(«Dіktum» Станковича у Національній філармонії)
Здавалось, Істина, явлена в перших же тактах Dіktum’a Є. Станковича, давно вже існувала в тобі, цю істину відчували ще твої далекі пращури. І лиш тепер, серед хаосу звукових кластерів, що на диво логічно вибудовують симфонічне полотно, пізнаєш те, що віками не знало втілення, лежало на дні моря підсвідомості. І тебе огортає дивний серпанок тихої радості. Ти відчуваєш, як оте «щось» блукає по вимірах буття, викликаючи чиюсь підозру та настороженість, потім, обережно шукаючи самовтілення, десь ніби зникає за легкими флажолетами...
Сказавши, що цю Істину відчували й мої пращури, я справді про них думала, і хочу слухати цю музику з ними разом, хоч їм і невідомі слова «кластер» і «флажолет», вони навіть не знають, що мене звуть Олеся, а я не знаю їхніх імен, які, можливо, так само хороші, як моє, але все це вже не має значення.
Бо оте обережне «щось» знову виринає, засліплюючи світлом наївної простоти. Враз десь узявся й наростає могутній звуковий потік, хоче поглинути яскраве світіння, але марно! Бо зі швидкістю думки, з нефіксованою енергією облетіла світ звістка про народження Істини, заповнюючи все навколо. Відлунням великодніх дзвонів, з таємною радістю весняної громовиці у просторі витає одне єдине — вимовлене. Вимовлене способом, що старіший за мову.
Публіка сиділа заворожена протягом майже півторагодинного звучання симфонічної поеми, одинадцять частин якої виконувалися без перерви. Осмислити почуте, мабуть, намагався кожен, однак, гублячись серед метафор багатогранного світу Станковича, легше збагнути аномалії самого життя, ніж визначити зміст Dіktum’a («Вимовленого...»). Та й навіщо? Здається, все зрозуміло і без слів.
Оплески довго не відпускали зі сцени диригента «Київської камерати» Валерія Матюхіна й самого Євгена Станковича.
...Ступаю по льоду біля філармонії, не піддаюся на провокацію ожеледиці й почуваюся, як щойно на концерті, в стані балансування між мовчанням і бажанням висловитися.
Цікаво, хто буде наступним у циклі концертів «Українська музика від старовини до сьогодення», коли першим був Станкович?..
