Скупі рядки енциклопедій свідчать, що місто Балта засноване ще у XV столітті. Було під протекторатом Туреччини, Польщі, царської Росії. У першій половині XІX століття стало одним із найважливіших торгівельних та ремісницьких центрів півдня України. На початку минулого століття тут налічувалося понад 20 фабрик і заводів, майже дві сотні ремісничих майстерень. 1925-го Балту передано новоствореній Молдавській Автономній Республіці у складі України. Протягом трьох років вона була столицею автономії. З 1940 року й донині місто у складі Одеської області.
Господар господарю не рівня
Від повороту з траси Е95 до Балти якихось неповних 50 кілометрів, та долати їх довелося мало не дві години. Таке враження, що над цією, забутою Богом і людьми дорогою, вірніше — бездоріжжям у Любашівському районі Одещини добряче таки попрацювала якась невідома досі сила, перетворивши асфальтове покриття на суцільні ями та баюри, долаючи які, наша автівка натужно ревла двигуном, жалібно поскрипувала амортизаторами та, раз по раз гуркочучи, ковзала днищем по нерівностях. Сунули у хмарах куряви, наче возом, аж доки вказівник з написом «Балтський район» сповістив про те, що ми перетнули нарешті адміністративний кордон, та ще й підтвердив стійке переконання, що господар господарю не рівня. Решту шляху подолали за лічені хвилини. Хоч і не новою, але з явними слідами так званого ямкового ремонту, доглянутою й охайною сошею. І от, нарешті, Балта.
Нинішній голова міста, обраний 2010-го переважною більшістю голосів, Сергій Мазур — місцевий. Тут закінчив середню школу, фінансово-економічний факультет Одеського інституту зв’язку імені Попова. Працював у приватному підприємстві, в міській адміністрації.
— Молодий, енергійний, — розповідають про нього містяни, — купа ідей, задумів, дуже багато планів: все береться зробити, і все зараз! Вимагає від підлеглих, щоб ідеї вирували і в них, та ще й виконувалися!
— Спочатку це бентежило, а потім звикли, — каже наш гід — керівник апарату Балтської міської ради Валентина Анатоліївна Храпенко. — А керує ним, зрозуміло, бажання зробити Балту процвітаючою, розвинутою, туристично привабливою, щоб не соромно було привозити сюди гостей. Щоб було приємно дітям та онукам. І люди відчувають турботу про них. Не всім, можливо, подобається висока вимогливість міського голови, та більшість розуміє, що все це робиться для рідного міста, для його мешканців.Як керівник нової формації не вважає зайвим постійно вчитися. Часто буває на семінарах, форумах, де знайомиться з досвідом успішних реформ, в тому числі і закордонних. Навчався у Польщі, Франції. Тому зрозуміла активна участь міської ради в реформі місцевого самоврядування, децентралізації. Нині вирішується питання створення об’єднаної міської громади з майже двома десятками навколишніх сіл.
Останні чотири роки були найуспішнішими в розвитку Балти. Помітні позитивні зміни в її інфраструктурі та благоустрої. Відремонтовано 10 криниць загального користування. Реставруються старі й облаштовуються нові автобусні зупинки. Там, де довгі роки були пустирі, висаджуються парки та сквери, прокладаються доріжки, проведено ямковий ремонт міських доріг. Лише останнім часом висаджено понад 2500 дерев, заасфальтовано 1000 квадратних метрів тротуарів. За рахунок міста та за активної участі населення споруджуються спортивні й дитячі майданчики, збудовано хороший сучасний стадіон, завершено роботи з нічного освітлення центральних міських вулиць. На черзі — околиці. В лікарні 6 сучасних відділень. Нині закінчуються опоряджувальні роботи в приймальному. З першого червня розпочався новий сезон у міському парку культури і відпочинку. Cпортивне життя у місті просто таки вирує.
Серед вигод, якими може похвалитися не кожне містечко, подібне до Балти, централізоване водопостачання та водовідведення. Вдалося зберегти й комунальний триповерховий готель у центрі міста. А серед мешканців дедалі популярнішою стає участь у конкурсах «Краща вулиця» та «Краща криниця».
