Освітня парадигма України

У кожній реформі слід збалансовано розглядати власний, національний, запит на зміни і кращі світові практики, які можуть бути застосовані у відповідь на цей запит. Саме тому, говорячи про реформу загальної середньої школи, слід чітко розуміти специфіку потреб українського суспільства в освітній сфері.
Очевидно, що ці потреби зумовлені багатьма автентичними чинниками, характерними саме для нашої країни. Порівняно з країнами Заходу, на які ми зазвичай орієнтуємось, Україна все ж таки має свій власний історичний досвід і пов’язаний з ним ландшафт ментальності, який і визначає відповідні суспільні очікування від школи.

Компетентності як ключовий результат навчання

Основним таким очікуванням є сильна система освіти, що забезпечує належний рівень знань. Крім того, традиційно українське суспільство очікує, що школа формуватиме в дитині ті важливі риси характеру, які з’являються у процесі систематичного і якісного навчання: дисципліну, любов до порядку, відповідальність.
Успіх нашої країни цілком і повністю залежить від її людського капіталу. Знання і любов до праці завжди допомагали і допомагають нам зберегти нашу різнопланову державу, в якій досі не вдається подолати відцентрові тенденції. Національна система освіти — це те, що єднає країну, надає їй внутрішньої цілісності, формує національну самосвідомість. Саме тому реформа шкільної освіти повинна допомогти нам не перетворитися на квазідержаву, якою нас досі вважають деякі наші сусіди, не стати сервісною нацією, котра обслуговує інші, більш розвинені, країни.
На відміну від багатьох таких держав, ми не маємо можливості «докуповувати» людський капітал. Ми самі є його донорами. Саме у зв’язку з цим нам слід чітко усвідомлювати ті загрози, які може нести для нас втрата людського капіталу, втрата освічених і дисциплінованих, здатних до праці людей, яких формує школа. Через це слід ще раз уважно проаналізувати ту модель шкільної освіти, яку ми намагаємося втілити під час сучасної реформи, зокрема, початкової школи.
Одним із елементів реформи загальної середньої освіти є реформування її змісту і стандартів відповідно до так званого компетентнісного підходу. Набуття компетентностей має бути ключовим результатом навчання на різних рівнях і ступенях освіти. Новий Закон України «Про освіту» містить таке визначення компетентності: «компетентність — динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність».
Неважко побачити, що серед усіх цілей освіти на першому місці стоїть «здатність особи успішно соціалізуватися». Соціалізація на законодавчому рівні визначена як ключова мета компетентнісної освіти, тому не дивно, що вона ж лягає в основу Нової української школи. Компетентнісні засади освіти мають створити передумови для зниження стресогенності процесу навчання. До того ж, освіта має набути чіткої практичної цілеспрямованості: в результаті соціалізації здобувач освіти має стати більш пристосованим до життя в суспільстві. В числі стратегій вдосконалення системи освіти обрані також ігрове навчання, інтеграція навчальних дисциплін, інформаційне розвантаження.
Кабмін 21 лютого 2018 року затвердив новий Державний стандарт початкової освіти, який «визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти...» У стандарті окреслено мету початкової освіти: «всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості та допитливості».
