Одним із найменш досліджених і надзвичайно цікавих сюжетів давньоруської історії є особисте життя князів, а також визначення місця княжих жінок (дружин). Одразу згадується, звісно, хреститель Русі, Рівноапостольний князь Володимир Святославич, котрий увійшов в історію як Великий і Святий.

На формування непересічної особистості князя Володимира, його лідерських якостей, втілених у внутрішній і міжнародній діяльності, безперечно, вплинули і його численні жінки — дружини та наложниці, згадані на сторінках давньоруських джерел та іноземних хронік.
Однією з головних рис князя Володимира Святославича язичницьких часів був безмежний інтерес до жінок, що вирізняло його з-поміж інших володарів Русі. До хрещення він, як свідчить «Повість минулих літ» («Повість...») в оповіданні за 980 р., мав не лише низку дружин, а й кілька гаремів — 300 наложниць у Вишгороді, 300 — у Білгороді та 200 — у с. Берестовому. При тому він не обмежувався власними жінками, «творив блуд», за що літописці порівнювали князя з біблійним царем Соломоном, який був великим любителем жінок і нібито мав 700 дружин та 300 наложниць.
Насправді донині точно не відома кількість дружин Володимира Святого. «Повість...» зазначає поіменно трьох дружин князя — Малфріду, Рогнеду Рогволодівну та Анну Візантійську, а інші названі лише за етнічним походженням — грекиня, чешка, болгарка. На думку відомого українського історика Л. Войтовича, у Володимира Святославича було 8 законних дружин: дочка вікінга Олафа (від неї народився Вишеслав), Рогнеда Рогволодівна, грекиня-черниця, дружина його брата Ярополка з 977 р., а з 980 р., після смерті самого Ярополка, і його власна, яка була «непраздна» і народила Святополка, чешки Малфріда та Аделя (народила Мстислава, Станіслава й Судислава), «болгариня» (мати майбутніх святих мучеників Бориса та Гліба), візантійська принцеса Анна — мати Марії (Добронеги), а також дочка графа Куно фон Енінгена. В енциклопедії історії України названі як дружини князя Володимира Святого лише Рогнеда Рогволодівна, грекиня, чешка Малфріда та принцеса Анна Візантійська. Сучасні дослідники до дружин князя Володимира зараховують тільки тих його жінок (до хрещення), котрі народили йому синів, тому і вважалися законними дружинами, а також принцесу Анну.
До речі, пізній Густинський літопис зовсім не згадує про наложниць князя Володимира у Білгороді і не називає цифр при порівнянні Володимира та царя Соломона, а інший пізній літопис — Никонівський до гаремів Володимира додає ще 300 наложниць у Родні, а до жінок царя Соломона — ще 500. Це домисли пізніших книжників.
З другого боку, порівняння Володимира Святого із біблійним Соломоном наводить на думку про символічність цифр — літописці завжди любили округлювати цифри.
Звідки походить імідж Володимира Святославича як блудника? Частина дослідників початку ХХ ст. вважали, що включення до літопису інформації щодо його жінок і легенди про хрещення Володимира в Корсуні мали на меті показати пошук Володимиром дружини-християнки, якою зрештою стала принцеса Анна. Частина сучасних істориків наголошували на існуванні житійного переказу, який змальовував Володимира гонителем християн і захисником язичництва, любителем жінок, а також порівнювали акт його навернення до християнської віри із долею апостола Павла. При цьому вагома роль у перетворенні князя із язичника-блудника на істинного християнина відводилася саме Анні Візантійській. Безперечно, ця звістка про любов Володимира до жінок і його численні гареми мала витоки із «Хроніки» Георгія Амартола (її текст був поширений на Русі), в якій таку само характеристику мав цар Соломон.
«Блуд» же Володимира щодо інших жінок — не що інше, як опис традиційних язичницьких ігрищ, які були поширені в Київській Русі до хрещення. Чоловіча сила, перелюб Володимира Хрестителя асоціювалися із силою. І літописець такими прикладами намагався підвищити авторитет князя в очах сучасників. Тож літописна звістка про великі гареми князя Володимира навряд чи мала реальне коріння, літописець просто хотів показати міць та енергію великого князя та підкреслити його тернистий шлях до Спасіння.
У «Повісті...» названо поіменно 12 його синів (стільки ж було апостолів Христа й синів Іакова) та за іноземними джерелами відомі 9 дочок. Це пряма сакральна паралель із Книги Буття: кількість синів Іакова, Ізмаїла, «колін» Ізраїлевих, 12 апостолів і воріт Небесного Єрусалима. Ці цифри мали символічний зміст, зокрема, «12» відображає боголюдську сутність, поєднання земного та небесного начал, з якого «3» — символ Бога, символ усього духовного, а «4» — символ людської природи, матеріальних речей і нагадує про все земне.
А князь Володимир зображувався давньоруськими книжниками «тринадцятим апостолом» (12 синів як 12 апостолів), що надавало акту прийняття християнства рис грандіозності. При цьому князівська династія ніби отримувала «апостольське призначення». Все це мало обґрунтувати ідею Києва — другого Єрусалима.
Отже, кількість жінок, які не були офіційними дружинами князя Володимира, дуже перебільшена в «Повісті...» задля звеличення князя перед прийняттям християнства і охрещенням Русі. Втім, літописна звістка 980 р. мала правдиву основу, адже в цілому її зміст узгоджується із вдачею князя, справді вельми охочого до жінок.
Змалювання образу рівноапостольного князя Володимира як великого коханця до прийняття ним хрещення підкреслила його складний і тернистий шлях до святості й Спасіння, адже ці відомості містилися у першоджерелі агіографічного походження про Володимира Святославича. Усе життя Володимира побудоване на контрастах (від яскравого язичника до християнина), що явно поєднувало князя із біблійними старозаповітними героями, зокрема царем Соломоном. Адже літописці писали переважно релігійну історію на основі ідеї Божественного провидіння, а зображення постаті князя Володимира як першого володаря християнської держави давньоруськими книжниками мало на меті створити образ обраної Богом священної держави — Київської Русі.

Ірина Чугаєва, кандидат історичних наук.

Чернігів.

 

 

Монети Володимира Великого: златник (1) і основні типи срібляників.