20 березня виповнилося 375 років з дня народження гетьмана Івана Мазепи, якого дехто називає одним із перших українських олігархів. Чи справді так було?

Втрачена скарбниця

Під час військової кампанії 1708—1709 рр. шведсько-українські союзники зазнали великих непередбачуваних фінансових втрат, що позначилося на грошовому забезпеченні армії. Так, після відступу поблизу Лютеньки, за спогадами учасника походу Зільтмана, Мазепа втратив касу з 100000 талярів. У Білій Церкві після капітуляції сердюків теж конфіскована гетьманська скарбниця — 200 тисяч імперіалів, 7 скринь столового срібла, 8 скринь незшитих соболів, одна скриня з коштовностями тощо. Олександр Меншиков розпорядився виплатити з неї 20 тисяч рублів київському воєводі Дмитру Голіцину «за... бывшие при батуринском штюрме труды», а також жалування білоцерківській старшині й козакам. А ще 6000 єфимків видано литовському гетьману Григорію Огинському, 5000 — литовському підскарбію Людвигу Поцею, 7000 — волоським та польським хоругвам, 12000 — для забезпечення вояк генерал-лейтенанта Гольца.

Майже третина гетьманського скарбу втрачена при переправі через Дніпро.

При тім у гетьманському обозі ще залишалися великі цінності. Їх з деякими втратами перевезено після Полтавської битви до Бендер. Хворий володар побоювався, щоб золото, коштовності, привезені ним, не були розграбовані тими, хто дбав лише про себе. Гетьман послав гінця до Карла ХІІ, щоб той виділив йому надійного охоронця. Король задовольнив прохання. «Коли я прийшов, — писав наглядач у звіті, — він... попросив мене, щоб я був коло нього і не спускав ока з його речей... а особливо пильнував скриню та дві бочівки-чвертки, повні дукатів, і ще кілька сідельних сумок, напханих коштовностями та великою кількістю золотих медалей. Сідельні сумки були сховані у гетьмана під подушкою, а бочівки з дукатами стояли перед ліжком. Ще він попросив мене, щоб я нікому з його людей не дозволяв нічого приносити чи брати з кімнати». За пізнішими оцінками Орлика, у вивезеній гетьманській скарбниці було 180 тисяч дукатів, клейнодів на суму 200 тисяч цісарських талярів, діамантове перо вартістю 20 тисяч цісарських крон, коштовна шабля за 10 тисяч цісарських талярів та багато срібла. Карл ХІІ після смерті Мазепи позичив з цього скарбу 40 тисяч червонців.

Батуринські податки

Як гетьман, котрий у 1687 р. обійняв найвищу посаду в Гетьманщині, будучи фінансово малоспроможним урядовцем, у 1709 р. розпоряджався великим фінансовим ресурсом?

Навіть зарубіжні історики зараховують Мазепу до «найбагатших феодалів Європи» (О. Субтельний). Радянський історик В. Дядиченко називав його «жорстоким кріпосником», який був власником 155622 підданих і завдяки нещадній експлуатації казково розбагатів!

Як не прикро, ототожнення суспільних коштів з приватним набутком І. Мазепи залишається й сьогодні історично-дилетантською компіляційною традицією. Тим часом своєрідністю податкової системи української автономної держави другої половини ХVІІ століття було надання відповідальним посадовим особам рангових маєтностей. Так, Іван Мазепа, ставши гетьманом, отримав на ранг 19654 двори, в яких мешкало понад 100 тисяч душ у 72 селах. Населення рангових маєтностей сплачувало податок не Мазепі як людині, а гетьманові — для виконання ним владних повноважень. З отриманих доходів у наданих на уряд маєтностей він мав забезпечити функціонування гетьманської адміністрації, охорони, утримання резиденції, почту, музик, частково війська.

Жителі Валок, як згадується у документі ХVІІІ століття, «отбивали доходи в год за гетмана Мазепи на его кухню, что називалось «стація», даючи харчевими запаси — муку ржаную, гречаную, крупи, сім’я, кабани, масло, и протчое, что било от оной ратуши прикажут». Це робили й інші села. Стільки продовольства не міг спожити ні гетьман, ні його слуги. Головним чином зібране йшло на харч сердюцьким та компанійським полкам.

Рангові маєтності, взагалі земельна власність старшини мали умовний характер, бо після усунення державців з посад (особливо примусового) підлеглі селяни й земля передавались наступним володарям посад.

На Гетьманщині діяли й інші податкові збори, що надходили у гетьманську столицю. У Батурині не було Національного банку чи чогось схожого. Усі кошти автономії зосереджувалися у довіреного гетьманові скарбника. В особистій же власності гетьмана перебували на Гетьманщині невеличкі села Великий та Малий Самбір, Голівка, хутір Поросючка, подвір’я в Батурині та Любечі. У 1699 році Мазепа купив у російських поміщиків землі у Рильському повіті і заснував там кільканадцять слобід. Лише у 1703-му цар дав на них «и на иныя купленные и поступныя села и деревни, мельницы и земли и сенные покосы... жалованную грамоту». Того ж року йому пожалувано Крупецьку волость з усіма селами.

