Відповідно до постанови Верховної Ради України № 1807-VІІІ від 22 червня 2016 р. Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України 16 липня 2017 р. скромно відзначила свій віковий ювілей на державному рівні. Поява першої спеціальної бібліотеки часів Центральної Ради — знакове генеруюче явище для нашої держави, а її професійна діяльність — чудовий приклад самовідданої праці кількох поколінь науковців заради провідного сектору економіки — сільського господарства в питаннях інформаційно-бібліотечного супроводу наукового забезпечення галузі. Не випадково, організаційно і професійно еволюціонуючи, установа на початку 1990-х рр. стала однією з перлин світової галузевої бібліотечної справи, насамперед, за рахунок накопичення та зберігання у своїх фондах понад 1 млн. видань сільськогосподарської і лісотехнічної літератури 32 мовами з 59 країн, ставши третьою, після США та РФ, книгозбірнею світу.
У новому тисячолітті Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН укотре підтвердила свою унікальність не просто через наповнення безцінними книжковими фондами, а й належне виконання функціональних обов’язків, передбачених двома законами України: «Про бібліотеки та бібліотечну діяльність» і «Про наукову та науково-технічну діяльність». Тим самим вона за рахунок розумного використання наявних фондів як джерела вивчення об’єктивної історії перейшла на рівні кращих світових стандартів до широкої репрезентації здобутків окремих інституцій та часто забутих видатних особистостей на пантеонах слави і не лише України. Уявімо собі, що тільки протягом останніх трьох років з ініціативи колективу бібліотеки та за підтримки парламенту на державному рівні святкували: 150-річчя Полтавського товариства сільського господарства; 125-річчя Полтавського обласного краєзнавчого музею ім. С. Кричевського; 150-річчя одного з фундаторів академічної науки в Україні професора С. Франкфурта. Крім того, десятки імен на кшталт професорів: Б. Єнкена, С. Кулжинського, М. Ліванова, В. Сазанова, С. Третьякова, академіка К. Гедройца, члена-кореспондента ВУАН В. Поггенполя, а також видатних організаторів аграрної науки — П. Гавсевича, П. Спесивцева, К. Тархова, С. Тулайкова та інших увічнено меморіальними дошками, пам’ятними знаками, поштовими марками, проведенням відповідних зібрань тощо на рівні практично всіх регіонів (особливо Полтавщини) нашої багатонаціональної Батьківщини. В основі цих діянь стоїть розуміння, що справжніми українцями є не лише ті, хто народилися в Україні, а й ті, хто її прославили. Видатну роль у цьому процесі увічнення здобутків українців відіграли також не одна сотня книжок з ексклюзивних 13 бібліографічних серій, що готує і видає Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН починаючи з 1998 р. (хоча перша з них — «Г. М. Висоцький» позасерійно вийшла ще в 50-х рр. XX ст.); понад 120 докторських і кандидатських дисертацій, підготовлених при аспірантурі та докторантурі і захищених на спеціалізованій вченій раді бібліотеки; одне з перших в Україні електронне наукове фахове видання — міжвідомчий електронний збірник «Історія науки та біографістика», починаючи з 2006 р., а також друкований разом із НУБіП України та НПУ ім. М. Драгоманова журнал «Вісник аграрної історії»; спеціальний розділ «Історія аграрної науки» в єдиному вітчизняному галузевому реферативному журналі «АПК України» та його спецвипусках; щорічні випуски «Календаря знаменних і пам’ятних дат в історії аграрної науки» з 2013 р.; матеріали щорічних уже дванадцяти всеукраїнських науково-практичних конференцій молодих вчених та спеціалістів до чергових дат і ювілеїв, що останніми роками часто переформовуються у міжнародні; вже десять збірок «Читань», присвячених ювілеям видатних вітчизняних вчених і організаторів науково-освітнього процесу на українських землях, таких як професори: О. Яната, К. Шиндлер; академік А. Гродзинський та ін. Окремо у цьому зв’язку слід згадати про різноманітні статті у провідних періодичних виданнях України і зарубіжжя, а також численні наукові доповіді, брошури, позасерійні монографії та посібники тощо. Головне, що це дало можливість сформуватися досить оригінальному дослідницькому центру однодумців з філіями при вищих навчальних закладах у Переяславі-Хмельницькому, Полтаві, Умані, Харкові, Рівному, Глухові та інших містах з координуючим початком у вигляді єдиного в світі Інституту історії аграрної науки, освіти та техніки, що функціонує при бібліотеці, згідно з рішенням Президії НААН, від квітня 2001 р. з науковим потенціалом — 13 докторів та 28 кандидатів наук.