Таким чином, компетентності визначені як ключовий результат навчання. Міститься також перелік із десяти компетентностей, якими має володіти дитина по закінченні початкової школи (1—4 класи). До них належать: вільне володіння державною мовою, здатність спілкуватися рідною (якщо вона відмінна від державної) та іноземними мовами, математична компетентність, компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій, інноваційність, екологічна компетентність, інформаційно-комунікаційна компетентність, навчання впродовж життя, громадянські та соціальні компетентності, культурна компетентність, підприємливість та фінансова грамотність.
Стандарт зазначає, що «основою формування ключових компетентностей є досвід здобувачів освіти, їх потреби, які мотивують до навчання, знання та вміння, які формуються в різному освітньому середовищі (школі, родині), різноманітних соціальних ситуаціях і зумовлюють формування ставлення до них». Тобто досвід дітей молодшого шкільного віку, їхні потреби і особиста мотивація стають ключовими для цілей освіти.
Слід зазначити, що перелік ключових компетентностей усе ж таки викликає певні запитання. Іноді ці компетентності мають вигляд компетентностей цілком дорослої людини, і не зовсім зрозуміло, як у них буде відображено вікові особливості. Скажімо, громадянські та соціальні компетентності, згідно зі стандартом, «пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність у житті класу і школи, повагу до прав інших осіб...» Такі компетентності, як підприємливість та фінансова грамотність, передбачають «ініціативність, готовність брати відповідальність за власні рішення, вміння організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомлення етичних цінностей ефективної співпраці, готовність до втілення в життя ініційованих ідей, прийняття власних рішень». Очевидно, що для опанування таких компетентностей людині потрібно значно більше часу, ніж чотири роки початкової школи.
Загалом компетентності переважно спрямовані на соціалізацію дитини і передбачають, приміром, «формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї... спостерігати і досліджувати, пізнавати себе», «усвідомлення основ» тощо. Зате деякі інші компетентності звучать значно більш спрощено. Наприклад, «математична компетентність, що передбачає виявлення простих математичних залежностей в навколишньому світі, моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини». Втім, навіть математична компетентність не робить наголосу на знаннях, а дедалі більше — на розумінні значення математики в навколишньому світі. У такому формулюванні соціалізуючий елемент навчання знову переважає.
Наскрізними компетентностями мають стати «читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, співпрацювати з іншими особами».
Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти визначено за такими освітніми галузями, як мовно-літературна (включаючи українську мову та літературу, мови та літератури корінних народів і національних меншин, іноземну мову), математична, природнича, технологічна, інформатична, соціальна і здоров’язбережувальна, громадянська та історична, мистецька, фізкультурна. Для порівняння: у попередньому стандарті початкової школи загальнообов’язкових галузей було лише шість — мови і література, математика, здоров’я і фізична культура, технології, людина і світ, мистецтво. Тому на практиці навряд чи доведеться говорити про зменшення вимог до учнів початкової школи. Цього насправді не відбулося.
Стандарт передбачає, що «на підставі базового навчального плану може здійснюватися повна або часткова інтеграція різних освітніх галузей» без зменшення кількості навчальних годин, передбачених на вивчення кожної галузі: «зміст природничої, соціальної і здоров’язбережувальної, громадянської та історичної, технологічної, інформатичної освітніх галузей інтегрується в різній комбінації їх компонентів, утворюючи інтегровані предмети і курси, перелік і назви яких зазначаються в типових освітніх програмах та освітній програмі закладу освіти».

