Безводдя змушує відмовлятися від худоби

 

До усіх бід, які останніми десятиліттями доводиться переживати мешканцям сіл, тепер додалася ще одна — безводдя. Ще торік у багатьох населених пунктах Хмельниччини люди відчули нестачу живильної вологи. Тоді все автоматично списували на надто спекотне літо та посушливі зиму і осінь. Здавалось, мине місяць-другий, підуть дощі, впадуть сніги, і все повернеться на свої місця. Але минув рік, а природа не тільки не поступилась, а ще більше загострила проблему. Ситуація із забезпеченням водою десятків і сотень сіл наближається до катастрофічної. Засохлі криниці, ставки, річечки і джерельця не просто вносять серйозні корективи у життя людей, а й змушують згортати традиційні селянські господарства.

 

Якби ще кілька років тому хтось сказав, що продаватиме корову через те, що її нема чим напоїти, це могло б видатись просто дурницею. Адже можна було посилатися на будь-що: дешеві закупівельні ціни на молоко, дороге сіно, відсутність пастухів врешті-решт... Але про те, що для корови не знайдеться відра води, навіть подумати ніхто не міг. Та сьогодні це вже реалії.


Напувати тварин нічим


На своїй приміській ділянці, за кілька кілометрів від обласного центру, Галина Романівна про корову ніколи не думала, а от кізочку Майку все-таки завела. Разом із городом у кілька соток і невеличким садочком це було вагомою підмогою для всієї родини. Але останні декілька тижнів жінка просто у розпачі — не може дати раду своєму господарству, по воду для худобини хоч до магазину йди.


Ще з весни води в криниці значно поменшало, але десять відер за день все-таки можна було дістати. Вистачало на все, навіть на полив городу. Але до середини літа все змінилося — за раз вдавалося витягти не більш як два відра. Зрозуміло, що про полив довелося забути. Та ще за місяць обсяги зменшилися до одного відра. І от у середині вересня криниця пересохла.


Тепер води не те що незручно попросити у сусідів, а навіть взяти в борг (як не парадоксально це звучить) ніде. Майже у кожному дворі одне й те саме — води немає. Виняток хіба що дуже широкі і глибокі криниці — там на дні ще щось блищить. Але власники такого багатства розуміють, що й там вода втримається недовго. Що далі?


Відро води для Майки хазяйка ще дістає з невеличкого ставочка. Понад двадцять років тому його було створено штучно, і поповнювався він водою з джерельця. Тепер джерело перестало бити, і ставок дедалі більше нагадує велику калюжу. Хіба наносишся з неї води?


Про полив городу не йдеться — там усе давно висохло і нагадує пустелю після піщаної бурі. Та й для приготування їжі водоймою не скористаєшся. Тож єдиний, хто ще п’є звідти, — коза Майка.


Історія могла би видатись не надто цікавою, якби не стала масовою. Причому в селах господарі стикнулися зі значно більшими труднощами, бо тримають корів, свиней і різну дрібну живність, котрі так само хочуть пити. А води немає. Що робити, ніхто не знає. Тому люди, особливо старшого віку, просто позбуваються худоби.


Святий Ілля дощу не приніс 


Мешканцям села Куровечка, що у Волочиському районі, пощастило: ставок тут і досі повноводний. А ще тут б’є джерело, воду з якого вважають цілющою. Не даремно біля нього поставили капличку. Тепер будують ще й невеличку купальню.


Каплиця не випадково освячена на честь пророка Іллі. В народі його називають Громовержцем. За біблійними переказами, це саме він за велінням Господа покарав язичників: «За твоє нечестя в ці роки не буде ні дощу, ні роси, хіба що за моєю молитвою». Три з половиною року тривала посуха, під час якої вигоріла вся рослинність, і настав голод. І тільки Іллі вдалося вимолити у Всевишнього зливи.
Не випадково українці вірять, що на Іллі, тобто на початку серпня, обов’язково має пройти дощ, а вночі ще й прогриміти грози. Усе це є добрим передвістям гарного врожаю на наступний рік.
На жаль, цьогорічний серпень видався вкрай посушливим. Ілля так і не прокотився по небу у своїй вогняній колісниці і не послав подільським землям цілющої вологи. Посуха, як і в біблейських оповідях, затягується на третій рік.


