Ми — спадкоємці матеріальних і духовних скарбів Трипільської цивілізації
Тік розміром 40 на 18 метрів і унікальний горн, у якому наші пращури випалювали глиняний посуд (у його вогняній пащі поміщалися навіть метрові зерновики) відкопали метрів за двісті від жвавої траси, на полі, засіяному соняхами, члени Трипільської археологічної експедиції у селі Доброводи Уманського району на Черкащині.
— Таких знахідок в світі ще не було, — каже керівник експедиції учений секретар Інституту археології НАНУ Олексій Корвін-Піотровський.
А не знаходили нічого подібного ні в Європі, ні в Межиріччі, ні на Американському континенті саме тому, що такого, як у ті давні часи на теренах сучасної України, там і не було. Особливі географічні та кліматичні умови сприяли появі й розвитку на нашій землі Трипільської цивілізації (її перший етап — це 5400—4600 рр. до н. е.), у надрах якої народжуються наука і техніка, агрономія і астрологія, математика, медицина, релігія, мистецтво, мода. Ми — спадкоємці всіх цих матеріальних і духовних скарбів не лише за місцем проживання, а й за способом буття і мислення, ментально і навіть (є такі версії) генетично.
Учений секретар Інституту археології показує величезний розкоп, де ще залишилося кілька квадратних метрів підлоги, вимощеної черепками — усе інше заміряли, сфотографували, зняли на відео, описали, пронумерували й відвезли для подальших досліджень.
— На току, що був розташований, так би мовити, в промисловій зоні, за межами трипільського поселення, обмолочували й просушували на долівці зерно. Потім його, ймовірно, розбирали по хатах, — продовжує учений. — На рівні давнього горизонту вдалося знайти підлогу, її свого часу намастили глиною і випалили. Виявили археологи й робоче місце того, хто орудував ціпом. Тут глина покладена в кілька шарів. Навколо току була збудована стіна висотою один метр. А ось стовпів, які б мали підпирати дах, не бачимо.
Кілька років тому в Небелівці, на Кіровоградщині, археологи вже були відкопали таке ж величезне приміщення, яке вважають храмовим комплексом. Так це чи ні, покажуть подальші дослідження. А ось у тому, що у цих будівель площею приблизно 700 квадратних метрів і більше, абсолютне різне функціональне призначення, дослідники твердо переконані. Тож цьогорічна знахідка — нове вікно у цікавий і таємничий трипільський світ, що подарував світовій цивілізації хліборобські технології, містобудування, неповторну кераміку, методи обробітку металу, якими користувалися тисячі років, тощо.
Залишаємо, можливо, найдавніший у світі тік і йдемо соняшниковим полем далі, до іншого розкопу. Приблизно шість тисяч років тому тут стояло трипільське протомісто, включене в список найбільших давніх міст в історії людства. Згідно з дослідженнями вчених, загальна площа поселення, у якому аерофотозйомка виявила квартали й вулиці, становила 250 гектарів. В одно- і двоповерхових хатах, традиційно чималих за площею (їх стандартний розмір 12х5 м) могло проживати щонайменше десять тисяч чоловік. Щоб прогодувати таку кількість населення, одягнути і взути людей, забезпечити їх, так би мовити, предметами першої необхідності — знаряддями праці, посудом, у місті чи поблизу нього мали б діяти «агрофірми» та «заводи».
Один з древніх «цехів» — гончарний горн, у якому в ІV тисячолітті до н. е. випалювали сотні й тисячі посудин, археологи відкопали на глибині менш як півтора метри.
— Ця піч унікальна, — каже Олексій Корвін-Піотровський. — Її розміри — 2х3 метри, тобто площа шість квадратних метрів. Вражає і об’єм випалювальної камери — сім кубометрів, арочне склепіння та дуже складна конструкція. Горн багатоканальний, з димарем. Козли в печі зроблені з глини і кераміки. Дуже цікаво, що горн був прикрашений, ми знайшли елементи оздоблення у вигляді гребінців.
Археолог, який присвятив дослідженням трипільської культури 35 років свого життя, пригадує, як він на міжнародних симпозіумах у Стамбулі, в Бухаресті виступав з доповідями про трипільські горни. Їх у 2013—2014 роках у Тальянках, мегапоселенні поблизу Добровод, відкопали цілих чотири. У них теж складні конструкції, утім, розміри на третину менші. Зарубіжні колеги слухали ученого з Києва, затамувавши подих, адже за 120 років досліджень прадавньої цивілізації на території України такі відкриття були зроблені вперше. А потім аплодували стоячи.
Нинішня знахідка ще більш сенсаційна, адже дає чимало нового матеріалу для визначення технологічного рівня тогочасного суспільства. До того ж дозволяє реконструювати спосіб життя людей, які мешкали в давнину у цих краях, продукує цікаві нові робочі гіпотези.
— У таких печах трипільці випалювали не лише посуд, який майстерно ліпили й прикрашали так, що й сьогодні ми милуємося гармонією кольорів і малюнків-символів, а й деякі елементи своїх жител, — продовжує розмову археолог. — Наприклад, жертовники, які потім при будівництві нової хати вмонтовували всередину приміщення.
За різними маленькими деталями дослідники визначили, що гончарний горн, у якому ще залишався посуд (із великих фрагментів, що збереглися, можна буде відтворити не один горщик) з якихось причин покинули.
Майстер так і не забрав з печі всі готові вироби, які з часом присипав димар, який упав. А ще відомо, що до горну приходили гратися діти. Дослідники з’ясували — тут також збиралися на «пікнік» чоловіки, які приносили з собою їжу (залишили після застілля кістки тварин, м’ясо яких їли), а можливо, і щось хмільне.
Ці знахідки, як і минулорічні, коли Олексію Корвін-Піотровському з колегами вдалося вперше в історії світових досліджень у Тальянках (це протомісто займало 450 га) відкопати місце, де трипільці збиралися на толоку і разом, можливо великим родом, місили глину та будували хати, зроблені завдяки геомагнітним планам. Сучасне обладнання, привезене археологами з Німеччини, дозволяє сканувати великі площі територій і через супутник отримувати мапи загублених у часі поселень з чіткими деталями: вулицями, окремими будинками і навіть сміттєвими ямами. Керівник експедиції каже, що знав точно, де шукати гончарний горн. Перша лопата зачерпнула землю поруч з димоходом.
Багатоканальну трипільську піч ще будуть досліджувати. Вкотре оглядаючи її, Олексій Корвін-Піотровський каже:
— Щоб придумати і змайструвати цей горн (такими технологіями користуються до цього часу — Авт.), треба було любити вогонь так, як трипільці. Вони випалювали дуже багато посуду, спалювали, залишаючи, свої житла.
Можливо, навіть піддавали кремації небіжчиків, у такий спосіб поєднуючи їх із всесвітом — ми шукаємо археологічні докази цієї версії. Тож, на мою думку, — продовжує археолог, — вогонь був одним із найбільших божеств трипільського світу.
Трипільська посудина для напування дітей.
Відомий український археолог Олексій Корвін-Піотровський біля знайденого гончарного горна.
