Останній гетьман

Людмила СУЛИМА

28 квітня 2018 1976

До 100-річчя постання Держави Скоропадського

У січні 1918 року Київ було окуповано московськими більшовиками. Центральна Рада та Уряд УНР переїхали до Житомира, потім до Коростеня й звернулися до Німеччини та Австро-Угорщини із проханням про військову допомогу. Вже на початку лютого німецькі війська вступили на українську територію. Центральна Рада повернулася до Києва, а на початок квітня частини Армії УНР у взаємодії з німцями вигнали більшовиків з Лівобережжя й узяли Харків.
Німецьке командування прийняло на себе чітко визначені адміністративні функції заради відновлення порядку. Адже за три роки Першої світової війни український народ витримав величезні мобілізації людей, постачання коней, фуражу, продовольства, але ще зберігав добробут. І лише за один рік революції було зруйновано залізничний транспорт, пошкоджено мости, паротяги та вагони знищено або вивезено до Росії. Вугільні шахти Донбасу були затоплені, а заводи простоювали за браком палива та робітників. Настала весна, а величезні земельні угіддя залишалися незорані, незасіяні. Відступаючи, більшовики вивезли грошові запаси банків і награбовані коштовності. Головнокомандувач німецьких військ в Україні генерал-фельдмаршал Герман фон Айхгорн 6 квітня 1918 року видав наказ, в якому обумовлювалися терміни і порядок проведення посівних робіт. Проте це спричинило невдоволення Уряду УНР, і через Міністерство земельних справ народ сповістили, що наказ німецького командування не слід виконувати. Члени Уряду Центральної Ради (переважно соціалісти) постійно мітингували, виявляючи при цьому неспроможність успішно керувати. Тому в середині квітня 1918-го партія «Українська народна громада» (консервативного спрямування) звернулася до німецького командування з пропозицією сформувати новий уряд з твердою владою.
Політичною формою влади було запропоновано Гетьманат. Серед кандидатів на гетьмана — Є. Чикаленко, М. Міхновський та інші впливові політики — був нащадок старовинного шляхетного українського роду, герой російсько-японської та Першої світової війн, колишній імперський генерал і почесний отаман Вільного козацтва Павло Скоропадський (на знімку).