Незважаючи на такі досягнення, головною функцією наукової установи є питання комплектування, оброблення, збереження та забезпечення читачів галузевою інформацією. Без перебільшення можу гарантувати, що і на цій ниві нашою бібліотекою зроблено все можливе для повноцінного забезпечення делегованих чинним законодавством завдань. Намагаючись не звертати уваги на реалії фінансування, за останні десять років бібліотека значно модернізувалася. Сьогодні практично кожен підрозділ має комп’ютери, що з 2007 р. об’єднані в локальну мережу з двома потужними серверами. Співробітники працюють у ліцензійній програмі ІРБІС. Як наслідок, 30 вересня 2010 р. ми презентували перший варіант пілотного проекту віртуальної сільськогосподарської бібліотеки. Його плануємо всіляко розвивати, насамперед за допомогою отриманого від Мопзапто гранту, що дав змогу обладнати сучасну лабораторію оцифрування для дигіталізації збережених установою фондів. Про їхню цінність свідчить той факт, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1038-р від 3 вересня 2009 р. «Фонд видань сільськогосподарської тематики XІX ст.» нашої бібліотеки віднесено до категорії національного надбання, а це ні багато ні мало — 3263 примірники вітчизняної літератури та 3 назви газет (784 прим.), а також 600 книг німецькою, французькою, англійською, польською, чеською, нідерландською, латинською, італійською та фінською мовами. Крім того, 14 назв іноземних періодичних видань (384 прим.) німецькою, французькою, англійською та 183 газети. Посли провідних європейських країн, які відвідали обладнану нами, відповідно до існуючих стандартів зберігання, спеціальну читальну залу цього діаманта національної та світової культури, неодноразово висловлювали думку, що в Україні ще не збагнули, якої цінності раритетні фонди зберігаються в Національній науковій сільськогосподарській бібліотеці НААН, оскільки окремі з них є бібліографічною рідкістю. Не випадково посольства надали грантові кошти на розтиражування спеціальних друкованих каталогів, а також на придбання новітніх технічних засобів для їхнього зберігання, цим самим ще раз підтверджуючи унікальну трьохаспектну бібліотечну інноваційність, яку ми широко застосовуємо: технологічну, функціонально-змістовну та комунікативно-соціальну.
Такий підвищений інтерес до фондів рідкісної книги виник неспроста і не тільки у форматі вислову Й. Гете, що всі помилки людства зберігаються в бібліотеках. Так сталося, що наша бібліотека вже на початковому етапі після остаточного встановлення радянської влади у Києві 12 червня 1920 р. стала правонаступником напрацювань у вигляді книг, журналів, звітів тощо цілої низки видатних творчих галузевих об’єднань освітян, науковців та прогресивних господарів, які генеруюче творили на українських землях до подій 1917 р., а саме: Київського та Харківського товариств сільського господарства, Київського агрономічного товариства, Київського землеробського синдикату, Всеросійського товариства цукрозаводчиків, «Сільського господаря» та ін. Окремо слід згадати про передані до нас досить потужні для свого часу бібліотеки Київського та Харківського губернських земств. Вони всі разом, за великим рахунком, і сформували ту далекоглядну з боку держави перспективу та затребуваність для сьогодення в роботі нашої бібліотеки, що стала особливо актуальною в умовах пошуку оптимальності щодо організації достойного ведення наукового забезпечення сільського господарства за різних форм землекористування. На початку 1930-х рр. із запровадженням мережі інституалізованого академічного існування аграрної науки в УСРР ця традиція продовжилася, і книжкові фонди нашої бібліотеки поповнилися від ліквідованих книгозбірень: Українського інституту сільськогосподарської аспірантури, УкрНДІ сільськогосподарського ґрунтознавства, УкрНДІ економіки й організації сільського господарства та ін. Усі вони разом і створили вже до Другої світової війни певну елітарність нашої установи серед інших подібних у країні. Цьому також сприяла і прекрасно відпрацьована фахова робота з запровадження національної сільськогосподарської бібліографії, яка завдяки голові бібліотечно-бібліографічного бюро СГНКУ К. Дубняку, починаючи з 1923 р., заклала методичні та практичні основи загальнонаціональної бібліографії. А ще були знакові видання: «Бюлетенів нових надходжень іноземної літератури», першого в колишньому СРСР ексклюзивного реферативно-бібліографічного збірника «Стаханівський досвід у соціалістичному сільському господарстві», що виходив тисячними накладами протягом 1937—1956 рр. та ін. Між іншим, останні збірки отримували нагороди на всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві.
Не припиняла своєї діяльності бібліотека і в період окупації і у Харкові, і через філії у Києві та Одесі. Тим самим забезпечувала потреби насамперед мешканців цих міст у спеціальній літературі. Після визволення окупованих територій бібліотека, незважаючи на втрату понад 10 тис. цінних видань та пошкодження приміщення, досить швидко відновила свою діяльність для розбудови сільського господарства.
