Українська історія дарує нам такі переплетіння сюжетів, що позаздрили б найвигадливіші кіносценаристи Голлівуду!
Ось один з таких сюжетів. Перед першою світовою війною один хлопець з Австрії довго й безуспішно намагався вступити до Віденської академії мистецтв. Він був непоганий художник, але його так і не прийняли. Можливо, у них там були консервативні смаки або надто високі критерії. Краще б вони його тоді прийняли, бо він потім свою бурхливу художницьку фантазію спрямував у зовсім протилежне русло, а звали його Адольф Гітлер.
Але ми обіцяли, що цей сюжет буде «нашим». Таким він і буде. Отже, на початку 20-х років, коли Гітлер вже розчарувався в художній кар’єрі й влаштував свій перший путч у Німеччині, інший хлопець, родом з України, якраз з успіхом закінчив Академію мистецтв у Берліні. І залишився працювати в Європі. Там з насолодою повторювали його ім’я — Микола Глущенко. От вам сюжет про двох художників: нашого Європа полюбила, а свого собі на лихо — ні.
Надто натягнута паралель, скажете ви, але зачекайте, бо історія ще не скінчилась. Через кілька років шляхи цих двох людей дуже зблизяться. Глущенко працював у Європі довго, і цим скористалися наші спецслужби, завербували його, і став він агентом під псевдонімом Ярема. Продовжував писати натюрморти, пейзажі, портрети і завдяки своїй славі та знайомствам зробив неймовірне: зібрав і передав у центр чималу кількість відомостей про військову техніку гітлерівського вермахту. А ще (за півроку до Зорге) передав: Гітлер готує напад на СРСР.
Тим часом фюрер і Сталін дуже дружили, і 1940-го в Берліні демонструвалася велика радянська художня виставка, приїхав туди й Глущенко (на той час він вже жив в СРСР). В останній день виставки Ріббентроп урочисто передав Глущенкові альбом акварелей Гітлера. Фюрер просив переказати, що вважає Глущенка найкращим пейзажистом Європи й робить цей подарунок «як художник художнику».
Зрозуміло, що художники — люди ревниві, й не кожному роблять отакі презенти. Жест цей, можливо, підсвідомо трагічний: наважуючись на смертельну, самовбивчу війну (вона почалася через рік), Гітлер прощався з мрією юності і передавав свої акварелі справжньому художнику. Фюрер таки мав смак. Звідки він міг знати, що цей художник, справжній, теж вступив у війну?
Коли Глущенко повернувся додому, Сталін (от ще один аматор мистецтва) попросив у нього той альбом — переглянути. Одна акварель там (німецький міський пейзаж в сіро-зелених тонах, датований 1910-м роком) чимось дивовижно нагадує Тбілісі...
Далі — цікава подробиця: невдовзі почалася війна, було, здається, не до подібних дрібниць, але в жовтні 1941-го, коли гітлерівці стояли під Москвою, Сталін — неймовірно — повернув альбом Глущенку. До смерті художника (1977 рік) альбом зберігався у нього в майстерні в Києві. Потім потрапив до архіву КДБ. А не так давно Служба безпеки України передала альбом до музею. Історія завершилася. Залишається комусь зняти про це кіно.
А до того ми просто згадаємо Миколу Петровича Глущенка — бо якраз у вересні, більш як сто років тому (1901) він народився в славному місті Новомосковську на Дніпропетровщині.
