Учора виповнилося 89 років від дня, коли Петро Нестеров описав у небі свою знамениту петлю десь над «Голосом України». Якого, втім, тоді ще не існувало.
Колись один класний художник Михайло Ніколаєв показав мені нову картину з намальованим на ній чи то ласо, закинутим під небо, чи то закрученим щурячим хвостиком. «Картина має назву «Льотчик Нестеров», — Мишко висунув уперед підборіддя. — А Нестеров — то мій далекий родич».
З тих пір петля Нестерова асоціюється у мене з тим оригінальним живописним рішенням. Та й образ героя, який загинув у 27, мимоволі час від часу нагадує про себе. Приміром, працюю на вулиці Нестерова — такий само короткій, як життя Петра Миколайовича. Вуличку назвали так 1958 року. Подейкують, десь тут, неподалік від сучасної редакції, у 1913 році Нестеров накреслив літаком свою вертикальну петлю (у районі метро «Шулявська» та довженківської кіностудії колись було льотне поле). Можливо, це сталося трохи ліворуч або трохи праворуч. Та чомусь дуже хочеться, щоб герой кружляв саме над майбутнім «Голосом України». Таке воно, нездоланне прагнення бути причетними до історії...
Кар’єра штабс-капітана Нестерова була миттєвістю, довжина якої — два роки (уродженцю Нижнього Новгорода нині 115). Випускник офіцерської повітроплавальної школи в Гатчині (1912-й) через рік став начальником авіозагону 7-ї повітроплавальної роти в Києві, а трохи пізніше — начальником 11-го корпусного загону 3-ї роти. Крилатий син людства нестримно прогресував і очолив перший в історії авіації груповий політ з посадками на незнайомій території за маршрутом Київ—Остер—Ніжин—Київ. А незабаром була петля і ще кілька рекордних перельотів. В останній свій рік Нестеров мешкав на вулиці Московській. Живу неподалік, тому часто дивлюся на обличчя з меморіальної дошки, подумки відзначаючи, що відважний льотчик виглядав старше за свій вік. Певне, ті, хто залишають цей світ рано, саме тому й роблять це достроково, що на момент смерті встигають виконати свою місію на землі.
...Старовинне красиве містечко Жовква на Львівщині ще не так давно називалося Нестерів (на західноукраїнський манер) — на честь Петра Миколайовича. Тепер місту повернули історичну назву, відхрестившись від усього, що пов’язано з російським льотчиком. Та, розмірковуючи об’єктивно, засновник вищого пілотажу креслив свої лінії на небі не для якогось окремого народу — для світу. І — для себе. Піонерові неба, повітряному маргіналові, певно, було замало подвигів за життя. Нині його красиву загибель над небом Жовкви у першу світову обов’язково занесли б до Книги рекордів Гіннесса: Нестеров перший (знову-таки) пішов на повітряний таран, льотчика не стало в тому самому бою. Поховали Петра Нестерова в Києві — спочатку біля Аскольдової могили, а пізніше прах перенесли на Лук’янівське кладовище.
Разом з першим і останнім тараном Петра Миколайовича до книги рекордів, мабуть, увійшло б і все його несамовите, просякнуте ризиком, феноменальне життя.