Актуальні роздуми над статтями з новітніх історичних словників та малої енциклопедії «Українське козацтво»
(К., «Генеза». З. «Прем’єр», 2002).
«Виб’ю з лядської неволі народ весь руський... А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам:сидіте, мовчіте, ляхи»
Богдан-Зіновій Хмельницький народився 6 січня, найвірогідніше, 1596 року в Суботові (поблизу Чигирина) в сім’ї галицького шляхтича, чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Отримав подвійне ім’я Теодор (у народній інтерпретації — Богдан) і Зіновій. Матір’ю його була чигиринська козачка.
Отже, своїм походженням майбутній гетьман був покликаний здійснити Богом покладену на нього місію —вперше після Русі Київської звільнити і об’єднати етнічні українські землі й утвердити на обох берегах Дніпра українську державу — а це є найбільш значний показник існування й розвитку нації. Він здійснив у такий спосіб природне прагнення нашого народу до СПАДКОЄМНОСТІ Й БЕЗПЕРЕРВНОСТІ свого самобутнього розвитку.
Освіту Богдан Хмельницький здобув спочатку в Києві, а потім у Львівському колегіумі (класи риторики, поетики, граматики, польської та латинської мови. Пізніше він опанував турецьку, татарську та інші мови). Виховуючись у Львові в католицькому середовищі, залишився відданим материнській вірі.
В реєстрових польських полках Богдан Хмельницький опанував високу військову освіту, що дало йому можливість досягти визнання як полководцю далеко за межами України й Польщі (гетьман, ще будучи полковником, брав участь у європейській Тридцятилітній війні за панування на континенті між країнами Габсбурзького блоку: Іспанія, Австрія, а також католицькі князі Німеччини, Папа Римський та антигабсбурзькою коаліцією: німецькі протестантські князі та країни Франція, Швеція, Данія, яких підтримували Голландія та Англія. Богдан Хмельницький був на французькому боці. Й ще на одну обставину треба тут звернути увагу — саме з учасниками антигабсбурзької коаліції вже як гетьман і глава української держави матиме він справу і як політик, і як дипломат. Щодо Тридцятилітньої війни, то вона поклала початок виникнення незалежних європейських держав Франції, Данії, Голландії та інших).
Високе становище посідав Богдан Хмельницький і в Польщі — був близький до королівського оточення, постійно брав участь у козацьких посольствах до Варшави.
Історія зберегла зображення гетьмана Богдана Хмельницького роботи голландського художника Вільгельма Гондіуса, який перебував у Гданську в 1634-52 роках. Він залишив нам три портрети глави української козацької держави (всі датовано 1651 роком й виконано з малюнка художника Абрагама ван Вестерфельда).
Перед нами — людина з високим чолом, печаттю втоми на обличчі, яке має відкритий і водночас владний вираз.
Венеціанський дипломат Альберто Віміна, котрий зустрічався з гетьманом у 1650 році, зауважував: «Росту швидше невисокого, ніж середнього, широкий у костях і міцної будови».
У Хмельницьких було десятеро дітей (троє хлопців).
Між іншим, гетьман любив смакувати каву, кохався у голубах, курив турецьку люльку. Розповідають, що у вільний час грав на цитрі.
Автор зобразив Богдана Хмельницького людиною мислячою й діяльною, рішучою в досягненні головної мети (до речі, для сьогоднішньої публікації обрано портрет гетьмана з ікони «Покрова» з Київщини — як узагальнене бачення народом свого видатного провідника).
І боротьба нашого народу за незалежність, розпочата 1648 року, вражала європейське суспільство (вже йшлося, що такі революційні події переживали в ті роки Франція, Англія, Голландія), і лідер України вражав сучасників розмахом своїх намірів та дій. Французький офіцер, історик та дипломат П’єр Шевальє — секретар французького посольства у Польщі так писав про Богдана Хмельницького: «Ми знайдемо образ мужа, який для того, щоб піднятися над іншими, приводить у рух величезний механізм та наводить жах на королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків досі не змогли похитнути. Одне слово, Кромвеля, який вдруге з’явився на Русі, який був не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії».
На думку польського історика Людвіка Кубалі, українському гетьманові довелося діяти в значно складніших умовах, ніж Оліверу Кромвелю: «Простір його володарювання мав звідусіль відкриті кордони. Не розпоряджався він, як Кромвель, вишколеною інтелігенцією й засобами старої і потужної держави: забезпечення війни, фінанси, громадське господарство, адміністрація, відносини з сусідніми державами — все це треба було створювати, все лежало на його голові... Була ця людина під будь-яким поглядом надзвичайних масштабів, переростала людей високообдарованих до таких меж, що входила в сфери, яких не можна охопити. Про нього можна сказати, що народився ВОЛОДАРЕМ (виділено автором): умів приховувати свої наміри, у вирішальні хвилини не вагався — всюди могутня воля і залізна рука... Був подібний до холодної безодні, яка залишається непорушною, хоча на її поверхні шугають найбільші хуртовини».