Батьки перед вибором...

Державний стандарт є основою для розроблення закладами загальної середньої освіти освітніх програм. При цьому окремого затвердження не потребують лише ті освітні програми, що розробляються на основі типових програм. Таким чином, освітні програми відіграють роль іще більш «стандартного стандарту».
Колегія МОН 22 лютого 2018 року  затвердила дві типові освітні програми для початкової середньої школи. Перша охоплює лише перший цикл початкової школи, тобто 1—2 класи, друга — два цикли (1—4 класи). Однак при цьому не було затверджено дев’ять авторських програм для 1—2 класу, які вже апробовані і використовуються у багатьох школах, а саме програми «На крилах успіху», «Росток», «Початкова школа: освіта для життя», «Інтелект України», «Гармонія інтелекту та здоров’я», дві програми розвивального навчання різного авторства, «Вальфдорська педагогіка», «Світ, в якому я живу». Подія викликала неабиякий негативний резонанс. За законом, ці програми можуть бути затверджені новоствореною Державною службою якості освіти, але процедури такої експертизи поки що не відпрацьовані.
Прихильність значної частини українського суспільства до інших освітніх моделей є свідченням значного суспільного запиту на диверсифікацію освітніх підходів і моделей початкової школи. Люди хочуть мати вибір для своїх дітей, майбутнє яких залежить від школи.
Попри те, що новий стандарт початкової школи загалом передбачає не менший, а навіть більший обсяг очікуваних результатів навчання, ніж попередній, усе ж таки його соціалізуючий компонент є домінуючим. Про це свідчить, зокрема, і та особлива увага, що приділяється організації навчального процесу і простору.
У Методичних рекомендаціях щодо організації освітнього простору Нової української школи, затверджених Міністерством освіти і науки України 23 березня 2018 року, передбачено, що організація освітнього простору навчального кабінету має здійснюватися через спеціально організовані «осередки», такі як: осередок навчально-пізнавальної діяльності, змінні тематичні осередки, в яких розміщуються дошки/фліп-чарти/стенди тощо, осередок для гри, оснащений настільними іграми, інвентарем для рухливих ігор, осередок художньо-творчої діяльності з поличками для зберігання приладдя та стендом для змінної виставки дитячих робіт, куточок живої природи, осередок відпочинку з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям, дитяча класна бібліотечка, осередок вчителя, оснащений столом, стільцем, комп’ютером, полицями/ящиками, шафами для зберігання дидактичного матеріалу тощо. Все це «просторово-предметне оточення» планується вдосконалювати у зв’язку зі зростанням «частки проектної, командної, групової діяльності у педагогічному процесі». Метою цих змін є «організація такого освітнього середовища, що сприятиме вільному розвитку творчої особистості дитини».
Варто зазначити, що проект «Нова українська школа» не є оригінальним. Його ідейні витоки легко простежити, наприклад, у концепції Нової французької школи, автором якої був відомий французький педагог першої половини ХХ століття Селестен Френе. Для свого часу концепція Френе була дуже сміливою і надзвичайно гуманістичною. Приміром, Френе відмовився від оцінювання як педагогічного прийому, оскільки вірив, що воно є надто суб’єктивним і створює негативний психологічний мікроклімат для дитини. Він також вважав покарання і нагляд принизливими для учнів і був переконаний, що авторитарна школа не може сформувати повноцінних громадян демократичної країни. Мотивація до навчання, згідно з його поглядами, мала б бути заснована лише на добровільному виборі кожної людини і на практичному розумінні цінності знань. Концепція Френе, як і його праці, досі популярна. Проте його педагогічний експеримент так і не був втілений на загальнонаціональному рівні. Школа Френе все ж таки належить до альтернативної педагогіки.

Нам потрібні ті, хто здатен змінювати життя на краще

Нова українська школа, як можна судити, покликана нівелювати традиційний для нашого суспільства дисциплінарний характер школи, замінивши його порівняно м’яким комфортним середовищем навчання. Проте емоційна привабливість школи поки що не гарантує кращого сприйняття дитиною нових знань. Власне, вона на це й не спрямована.
Є ризик того, що соціалізація, яка є лише похідною метою освіти, поступово замінить основну мету — знання. Важливими з точки зору шкільної педагогіки є технології навчання, які дають змогу краще засвоїти матеріал.
Чи допоможе Нова українська школа напрацюванню таких технологій? Наші вчителі сьогодні схильні відповідати на це запитання радше негативно. Дедалі більше поширюється думка про те, що ігрова модель навчання в початковій школі не сприятиме закріпленню навіть базових навичок читання і письма. При цьому можуть бути втрачені інші важливі цінності в характері кожної дитини. Наприклад, цілеспрямованість і любов до праці, без яких неможливо досягти успіху в майбутньому житті. Залишається багато противників скасування оцінювання, адже оцінки все ж таки мотивують дитину і дисциплінують її у процесі навчання.
...Загалом Нова українська школа викликає великі побоювання. Не заперечуючи цінності НУШ як новаторської педагогічної моделі, все-таки варто забезпечити вибір для батьків і педагогів у застосуванні інших моделей початкової школи. Тим більше що такі можливості передбачені новим Законом України «Про освіту».
Не таємниця, що саме якісна освіта є фундаментом життєвого успіху, основою майбутньої «капіталізації» кожної людини. Звичайно, шлях «капіталізації» — це складний шлях, який потребуватиме багато зусиль і самодисципліни. Але саме завдяки йому освіта зможе повною мірою забезпечити соціальні ліфти й формувати компетентну особистість.
Шлях соціалізації, навіть якщо він і видається гуманістичним, може привести нас до втрат інтелектуального капіталу, що стане непоправним для цілої країни. Можливо, зараз саме час подумати, як запобігти цьому. Зрештою, освіта має формувати не лише людей, пристосованих до життя в суспільстві, а й тих, хто здатен змінювати це життя на краще.

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ,
перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти 
Верховної Ради України,
доктор педагогічних наук, професор.