Відповідно до рішення уряду з травня 1971 р. книгозбірня знову повернулася до Києва і вже остаточно функціонує в системі академічної галузевої науки. Почала системно забезпечувати її потреби поточними і тематичними покажчиками, такими як: «Генетика, селекція і насінництво сільськогосподарських культур», «Нові сільськогосподарські книги», «Підвищення родючості ґрунтів», «Племінна справа у тваринництві» та ін.
У 1976 р. Центральна сільськогосподарська бібліотека через розпорядження уряду отримала статус бібліотеки-депозитарію своєї галузі, що дало змогу додатково отримати приблизно 100 тис. примірників літератури. Серед них — низка цінних видань українською мовою від Державної бібліотеки Білорусі та Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, віднесених до бібліографічно-рідкісних. До моменту отримання державності України наша бібліотека виконувала свої функції головного методичного центру ще й для сільськогосподарських книгозбірень Молдавської СРР.
Дев’яності роки минулого століття виявилися надзвичайно продуктивними в питаннях пошуку форм репрезентації національної ідеї, що системно реалізувалися в установі вже у новому тисячолітті. Не випадково постановою Кабінету Міністрів України № 1697 від 29 жовтня 2003 р. бібліотека стала Державною, а указом Президента України № 700/2012 від 14 грудня 2012 р. їй надано статус Національної «...як провідному науково-інформаційному закладу у сфері аграрної науки та з огляду на загальнодержавне і міжнародне визнання результатів її діяльності». Зрозуміло, що заслужено до Почесної грамоти Верховної Ради УРСР, отриманої ще в 1971 р., колектив бібліотеки був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2006), Грамотою Верховної Ради України (2014) та подякою Прем’єр-міністра України (2017).
Однак справжню славу ювілярці завжди приносили її працівники і особливо, без перебільшення, унікальні керманичі через вислів відомого американського філософа та історика Ральфа Емерсона: «Історії як такої не існує, існують тільки біографії». До вікового ювілею вдалося встановити ім’я першого директора, а саме: вченого-агронома латвійця Г. Коха. Саме він втілював у життя положення постанови Української Центральної Ради від 16 липня 1917 р. «Про затвердження бюджету Генерального Секретаріату Земельних Справ» щодо створення при відомстві окремої бібліотеки з фінансуванням через відділ сільськогосподарської освіти з початковим фондом 1070 видань. При ньому вона стала центральною для головного аграрного відомства України, а також з 1 листопада 1918 р. і предтечі сучасної Національної академії аграрних наук України у вигляді Сільськогосподарського вченого комітету України. Методичні розробки Г. Коха зі складання бібліографічних каталогів та сільськогосподарської бібліографічної класифікації у радянській Україні діяли до початку Другої світової війни. Після його від’їзду з 29 грудня 1923 р. по 15 серпня 1924 р. установу очолював А. Литвиненко. Після призначення його професором Київського кооперативного інституту бібліотеку до жовтня 1926 р. очолив перший офіційний співробітник теперішньої Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, фундатор і перший директор Державного заповідника ім. Т. Шевченка, заступник вченого секретаря СГНКУ А. Носів. З остаточним переведенням ЦСГБ до Харкова її керманичем став уже третій уродженець Полтавщини В. Лебединський. За часи його директорства протягом 1928—1931 рр. ЦСГБ функціонує та фінансується через УкрНДІ економіки та організації сільського господарства. Зі створенням Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук 22 травня 1931 р. наша бібліотека вперше репрезентувалася в системі академічної галузевої спільноти. Ствердження в назві — наукова відбулося в 1944 р. завдяки, насамперед, новому директору (з 1934 р.) професору О. Корнєєву. Його три попередники за вияви націоналізму були репресовані. За часи О. Корнєєва установа отримала законодавчу і бюджетну повноцінну загальнодержавну підтримку та всілякі дивіденди, передусім щодо виконання основних функцій комплектування. Свого мільйонного фонду вдалося досягти в рік отримання державності України за директорства заслуженого працівника культури УРСР Р. Целінського. Елементи справжньої науковості наприкінці 1990-х рр. привніс професор М. Слободяник. Переконані, що такій плеяді організаторів може позаздрити кожна бібліотечна установа нашого рівня у світі.
Формуючи відповідні колективи, максимально зберігаючи правонаступність, нам вдалося досягти всього того, чим має право пишатися не лише НААН, а й Україна: професійні видання, методичні рекомендації, стандарти, концепції на рівні відомства та галузі, законодавчі акти тощо. Маємо сподівання, що 30 вересня 2017 р., у Всеукраїнський день бібліотек, ми визначимо стратегічні пріоритети розвитку галузі та, зокрема, нашої унікальної книгозбірні. Переконані, що за кожним сподвижником великої бібліотечної справи — збереження генетичної ідентифікації народу у вигляді книг, а значить — невмирущої національної ідеї.
Віктор Вергунов, академік НААН, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН, Василь Коніщук, доктор біологічних наук, Інститут агроекології і природокористування НААН, Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, народний депутат України.