— Дуже давнє у нас сміттєзвалище, — каже пані Валентина, — от і підшуковуємо тепер місце під нове. Закупили нові сміттєві контейнери. Раніше все це чомусь дуже агресивно сприймалося населенням: спалювалося, руйнувалося. Сьогодні люди звикли до порядку. Майже на всіх вулицях є сміттєві баки...
Наше майбутнє — діти!
У місті з двадцятитисячним населенням працюють три загальноосвітні школи, шість дитсадків, та через перевантаженість, напевно, доведеться відкривати ще один.Про дитячі садочки в міській раді — особлива турбота: капітально ремонтуються приміщення, системи водопостачання та водовідведення, замінюються на сучасні, енергозберігаючі, системи опалення, нові вікна і двері, поновлюються меблі, комп’ютерна техніка, у кожного садочка є своя сторінка в мережі Інтернет. Про добру славу педагогічного училища, що готує вчителів початкового навчання, музичних керівників, соціальних педагогів, свідчить хоча б те, що в ньому навчаються не лише діти з Балти, а й з Миколаївської, Вінницької, Кіровоградської та Одеської областей. Гордяться тут аграрним профтехучилищем, школою мистецтв, музичною школою. Із захопленням розповідають про творчий фестиваль дошкільнят «Перлинки рідного краю», який стає дедалі популярнішим. І це не перебільшення. Бо якщо спочатку участь у ньому брали лише 6 учасників, то у останньому (п’ятому) — аж 22.
Не можна оминути увагою й уже традиційний фестиваль старшокласників «Якби міським головою був я», що ось вже вкотре проводиться під патронатом Сергія Мазура. Учні намагаються виступати в ролі керівника міста. Перед учасниками стоїть завдання творчо й обґрунтовано вирішити практичну нестандартну ситуацію, що може виникнути в роботі органу місцевого самоврядування, захистити творчу роботу та дати бліц-відповіді на запитання за темами: «Балта історична», «Балта творча», «Балта ярмаркова», «Балта туристична», «Балта сучасна».
— Завдання конкурсу, — розповідає міський голова Сергій Мазур, — допомогти учнівській молоді професійно визначитися, розвинути в неї лідерські якості та громадянську свідомість, виявити обдарованих дітей для перспективної підготовки кадрового резерву посадових осіб місцевого самоврядування, залучити старшокласників до формування ефективного учнівського самоврядування та обговорення законопроектів України, а також сприяти становленню активної громадянської позиції, патріотичному вихованню підростаючого покоління. А найголовніше, — вважає співрозмовник,— цей конкурс дає змогу узагальнити та врахувати всі цікаві ідеї учнівської молоді при розробці цільових програм місцевого самоврядування, спрямованих на покращення соціального, економічного та культурного життя територіальної громади міста.
Секрет професора Малиновського
Подорожуючи Балтою, помічаємо, що безліч будівель явно поважного віку. Датуються споруди здебільшого XVІІІ та XІX століттями. Свято-Успенський собор, монастир святого Феодосія Балтського, Миколаївська церква, костел святого Станіслава. Поряд з ним замок князя Любомирського. Нині в ньому педучилище. До речі, до революції Балта була важливим транспортним вузлом України. Тут містилися величезні хлібні склади, найбільший у Європі кінний ярмарок. Не дарма першу українську залізницю ще за часів Миколи ІІ було прокладено з Одеси саме до Балти.
— Місто багатонаціональне, — каже наша провожата Валентина Храпенко, — тут живуть українці, росіяни, молдавани, євреї, поляки. Діють церкви українського та російського патріархатів, чоловічий монастир, 2 церкви старообрядців, католицький храм, громада іннокентіївців. От і євреї останнім часом заходилися відбудовувати одну з понад двадцяти, зруйнованих на початку минулого століття, синагог.
А найбільша гордість і візитівка Балти — майже 30-метрової висоти пожежна вежа, збудована в 20-ті роки минулого століття за проектом професора Малиновського. Вона й нині гордо височіє над містом, щоправда, давно і конче потребує ремонту. Як розповів начальник Балтського міськрайонного центру Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій, підполковник служби цивільного захисту Олександр Оровець, — фундамент вежі заглиблено на сім метрів. Це порожня всередині, монолітна каркасна залізобетонна споруда. Час від часу, у міру сил та коштів, ремонтуємо. Двері замінили, шибки вставили, купол відреставрували, дах відновили...
