На центральній київській вулиці Богдана Хмельницького розташовано Національний науково-природничий музей НАН України, один із найбільших у державі, заснований 1966 року. А Зоологічний музей, що входить до його складу, згідно з архівними документами засновано ще 1919 року, при створенні Української академії наук.

Сергій Парамонов під час польових досліджень, м. Канберра, 1949 рік.

Будівля музею, 1948 рік.

У 1939 році завідувачем Зоологічного музею став кандидат біологічних наук Сергій Якович Парамонов (4 листопада 1894 р. — 22 вересня 1967 р.). Народився він у Харкові, 1917-го закінчив Київський університет з дипломом біолога-ентомолога. У 1940 році захистив докторську дисертацію, а у 1941-му здобув вчене звання професора.
Старшим науковим співробітником того само музею працював його брат і колега Олексій. Вони не евакуювалися з Києва у 1941 році перед фашистською навалою. Врятували будівлю і колекції Зоологічного музею, заміновані відступаючими радянськими військами. Намагалися вберегти музей від пограбування німецькими окупантами. Разом із музейними фондами були відправлені до Німеччини. Перебуваючи практично під арештом, були змушені супроводжувати і берегти колекції. Скаржилися до владних структур, коли зникали експонати. Завдяки їх старанням наукові скарби було врятовано та згодом повернено до Києва. Самих же вчених було кинуто до концтабору. У 1945 р. їх звільнила британська армія, надалі їм довелося жити у Парижі і Лондоні. З 1947 р. Сергій Якович став професором австралійського Інституту промислових і наукових досліджень та університету міста Канберри. 
Дослідники його архіву наголошують, що низка праць, невідомих широкому загалу, досі мають велике загальнонаукове значення.
Сумуючи за Батьківщиною, С. Парамонов звернувся до вивчення її історії. З 1955 по 1966 роки під літературним псевдонімом Сергей Лєсной він видав низку досліджень, присвячених стародавній історії слов’ян, зокрема «Велесовій книзі». Українець за народженням, духом і сферою інтересів, Сергей Лєсной у своїх книжках палко заперечував усталені упередження щодо слов’янських культур. Зокрема, аргументовано доводив, що видатні історичні постаті, шановані серед фундаторів християнства — Святий Ієронім, єпископ Ульфіла та інші — мають стати гордістю слов’янства, поряд зі святими Кирилом та Мефодієм. Його пристрасні полемічні твори звеличували історію та духовні скарби нашої землі.

Валерій ЛИСЕНКО,
викладач Університету «Україна».