Батьківщина, захист Вітчизни, офіцерська честь. Комусь ці слова можуть здатися надто пафосними, комусь — немодними і застарілими. Але в цих стінах вони набувають свого первісного змісту. Так було в дев’ятнадцятому столітті, коли тут містився кадетський корпус, так було в двадцятому в Суворовському училищі, так є і сьогодні в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна.
 
У тім, що ці поняття для нинішніх ліцеїстів не порожній звук, ми змогли переконатися, поспілкувавшися з гістьми й учасниками свята останнього дзвоника. Батьки, з якими вдалося поговорити, відзначають, що діти стали зібранішими, дисциплінованішими. У них швидше, ніж в однолітків, проявилися такі риси, як упевненість у своїх силах, цілеспрямованість, відповідальність.
Дівчата, чиї хлопці стояли у святковому строю, говорили про вихованість і стриманість своїх кавалерів.
— Порівняно з моїми однокласниками, — поділилася Юля, — Сергій набагато цікавіший. У них головне один перед одним повикаблучуватись, а він такий уважний і говорить, як дорослий чоловік.
— Як далі складатимуться ваші стосунки?
— Він у Києві вчитиметься.
— Якщо вступить.
— Обов’язково вступить! Ми будемо зустрічатися...
—  Якщо запропонує, заміж за нього підеш?
— Охоче!
Ліцеїсти радували око військовою підтягнутістю, зосередженістю і якоюсь особливою відкритістю, зумовленою, як мені здається, впевненістю у собі.
— Я вступатиму до Військового інституту при університеті імені Шевченка, — ділиться планами Артем, — хочу бути військовим перекладачем.
— А потім? Маршалом станеш?
— В нашій армії таких звань нема. А до генерала дослужитися думаю.
— А я вважаю, що великі зірки не головне, — заперечує Ігор (він хоче стати десантником).
— Що ж тоді?
— Головне — бути людиною і залишатися нею в будь-яких обставинах. Я хочу захищати свою Батьківщину, своїх близьких. Я хочу стати професіоналом, воїном.
З ним згодний і начальник ліцею генерал-майор Леонід Кравчук:
— Для мене це сьомий випуск. Щороку майже триста чоловік стоїть на цьому плацу і прощається з дитинством. Це ті юнаки, що відрізняються від своїх однолітків. Насамперед тим, що вони вже прийняли найважливіше рішення у своєму житті — вони будуть військовими. Земля може всіх нагодувати, але захистити себе вона не може. Для цього в усі часи існувала особлива професія — захисник Вітчизни. В певному сенсі наші хлопці вже готові до цього. У першу чергу внутрішньо, психологічно. Також ми даємо їм необхідну фізичну, теоретичну і практичну спеціальну підготовку, не кажучи вже про якісну середню освіту. Найкращим свідченням рівня підготовки ліцеїстів є той факт, що більш як дев’яносто відсотків наших випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Як у військових, так і в цивільних. Ми вважаємо, що це майбутня еліта Збройних Сил України.