— Раніше, — каже Олександр Олександрович, — до появи засобів зв’язку та оповіщення, вежа використовувалася за призначенням. На ній чергували бійці, оглядали довкола. У разі потреби били на сполох... Кажуть, коли ще не звели п’ятиповерхівки, увесь район був як на долоні. Побачив пожежу, дим: ударив у дзвін.
Насправді і сьогодні з башти відкривається чудовий краєвид. Колись, — розповідають, — на вежі був годинник, але тепер чи то не можуть знайти майстра, який би його відремонтував, чи то механізм загадково зник.
Раніше башту прикрашали зірки. Тепер лише пробоїни від куль. Це румуни обстрілювали під час окупації. Так розповідають місцеві. І скільки не намагалися бійці-еменесівці їх замастити-заштукатурити — нічого не виходить: розчин відвалюється. Напевно, знав-таки якийсь секрет професор Малиновський!
Отож сьогодні вежа майже не використовується. Коли-не-коли лише еменесівці проводять заняття з подолання перешкод, а місцеві мрійники планують відремонтувати та створити тут музей з оглядовим майданчиком. Та, на жаль, грошей на це у міському бюджеті поки що немає.
Дуже трепетно у місті ставляться до своєї історії. Ніде раніше не доводилося зустрічати вуличних покажчиків, які б містили дві, три, а то й п’ять історичних назв вулиці. Тут це прижилося і нормально сприймається.
— Ми це придумали досить давно, — розповів місцевий житель Валерій Желіховський, — ще задовго до підписання закону про декомунізацію. Без усякої ідеології пішли цим шляхом. Керувалися переконанням, що це наша історія. І її треба зберегти для нащадків.
Показовим, на наш погляд, є і такий факт. Коли в Україні почався «ленінопад», у Балті теж хотіли зруйнувати пам’ятник. Міський голова не дозволив. Сказав, що існують цивілізовані методи. Є рішення сесії про демонтаж.
— І що ви думаєте, — продовжує Валентина Храпенко, — демонтували і відправили на відповідальне зберігання в комунальне підприємство. Те ж саме очікує і на пам’ятники Котовському та Карлу Марксу. Створимо історичну алею...
Сумний епілог
Так чи інакше, а розмова повертається до сучасності й прийдешнього Балти.
— Молодь по закінченні школи намагається вступити до одеських вузів,— розповідає пані Валентина, — столиця далеко, а Одеса ближче! Дехто повертається, дехто шукає своєї долі десь інде. Ще зовсім недавно у Балті легко можна було працевлаштуватися. Працював потужний бюджетоутворюючий консервно-молочний комбінат. Одне за одним закрилися кілька великих підприємств. Дуже багато людей втратило роботу. Поки що впевнено тримаються на плаву місцевий хлібозавод, дві швейні фабрики, кілька невеличких виробництв. Та й приватні підприємці помітно активізувалися останнім часом.
З одним з них — Сергієм Боровським — нас і познайомили. Раніше пан Сергій займався переробкою риби. Та з тимчасовою окупацією Криму довелося мало не згортати виробництво. Знайомий постачальник з Криму зателефонував, поскаржився, що працювати не дають, доведеться перебиратися в Україну, в Миколаїв. А тим часом хтось порадив спробувати вирощувати гриби — шампіньйони. Якийсь час придивлявся, вивчав питання. Навіть до Польщі їздив по досвід.
— Знаєте,— каже, — очі бояться, а руки роблять. Закупили обладнання, до речі, українського виробництва, встановили. І от — автоматизована лінія вже дає тонни продукції, головне ж: створено нові робочі місця. А Сергій Боровський вже виношує нові плани щодо розширення виробництва та фасування власної продукції...
...Їхали з Балти з роздвоєним якимось відчуттям одночасної гордості й смутку. Гордість переповнювала через те, що збереглися ще в Україні такі заповідні куточки, де люди беручкі й працьовиті, і клімат благодатний, і земля родюча. Сумно ж було від того, що корпаються вони в землі, щось там вигадують, на щось сподіваються. Та тільки нікому до них немає діла. Невже забуті й кинуті вони напризволяще?
Приватний підприємець Сергій Боровський не натішиться врожаєм грибів — печериць.
Візитівка Балти — пожежна вежа.
На одному з дитячих майданчиків.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