У 1699-му гетьман заснував на російській території села Іванівське та Амонь, у 1700 р. — Вишні Деревеньки, у 1702 р. — Урусу, в 1703 р. — Ольхівку, в 1704 р. — Куреньки і Дроновку, в 1705 р. — Жилину і Гузомою, в 1706 р. — Ізбицю, в 1707 р. — Софроново, Коренево і Снагость та інші. Оскільки засновник надавав переселенцям пільги, брав з них лише невеликий податок, то чутка про «землю обітовану» швидко розійшлася довкруж. Якщо в Івановському в 1705 році було 187 дворів, то вже у 1708-му — 697, у Мазепинцях відповідно 30 і 93, у Гузомої — 30 і 69, Амоні — 72 і 178, Вишніх Деревеньках — 52 і 213. Схожа тенденція простежується у всіх селах. Фактично у такий спосіб відбувається розширення меж Гетьманщини за рахунок прикордонної території.

Переваги української системи орендного господарювання (селянин платив податок за використання землі) над примусовою працею кріпосних швидко перетворили мазепинські села на процвітаючі осередки ефективної економіки. Жителі Івановського, зокрема, досить швидко змогли збудувати три церкви. До речі, у Курській області Росії і досі під Рильськом є села Івановське, Степановка та Мазеповка, у назвах яких зафіксувалися ім’я, по батькові та прізвище їх засновника.

Крім доходу з власних маєтностей, гетьман мав фіксовану плату згідно з Коломацькими статтями в 1000 золотих червоних на рік (6000 золотих).

У 1709-му, після смерті гетьмана, його найближче оточення та небіж Андрій Войнаровський у Бендерах не один день оспорювали приналежність залишеного скарбу до військової казни чи до приватного набутку Мазепи. Слід зауважити, що об’єднання особистих і державних доходів гетьманів у практично одну касу сталося ще за Дем’яна Многогрішного. Посаду генерального підскарбія відновлено лише у 1728 році. Мазепа, як і його попередники, самочинно керував фінансами Гетьманщини.

Як там не є, важливо визначити, як розпоряджався отриманими доходами правитель Гетьманщини. Його пріоритети вражають. Коли Петро І та його оточення змагалися у будівництві гігантських палаців у Москві та Петербурзі, гетьман жив у скромному приміщенні на околиці Батурина. Його заміська резиденція мала розміри 14х15 метрів! Та й у фортеці гетьманові палати були 21х25 метрів.

Розподіл накопиченого

Лише опубліковані джерела містять згадки про 220 церков, збудованих в Україні у 1687—1709 роках. Реальна ж цифра їх спорудження у ту добу, очевидно, удвічі-втричі вища. Сам гетьман, за нашими підрахунками, патронував-фінансував зведення, реставрацію 43 храмів!

До цих витрат слід додати щорічну плату 30 польських золотих кожному з 30 тисяч реєстрових козаків (очевидно, ці кошти зосереджувались у полках і там же розподілялись, не надходячи до військової скарбниці). А з самої гетьманської каси фінансувалось регулярне військо — сердюцькі та компанійські полки, кількість яких у 1708 році була доведена до десяти (орієнтовно 7—8 тисяч душ, у 1688-му гетьман обіцяв виставити у кримський похід «охотных жалованных конных полков и сердюков тысяч с шесть»).

Мазепа як фахівець-артилерист під час гетьманування значно збільшив гарматний арсенал автономії. Він став одним з найбільших у Європі. При ньому було відкрито багато рудень, ливарень, порохових заводів. Останні, до речі, у 1703 році за наказом Петра І мали дати для його армії дві тисячі пудів пороху. Чимало гармат було виготовлено за замовленням гетьмана у людвисарні Глухова.

Ці та інші факти діяльності гетьмана спростовують малоаргументовані звинувачення його в перетворенні України на вотчину для власного збагачення. Навпаки, бачимо Мазепу-державного діяча, який в умовах воєн будував храми, дбав про освіту, культуру.

Чернігів.

На знімку: таким бачив І. Мазепу у кінці 1680-х художник Опанас Іркліївський.

З колекції світлин автора.

Відреставрована резиденція гетьмана Мазепи у Батурині.

 

Фото автора.

ДО РЕЧІ

Межигірський монастир:

 За правління Мазепи у кінці ХVІІ століття обитель мала 18 сіл і містечок, хуторів, островів і пустошей, мідних копалень. Гетьман універсалами від 9 лютого 1688 р. та особливо від 6 лютого 1689-го впорядкував попередні надання та закріпив за монастирем Вишгород, Петрівці, Мощани, Холм, Демидово та інші населені пункти. Важлива згадка на Бендерській комісії про те, що Мазепа профінансував будівництво вівтаря обителі на суму 10000 золотих.