У бібліотеці Українського вільного університету у Мюнхені зберігаються унікальні друковані раритети — свідоцтва феномену української еміграції і у довоєнні, і післявоєнні роки. Її фонд — майже 35 тисяч тільки рідкісних видань, та ще й 25 тисяч монографій, тобто магістерських та докторських робіт, що захищались у стінах університету.
Одного разу наприкінці 50-х років минулого століття до керівництва Українського вільного університету звернулася дружина одного німецького генерала: «А чи не візьмете ви у мене карти європейської частини колишнього СРСР? Вони залишилися після смерті мого чоловіка». Коли спеціалісти УВУ подивилися, то були буквально приголомшені унікальністю і безперечною їхньою історичною цінністю. Бібліотекар доктор Мирослав Фісак показав мені ці карти. Уявіть собі метрологічні, історичні, економічні, народонаселення, природні карти... XI—XII, XVII століть.
Є у бібліотеці ще один картографічний раритет. Під керівництвом відомого вченого, професора Краківського університету Володимира Кубійовича, який свого часу викладав і у Мюнхені, студенти геофаку провели у 1939 році титанічну роботу і створили карту «Етнографічні поселення Галичини». Розміром вона, мабуть, 2 на 3 метри і відображає етнографічні та багатонаціональні поселення Галичини буквально «від села до села».
А ще на полицях бібліотеки міститься унікальний тритомник «Енциклопедії українознавства» під редакцією того самого Кубійовича, створений за сприяння товариства імені Шевченка, що існувало у Польщі. А поряд — не менш рідкісний 11-томник «Енциклопедії українознавства» 1955 року. Ця енциклопедія об’єднала майже 200 авторів, які писали про видатних діячів української культури та науки. Серед них такі уславлені імена українських письменників та літераторів, як Іван Кошелівець, Микола Зеров, Микола Хвильовий, Юрій Шевельов. Це ще раз служить безперечним доказом, наскільки багатогранною та невсипущою, незважаючи на всі історичні катаклізми та випробування долі, було життя української діаспори за кордоном.
Одразу скажу, що я не ставила перед собою завдання робити детальний огляд всіх неоціненних скарбів бібліотеки УВУ, бо це б було, як кажуть, «осягнути неосяжне». Але не можна не розповісти ще про один унікальний бібліотечний розділ: це діаспорні журнали. В них відчувається справжній пульс життя українців, що опинилися після війни у так званих таборах «переміщених» осіб. А таких було тільки у Німеччині більш як два мільйони чоловік. Добрий знавець цієї теми, яка читає лекції студентам, бібліотекар та «журнальний скарбник» Іванна Ребет зробила для студентів УВУ та для всіх науковців, які приїздять сюди, спеціальну виставку-огляд цих журнальних видань. Вона сама із своєю родиною опинилася в одному з таких таборів.
Щоб краще зрозуміти тематичну спрямованість періодичних журнальних видань треба трохи пояснити, як жили таборяни. Тут були організовані свої школи, українські церковні приходи, фахові училища, був свій університет. Були і свої медичні заклади, бо серед українців-діаспорян було чимало лікарів, медичних сестер, фахівців високого класу. Численні фото у журналах зафіксували моменти спортивних змагань, перебування дітей у літніх пластунських таборах. Мали вони і свій український театр і навіть оперу. Тобто всі були налаштовані на майбутнє мирне та повноцінне життя, зберігаючи свої традиції та весь потенціал надбань вільного українства.
Ось назви тільки деяких часописів, що виходили раз або двічі на місяць, починаючи з 1946-го і до аж доки існували ці компактні українські поселення на території Німеччини. «Орлик», «Таборове життя», «Голос державника», «Рід та знамено», «МУР» — мистецтво українського руху. «Арка» — літературно-мистецький та критичний журнал, «Рідне слово», «Студентський вісник» і навіть гумористичний журнал «Лис Микита». Таких видань, що дійшли до нашого часу, майже немає більше ніде у світі. Навіть бібліотека Конгресу США нещодавно зверталася до Мюнхенського Українського вільного університету з проханням надати ксерокопії журналу «Вечірня родина», що виходив 1946 року. Мені здається, що і наші українські просвітницькі та наукові центри не мають таких видань. Тож треба лише звернутися до УВУ...
Мюнхен.
