До 100-РІЧЧЯ УНР
Важливою складовою історії Української революції 1917—1921 років є бій під Крутами, в якому загинули й були розстріляні після сутички з московськими окупантами київські студенти і гімназисти, загалом 70—100 чоловік. Цими днями минає сто років з дня перепоховання крутян у Києві.
Імена героїв згадали на науковому семінарі, приуроченому до цієї сумної дати, що відбувся в Музеї Української революції 1917—1921 років. Директор музею кандидат історичних наук Олександр Кучерук, відкриваючи семінар, нагадав обставини, за яких проходило перепоховання героїв. Бій відбувся 17 (за новим стилем 30) січня 1918 року, але подробиці його стали відомі суспільству лише 9 березня, коли Центральна Рада повернулася до столиці. Того самого дня на засіданні Малої Ради Михайло
Грушевський запропонував ушанувати пам’ять загиблих і перенести їхні тіла до Києва, на Аскольдову могилу. Зібрання приймає рішення «прийняти похорон на кошт держави».
Процес перевезення та пізнання родичами загиблих, яких після бою біля станції поховали місцеві мешканці, тривав кілька днів. Велелюдні похорони відбулися 19 березня 1918-го. Процесія з вокзалу, де стояв спеціальний вагон, проходила повз будівлю Центральної Ради.
— Михайло Грушевський звернувся до присутніх із жалобно-урочистим словом, — зазначає Олександр Кучерук. — Про загиблих він сказав: «Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю вартости своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо, стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за Отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед нашого народу однині і довіку!»
Попри те, що багато газет передрукували промову Грушевського і писали про перепоховання, в історії того дня залишається багато білих плям.
— Є дві версії щодо поховання крутян, — каже голова Товариства Героїв Крут кандидат історичних наук Олександр Надтока. — Відомо, що процесія йшла центром Києва, від залізничного вокзалу нинішньою вулицею Петлюри, бульваром Шевченка, Олександрівською (нині Грушевського) і до Аскольдової могили.
Із документів Пустинно-Микільського монастиря, до якого належав цвинтар Аскольдова могила, дізнаємося, що там було поховано Володимира Наумовича, який загинув разом з Володимиром Шульгіним, — дивлячись у лице смерті, друзі обнялися і так впали та застигли. У 1934-му їхні тіла були перенесені на Лук’янівське кладовище. Щодо братської могили крутян на Аскольдовій могилі, про яку говорив у своїх спогадах киянин, емігрант Левко Лукасевич, який у 1960-х роках приїздив на Батьківщину і начебто вказав місце поховання, орієнтуючись на храм, що зберігся, точних даних немає. Адже на одному з найдавніших християнських некрополів вільного місця не було, та й свідчень про поховання інших крутян в документах немає. Утім, можливо, в умовах зміни влади доглядач боявся все записувати.
За іншою версією Олександра Надтоки, місцем останнього прихистку загиблих міг стати Звіринецький загальноміський цвинтар, котрий існував поруч із Києво-Печерською лаврою. Тож питання про те, хто і де з героїв Крут похований, поки що залишається відкритим.
Олександр Кучерук зазначив, що в Києві є кілька могил діячів УНР, зокрема на території Видубицького монастиря.
— У Маріїнському парку, на тепер знесеному кладовищі, було поховано три члени Центральної Ради, молодший син гетьмана Скоропадського, саме там, де зараз пам’ятник генералу Ватутіну (колись тут стояла церква, яку більшовики розібрали), а загалом кілька тисяч людей, серед яких — жертви більшовицького терору командира «червоних» Муравйова, — зазначає історик. — Усі ці місця мають бути зафіксованими і стати меморіальними.
Історики наголосили на необхідності подальших пошуків могил героїв Крут і вояків УНР, аби вдячні нащадки могли гідно вшанувати тих, хто віддав своє життя за Україну.