Німецьке командування дало згоду. Павла Скоропадського було обрано гетьманом 29 квітня 1918 року на З’їзді хліборобів-землевласників у Києві. Тож Михайла Грушевського і Центральну Раду усунули від влади. У Соборі св. Софії єпископ Нікодим миропомазав гетьмана, а на Софійському майдані відслужили молебень. Того ж дня гетьман оприлюднив «Грамоту до всього українського народу» та закони про тимчасовий устрій України. У них було накреслено основні напрями нового уряду гетьманської влади, прав населення, організацію управління та інші законодавчі питання. На Генеральний суд покладалася охорона законності в Україні. Замість назви «Українська Народна Республіка» стала вживатися назва «Українська Держава». Український прапор було піднято на кораблях Чорноморського флоту.
Проте новій владі довго не вдавалося сформувати Кабінет Міністрів. Ті українські діячі, які визнавали за справжніх українців лише соціалістів, не бажали співпрацювати. Цей момент — відмова соціалістичних партій узяти участь у відродженні Гетьманату — став трагічним, оскільки свої партійні уподобання вони ставили вище за державні інтереси. Політичні партії, невдоволені новою владою, об’єдналися в Український національний союз, який розпочав боротьбу проти гетьманського уряду. Союз підбурював до страйків, а повстанські загони діяли на Звенигородщині, Чернігівщині, на Поділлі. А на Катеринославщині Н. Махно підняв боротьбу проти німців, поміщиків та закликав повалити гетьманський уряд, не допускаючи жодної іншої влади. Підривну діяльність вели російські «Киевский национальный центр» та «Союз возрождения России». Поряд із ними діяв монархічний «Союз деятелей Украины» та різні терористичні організації, які робили все можливе, аби розсварити німців з українцями, сіючи паніку і розруху.
Першим терористичним актом став вибух 6 червня 1918 року на порохових складах у Звіринці (тоді передмістя Києва). Сила вибуху була така, що тисячі людей залишилися без житла і ще майже тисяча були вбиті й поранені. 31 липня схожий вибух стався в Одесі на складі боєприпасів. 14 червня в Києві, внаслідок пожежі на дров’яних складах, згоріли паровий млин, спиртозавод, фанерна фабрика. 30 липня 1918 року в Києві від рук російського терориста Б. Донського загинув генерал-фельдмаршал Г. фон Айхгорн. Гетьман вважав, що Айхгорн був щирим прихильником українського народу й підтримував ідею Української Держави навіть серед тих, хто ставився до неї з недовірою.
Свого часу в Києві більшовики вбили митрополита Володимира, і Українська церква залишилася без проводу. Тому при уряді було створено Міністерство віросповідань, яке очолив професор В. Зіньківський, прихильник автокефалії Української церкви. У своїй діяльності він зустрів рішучу опозицію з боку єпископату і значної частини населення, яке ще від царювання Петра І було залежне від настроїв Московської церкви.
Величезне значення мало земельне питання. У жовтні 1918 року було засновано Вищу земельну комісію, яку особисто очолив гетьман П. Скоропадський. Проект закону передбачав, що всі латифундії будуть примусово викуплені державою за допомогою Державного Земельного банку і розподілені між селянами не більш як по 25 десятин на одного господаря. Лише господарства, які забезпечували цукроварні сировиною та вирощували племінну худобу, могли мати по 200 десятин землі.
У середині літа вдалося відновити постійний залізничний рух. Успішно працювало Міністерство фінансів. Уряду вдалося створити державний бюджет. Українська валюта, забезпечена головним чином цукром та хлібом, була сталою.
Гірше склалися обставини в Міністерстві народної освіти з українізацією середніх шкіл, оскільки міське населення складалося переважно з росіян, представників національних меншин та русифікованих українців. Батьківські комітети у школах і гімназіях, як і педагоги, ставилися вороже до українізації. Тому Міністерство освіти вирішило заснувати нові українські гімназії, і до кінця правління гетьманського уряду їх налічувалося в Україні майже 150. У російських гімназіях введено як обов’язкові предмети українську мову, історію і географію України та історію української літератури. Роботу із впровадження української мови в усі сфери життя очолив професор Микола Сулима, інспектор Міністерства освіти, за що згодом жорстоко поплатився.