Михайло Грушевський не сумнівався:єдиною метою  гетьмана було створення самостійної держави
Зрозуміло, що над величним портретом Богдана Хмельницького досі темною тінню нависає один з його останніх прижиттєвих кроків — угода про протекторат з московським царем Олексієм Михайловичем, задекларована в Переяславі, а підписана у Москві 1654 року (московити дуже хотіли, щоб український гетьман приймав їхніх послів у давньому Києві, але Богдан Хмельницький не зробив їм винятку — вів переговори, як і з поляками, в полковому місті Переяславі). Про це говоритимемо пізніше, а тепер краще процитуємо сучасного британського історика (автора книги із серії «Світовий бестселер»), випускника Оксфорда Нормана Дейвіса: «Перехід України від Польщі до Росії важко переоцінити. Московія дістала економічні ресурси і геополітичну позицію, необхідні, щоб стати великою державою... Формула «Московія плюс Україна дорівнює Росії» не фігурує у власне російських версіях російської історії, проте має фундаментальне значення. В такому разі справжнім засновником Російської імперії (1721 року. — Авт.) був Олексій Михайлович, а не його куди славетніший син Петро».
Так, Переяслав — важливий і досі всебічно не осмислений нами вимушений крок Богдана Хмельницького. Ми бачимо насамперед те, що одержала Московія: перспективу підпорядкування собі величезної і багатої території, послаблення Польщі, Криму й Туреччини (оскільки Україна перестала бути їхнім союзником).
Так, ні гетьман, ні старшина, виховані на принципах європейської юриспруденції, зрозуміло, навіть не припускали, що вже через два роки — 1656-го, Московія фактично денонсує Переяславську домовленість, пішовши на переговори й угоди з Польщею без участі України.
Повторюся й зауважу, що Переяславська угода про протекторат з Московією — тема окремої публікації. Сьогодні зупинимося на важливому моменті в біографії Хмельницького — фундатора гетьманської козацької держави «Військо Запорозьке»: питанні «Коли гетьман остаточно утвердився в перемозі свого збройного виступу проти Польщі й можливості створення самостійної української держави — спадкоємиці Русі Київської?»
Цілком логічно, що в радянській історичній науці був «свій погляд» на україно-московські міждержавні відносини. Український гетьман був скоріше одним з повсталих козацьких вождів проти польського гноблення — і все. Про незалежну гетьманську державу не могло бути й мови. Але навіть сьогодні не так багато змінилося в тих оцінках. Як виняток — праці (особливо цікава для читачів—аматорів історії п’ятнадцятитомна серія «Україна крізь віки» за загальною редакцією академіка Валерія Смолія) тільки-но згаданого автора та його колег — авторів томів, присвячених гетьманській Україні: Валерія Степанкова, Олександра Гуржія та Тараса Чухліба.
Михайло Грушевський аргументовано довів, що Богдан Хмельницький розпочинав свою антипольську боротьбу з ідеєю створення незалежної держави. Перебування в Європі, що переживала оновлювальні державотворчі процеси, досвід політика й дипломата, а тим паче полководця — вагомі підстави для таких висновків.
«Я таким чином рішучо відкидаю, — писав М. Грушевський, що Хмельницький і його однодумці в 1649 р. далі лишались на грунті козацької автономії в рамцях Речі Посполитої, так як стояли в р.1648, і, мовляв, Зборівський договір дає нам вираз їх політичної програми... Козацько-шляхетська програма-мінімум скінчилася у грудні 1648 р., і Хмельницький та однодумці до неї більше не поверталися... ПРОГРАМА НЕЗАЛЕЖНОЇ ВІД ПОЛЬЩІ УКРАЇНИ ВІД СІЧНЯ 1649 р. ВЖЕ НЕ СХОДИЛА З СТОЛУ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (виділено автором). Історик наголошував, що гетьман був «ДОСТА СВІДОМИЙ НОСИТЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ» (виділено автором).
Отже, не питання «Що будувати: автономну чи самостійну Україну?» турбували Богдана Хмельницького, а те, як втримати завойовану свободу. І тому так звана Переяславська рада (близько тисячі учасників, присягнуло майже триста осіб, у Переяславі було відсутнє військо Запорозьке-низове, деякі вищі старшини козацького війська та представники міських магістратів, від присяги відмовився полковник Іван Богун — права рука гетьмана й видатний козацький стратег. Зовсім не присягали Полтавський, Кропив’янський, Гадяцький, Уманський, Брацлавський та ін. полки), інші кроки гетьмана — лише окремі сторінки в його державницькій стратегії. До того ж Богдан Хмельницький чудово розумів, що проти утворення незалежної України були налаштовані не тільки Польща та Московія, а й інші європейські країни, для яких важливіше в геополітичній обстановці після Тридцятилітньої війни не порушити хистку систему міжнародних відносин, зафіксованих Вестфальським договором 1648 року.
Але на те він і був Богданом Хмельницьким, щоб не зупинятися на досягнутому — після 1654 року гетьман активно докладав зусиль для утворення східноєвропейської коаліції держав, зокрема Швеції, Бранденбург-Пруcсії, Трансільванії, Туреччини.
***
На завершення сьогоднішньої публікації (на початку в ній використано слова Богдана Хмельницького, сказані однодумцям після перших перемог) ще раз процитуємо гетьмана: «Нас Бог від них (Польщі й Литви. — Авт.) увільнив — короля ми не обирали і не коронували, і хреста йому не цілували. А вони до нас про це не писали і не присилали, і ми волею Божою цим від них стали вільними».