Поки що хлібороби не відчули серйозних проблем із врожаєм зернових. Але перспективи не тішать. Навіть наприкінці вересня, коли посунуто всі строки посівної, про масові роботи на полях не доводиться говорити.


Пасовища вигоріли


А власники худоби вже тепер відчули, що означають випалені сонцем пасовища. У багатьох місцях зелена маса перетворилася на порохно. Від таких кормів важко очікувати хороших надоїв. Не посприяв їм і високий температурний режим. Тож хоч  корів і досі продовжують випасати, проте кількість молока зменшується.


Крім того, подекуди люди стикаються з тим, що їх позбавляють і самих пасовищ. Так сталося у Красилівському районі в селі Слобідка-Красилівська, де у людей відібрали одночасно і землю, і воду. Там два гектари, котрі весь час використовувалися як громадське пасовище, раптом відійшли у приватну власність. Як розповів керівник Старокостянтинівської місцевої прокуратури Василь Сліпець, торік на підставі рішень сільської ради двом мешканцям Красилова було передано безплатно дві ділянки площею 1,8 та 0,5 гектара для ведення особистого селянського господарства. Згодом вони наділи приватизували. Їх загальну вартість правоохоронці оцінили у понад 800 тисяч гривень. Але людей вразила не так сума, як ситуація безправ’я і безвиході, бо тепер із худобою просто ніде дітися.


Нема не тільки де випасати корів, а ще й нічим напувати. Бо приватизовані гектари розташовані в межах прибережної захисної смуги струмка, який належить до малої річки загальнодержавного значення і є лівою притокою річки Бужок. Землі такої категорії перебувають винятково у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей. Крім того, передача у власність громадян спірних ділянок відбулася без обов’язкової зміни їх цільового призначення, а отже, всупереч вимогам закону. Проте самостійно повернути назад луки і воду селянам не вдалося. Прокуратурі довелося заявити в суд два позови до сільської ради та двох власників наділів про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності на землю.


Добре, що у цій ситуації знайшлись активісти, котрі змогли донести проблему до правоохоронців, а ті — до суду. Але далеко не скрізь люди готові до того, щоб пройти такий складний шлях і повернути те, що належить громаді. Тож трапляється і таке, коли господарі готові просто махнути рукою і позбутися своєї корівки, аніж долати перепони.


За здане заплатять... сметаною?


Здається, ніхто і ніщо (навіть природа і погода) не хоче допомогти селянину, котрий досі тримає у своєму хліві дійну корову. Нещодавно терпець увірвався у мешканців аж чотирьох районів — Шепетівського, Ізяславського, Красилівського та Полонського. Майже дві сотні осіб кілька днів поспіль спочатку пікетували ТОВ «Білогір’я молокопродукт», а потім просто блокували його роботу. Люди перекрили автомобільними шинами в’їзд на територію, а потім підпалили їх. У результаті роботу підприємства було зупинено.


Як пояснили пікетувальники, на цей крок пішли через те, що переробники начебто заборгували ТОВ «Подільський господар» і Першому аграрному кооперативу за здане молоко відповідно п’ять і шість мільйонів гривень. Кажуть, що власники запропонували їм частковий розрахунок молокопродукцією.


Якщо такий варіант ще можуть розглядати господарства, які постачали молоко, то для селян така пропозиція просто абсурдна. Мало того, що за молоко їм дають мінімальні ціни — менш як п’ять гривень за літр, то тепер і це не можуть отримати. Просто сміх крізь сльози, коли за молоко пропонують розрахуватись... «молочкою».


Усе зібралося у тугий вузол проблем. А найгірше те, що за їх розв’язання всерйоз так ніхто і не береться. Складається враження, що селянам залишається сподіватися хіба що на святого Іллю. Багато хто вірить, що молитвою все-таки вдасться випросити воду.


А поки що результати господарювання у надзвичайно складних умовах виявляються не надто втішними. На початок серпня у всіх категоріях господарств області налічувалося 136,9 тисячі корів. Порівняно з минулим роком поголів’я зменшилося на 1,3 відсотка.

Хмельницька область.

 

Рідко який подорожній не зупиниться, аби напитись води, що б’є з підніжжя каплиці святого Іллі біля села Куровечка.


Фото автора.