Сьогодні навряд чи знайдеться людина, яка жодного разу не чула про Святу Гору Афон. Край монастирів, куди вхід жінкам заборонено. І куди прагне кожна людина, яка вірує, оскільки Афон вважається одним із чотирьох уділів самої Пресвятої Богородиці.

Багато хто з прочан каже, що в таких місцях найбільше відчувається присутність Бога і Його благодать. 
До речі, необхідно зазначити, що завдяки Афону і Київ став уділом Божої Матері. Адже саме там у XІ столітті подвизався уродженець Чернігівської землі чернець Антоній, якого ігумен одного з афонських монастирів благословив повернутися на Батьківщину для того, щоб і там у всій духовній красі засяяло чернече життя. Благословення було виконано — на теренах Русі згодом з’явилася Києво-Печерська лавра, що стала завдяки молитвам своїх подвижників святинею для всього Вселенського православ’я.
Афон, згідно з конституцією Греції, є чернечою республікою, на території якої розташовано двадцять чоловічих монастирів. Сімнадцять із них — грецькі. Також є сербський, болгарський і російський монастирі.
Афон має своє власне законодавство та систему управління. Вона побудована за принципом діяльності уряду, яким є Священний Кінот (складається із представників усіх афонських монастирів).
У кожній обителі повсякденне життя наповнене безперестанною молитвою та різними послуханнями. При цьому ченці просять Бога не тільки про порятунок своєї душі і своїх братів з монастиря, а й про мир в усьому світі. Як зазначає єпископ Бородянський Варсонофій (Столяр), завдяки молитвам афонських старців тримається мир, Православ’я та зберігається духовність, тому це особливе і благодатне місце для кожного православного християнина.
Якщо говорити про цікавинки, то дуже часто можна почути розповіді про специфічний відлік часу на Афоні. Адже чернеча республіка живе за так званим візантійським часовим стандартом.
Що він собою являє? Як пояснив один із прочан, доба згідно з візантійським літочисленням також поділяється на 24 години. Але момент початку візантійської доби постійно змінюється і залежить від заходу сонця. На думку прадавніх візантійців і сучасних афонських ченців, час 0 годин 0 хвилин наступає тоді, коли сонячний диск повністю ховається за обрієм. Звісно, що через природні особливості світловий день залежно від пори року то збільшується, то зменшується, і час заходу також постійно через це змінюється. Тому афонські ченці змушені практично щодня підкручувати стрілки годинника так, щоб північ наступала саме в момент заходу. У зв’язку з тим, що Афон постійно живе відповідно до такої візантійської традиції, його час улітку відрізняється від материкового (часу Греції) на три години, а взимку — на цілих сім.
Показово й те, що саме початком вечірнього богослужіння знаменується прихід нової доби на Афоні. Нічні служби в монастирях дуже довгі. У звичайні дні вони тривають майже 6—7 годин, а в престольні свята можуть іти й понад 12 годин. Загалом усе життя ченців проходить у безперестанній молитві. На сон і відпочинок їм залишається приблизно 3—4 години на добу.
На Афоні існує також особлива традиція поховання. За словами письменника Юрія Рябініна, через три роки після смерті ченці розривають могилу покійного побратима, обережно відкопують його останки й уважно дивляться: у якому вони стані? Якщо м’які тканини тіла ще не зовсім зотліли, могила знову засипається. За афонським повір’ям, тіло, «не прийняте землею», свідчить, що покійний брат був людиною небезгрішною. Монастир у цьому разі ще більше молитися за свого покійного насельника.
Коли ж братія знаходить у могилі кістки, що цілком звільнилися від зотлілої плоті, вони виймають їх і ретельно промивши у воді з вином, переносять в особливе сховище — так звану костніцу. Ця будова нагадує каплицю і розташована зазвичай десь неподалік поза стінами монастиря.
Костніца — це, по суті, склеп. Але особливість цього склепу полягає в тому, що останки перебувають на видноті: черепи розміщені в ряд на полицях, а інші кістки акуратно складені долі вздовж стін. На черепах зазвичай написані імена ченців з датою смерті.
Так вони лежать століттями. На Афоні вважається, що за кольором черепа можна судити про те, наскільки бажаним для Господа став той чи інший покійний чернець. За легендою, черепи праведників мають гарний жовтуватий відтінок — у них начебто жевріє живе світло, а іноді вони ще й пахнуть, у безгрішних і тому врятованих ченців — черепи білого кольору, а темний колір свідчить про неподоланні митарства, які проходить грішна душа покійного. Але таке на Афоні трапляється вкрай рідко.
Історії Афона та України тісно переплетені, адже багато хто з наших предків щиро молився Богу на грецькому півострові.
Одним із них був Іоанн Вишенський (між 1545—1550 — після 1620).
«За походженням галичанин, Вишенський народився в місті Судова Вишня (сучасна Львівська область). Відомо, що він був високоосвіченою людиною й у молоді роки проживав якийсь час у Луцьку», — розповідає диякон Тарас Футрук. «Приблизно в 70-х роках XVІ століття, через незгоду з феодальним ладом Речі Посполитої, він став ченцем на Афоні, який був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Помер Вишенський приблизно у 1630 році, залишивши після себе добру пам’ять серед афонців».
У XVІІІ столітті на Афоні подвизався й преподобний Паїсій Величковський — уродженець Полтави. Він відродив на Русі школу старців, яка протягом усього XІX століття приносила свої благодатні плоди в багатьох чернечих обителях, зокрема в Глинській пустині (сучасна Сумська область).
На схилі років афонськими ченцями ставали й деякі запорозькі козаки. Не дуже давно науковцям вдалося розшукати на Святій Горі занедбаний козацький скит «Чорний вир». Як зазначає директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні Сергій Шумило, «його заснував представник знатного роду, нащадок гетьмана Оліфера Голуба Григорій Голубенко після того, як залишив військову службу і прийняв у Києво-Печерської лаврі чернечий постриг».
Загалом таємний молитовний світ Афона може пізнати будь-який житель України. Для цього не потрібно їхати в далеку Грецію. Варто лише відвідати православні монастирі, у яких зберігаються списки чудотворних афонських ікон. Так, у київських храмах — Свято-Троїцькому Іонинському монастирі прочани можуть помолитися перед Іверським образом Божої Матері, а в Архангело-Михайлівському Звіринецькому монастирі — перед іконою Пресвятої Богородиці «Скоропослушниця».