноцінна реалізація мовних прав українських громадян, які розмовляють і думають російською, дали б змогу піднести культурний рівень суспільства і знизити соціально-політичну напруженість.
Вирішення цих питань, так само як і припинення самовільних захоплень землі, є важливим не тільки з погляду розвитку сонячного півострова. Нестабільність у Криму створює ґрунт для втручання у внутрішні справи України з боку сил, які прагнуть підірвати ситуацію у Східній Європі. Йдеться не тільки про ісламських фундаменталістів, посилення яких, що вперто ігнорують правоохоронні органи України, безумовно, становить велику небезпеку. Але було б помилкою заплющувати очі на те, що деякі політичні кола на Близькому Сході зацікавлені в тому, щоб у Криму виник масштабний міжетнічний конфлікт. Економічний вплив Туреччини в Криму вже зараз досить великий (хоча його справжні масштаби оцінити важко, але він, безумовно, більший, ніж заведено вважати). При цьому залежність Криму від турецького капіталу постійно зростає. У разі виникнення сприятливих геополітичних обставин націоналістичні кола Туреччини зможуть без особливих зусиль перевести цю залежність у політичну площину, використовуючи як інструмент тих само ісламських фундаменталістів. У разі реалізації курсу на вихід України із східнослов’янського простору і розриву зв’язків з Росією, який намагається проводити оточення українського Президента, відповідні можливості у турецьких націоналістів неодмінно з’являться.
Не можна виключати і такого сценарію, за якого міжетнічний конфлікт у Криму може бути використаний певними колами США як привід для посилення американської присутності в регіоні. У цьому випадку під загрозою опиниться не тільки територіальна цілісність, а й державний суверенітет України, який може перетворитися на розмінну монету, що її використовує Вашингтон для здійснення власних планів глобального панування.
Безглуздо заплющувати очі на існуючі загрози. Треба їх усвідомити і спробувати запобігти їм, домігшись розв’язання кримської проблеми. Не можна розраховувати на те, що національну безпеку України забезпечуватимуть провідні держави євро-атлантичного простору в обмін на згоду України прямувати у фарватері їх зовнішньої політики. Навіть відмовившись від самостійності в проведенні геополітичного курсу, Україна не зможе гарантувати власну цілісність і безпеку. По-перше, у США і ЄС нині доволі власних проблем, які загрожують їх домінуючому становищу у світі. По-друге, суперечності між найбільш розвиненими країнами світу тільки наростатимуть, і Україна, яка втратила державний суверенітет, може перетворитися на арену протистояння між ними. По-третє, дестабілізація обстановки в Криму може спричинити такий масштабний конфлікт, який не вдасться зупинити навіть завдяки сприянню ззовні.
З геополітичної точки зору, Крим опинився на перетині інтересів чотирьох найважливіших цивілізаційних центрів сучасності: США, ЄС, східнослов’янського та ісламського світу.
У міру посилення міжнародного впливу Китаю Крим неминуче потраплятиме у сферу його геополітичних устремлінь. Регіонів, які володіли б подібним геостратегічним значенням, у світі небагато. Майже всі вони є
«гарячими точками», напруження в яких може перерости в міжцивілізаційні сутички. Крим поки що зумів уникнути розвитку подій за «кіпрським» або «косовским» сценарієм. Кримська Конституція, що закріпила за півостровом статус територіальної автономії, блокує розвиток націоналістичних рухів. Але систематичне порушення прав автономії з боку центрального керівництва підриває повагу до Конституції, знижує дієвість її положень, відкриває простір для активізації націоналістів усіх мастей.Крим нагадує вулкан, що може в будь-який момент прокинутися. Єдиний спосіб не допустити цього — неухильне дотримання законності і прагнення найповнішої реалізації прав усіх кримчан, незалежно від етнічного походження. Тут велике значення має припинення практики самовільного захоплення земельних ділянок, придушення корупції, повернення всіх організацій, що претендують на представництво інтересів етнічних і конфесійних груп, у рамки правового поля.
Потрібне безумовне виконання Конституції Криму і проведення зовнішньополітичного курсу, що дає змогу забезпечити територіальну цілісність України і зміцнити її державний суверенітет. Для цього треба домогтися збереження України у східнослов’янському цивілізаційному і культурному просторі, розвивати політичні й економічні зв’язки з державами, які входять до нього, — Росією, Білоруссю і Казахстаном. Це не тільки посилить міжнародні позиції України, а й дасть змогу стабілізувати обстановку в Криму, створить умови для формування української політичної нації.
Відповідальні сили українського суспільства зобов’язані зупинити державну політику, спрямовану на свідоме порушення прав Автономної Республіки. Кримська Конституція — це результат політичного, але не юридичного компромісу, що дозволяє реалізувати інтереси як центру, так і автономії. Важливо, що цей компроміс був вироблений обома сторонами в тісній взаємодії, а не був нав’язаний шантажем або силою. Але в останні роки центральне керівництво втратило як прагнення до співробітництва, так і вміння враховувати інтереси всіх, а не окремих груп.
У Конституції Криму містяться широкі правові повноваження, що дають змогу залишати в автономії всі податки, що збираються на її території, підвищувати за рахунок власного бюджету соціальні виплати, проводити мовну політику, що відповідає потребам кримського суспільства. Реалізація цих повноважень не примха і не питання політичного торгу між кримськими елітами і центральною владою. Це гарантія соціального миру в Криму і територіальної цілісності України. Не можна забувати, що облаштування депортованих, які повернулися на постійне місце проживання, породило дуже складні процеси в соціальній сфері та в галузі земельних відносин. До того ж ситуація постійно ускладнюється провокаціями з боку центру, які загострюють міжетнічне і міжконфесійне протистояння.
Кримське суспільство поки ще вимагає реалізації своїх прав від центрального керівництва, оскільки не втратило надії на проведення відповідальної політики і збереження соціальної стабільності. Припинення цих вимог означатиме, що стан справ у Криму змінився на гірше, і розвиток подій пішов за катастрофічним сценарієм.
Зрозуміло, що в Києві є політики, готові пожертвувати національною безпекою і державною цілісністю заради реалізації прозахідних геополітичних планів. Вони тримають Крим як
«палицю», якою можна вдарити по російсько-українським відносинам. Але основний удар неминуче припаде по українській державності. Для того, щоб цього не сталося, потрібне об’єднання зусиль усіх відповідальних політичних сил України. Розв’язати кримську проблему можна і треба. Для цього слід відмовитися від курсу на євро-атлантичну інтеграцію, зміцнити зв’язки України із східнослов’янськими державами, відновити в Криму законність і реалізувати конституційні права автономії. Це і стане найнадійнішою гарантією національної безпеки України.Леонід ГРАЧ, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