Гетьманській державі відчутно бракувало власного українського війська. Влітку 1918 року в Україні зосередилася не менш як третина всього російського офіцерства колишньої царської армії: в Києві — до 50 тисяч, в Одесі — 20 тисяч, Харкові — 12 тисяч, Катеринославі — 8 тисяч осіб. Фактично збройні сили налічували до 60 тисяч осіб. Слід зауважити, що 64 піхотні та 18 кавалерійських полків являли собою українізовані полки колишньої імперської армії, більшість з яких очолювали незмінні командири. Окремим універсалом було відновлено козацтво в Чернігівській і Полтавській губерніях та на Слобожанщині. Гетьман особисто був Головою Великої Козацької ради. Він мріяв створити заможний, середньоземельний, із сильними історичними традиціями прошарок, а також мати надійне, не зіпсоване більшовицькою пропагандою, військо. Скоропадський умовив німецький уряд передати Українській Державі захоплені під час війни військові судна Чорноморського флоту. Тож у складі збройних сил з’явилися: Чорноморська флотилія, Бригада морської піхоти та Окремий Чорноморський кіш. Формувалися також військово-повітряні сили. Військовим міністром і генеральним бунчужним був призначений О. Рогоза. Важливу справу гальмували німці, які запевняли гетьмана, що для захисту Української Держави досить німецьких та австрійських військ.
Попри складну політичну ситуацію, 6 жовтня 1918 року в Києві врочисто відкрився перший Український державний університет, а 22 жовтня — другий Український університет в Кам’янці-Подільському. Передбачалося відкрити українські університети в інших містах. Товариство «Просвіта» та Всеукраїнський союз земств заснували в Полтаві Історико-філологічний факультет. Відкрився Український державний архів, в якому намагалися зібрати документи з історії України, перевезені з архівів Москви і Петрограда. Відкрилися також: Національна галерея мистецтв; Український історичний музей та Українська національна бібліотека. Найбільшим досягненням уряду стало заснування Української академії наук, урочисто відкритої 24 листопада 1918 року. В галузі культури ще слід додати заснування Українського театру драми та опери; Української державної капели під керівництвом О. Кошиця та Державного симфонічного оркестру під керівництвом О. Горілого. Виняткового розмаху досягла українська видавнича справа, на яку уряд асигнував великі кошти. Постали нові видавництва, в Українській Державі з’явилася мережа українських книгарень.
Але проти гетьманської влади тривала рішуча боротьба, яку вели Український національний союз на чолі з В. Винниченком та Всеукраїнський союз земств в особі С. Петлюри.
Поки між гетьманом та опозицією велися зустрічі і перемовини щодо скликання Українського сейму, змінилася міжнародна ситуація. У жовтні 1918 року розпалася Австро-Угорська імперія, перетворившись на Союз держав. На початку листопада у Львові постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). З’явилась ідея її об’єднання з гетьманською Українською Державою, що могло вплинути на долю всієї України. Але після 12-годинної дискусії галичани вирішили не проголошувати державної єдності з Українською Державою. Галицький лідер Є. Петрушевич пояснив це так: народи колишньої Австро-Угорської імперії отримали право на самовизначення, а при возз’єднанні Наддніпрянщини зі Східною Галичиною остання може опинитися під «єдиною Росією». Отже, замість єдиної Української Держави утворилися дві з різними амбіціями.
Тим часом австро-угорські та німецькі війська збиралися залишити територію Української Держави. Тому гетьманський уряд шукав шляхів до порозуміння з Антантою. Але Антанта не хотіла про це чути. Французький консул Еміль Енно висловився так: «Україна ніколи не мала ні своєї історії, ні національного визначення. Вона створена німцями. Уряд Скоропадського, як германофільський, має бути ліквідований». Французький та англійський посли заявили українському дипломату І. Коростовцю: «Україна є частиною Росії... Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти». Представники Антанти поставили послам жорсткі умови — федерація з Росією.
Перша світова війна закінчилася 11 листопада 1918 року. Німецька імперія була змушена підписати перемир’я, після чого Росія анулювала Берестейський мирний договір, за умовами якого німецькі війська перебували в Україні. Тепер вони її покидали. Становище гетьманського уряду (по суті, без власної армії) стало безвихідним. У цій ситуації П. Скоропадський розпустив Кабінет Міністрів і 14 листопада підписав грамоту про федерацію Української Держави з майбутньою «єдиною Росією».
Це призвело до відкритого антигетьманського повстання. Для керівництва повстанським рухом було обрано Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри (член-секретар), Ф. Швеця, О. Андрієвського та А. Макаренка — членів Директорії. У Білій Церкві Український національний союз на чолі з Директорією оголосив гетьмана поза законом, і кожен громадянин в разі зустрічі був зобов’язаний його заарештувати та передати в руки республіканській владі.
Поки українці боролися між собою за владу, Москва утворила новий «український радянський уряд», який очолив Г. П’ятаков. Це примусило нарешті два українські уряди — УНР та ЗУНР — прискорити об’єднання. 1 грудня 1918 року у Фастові Директорія уклала договір з делегацією Державного секретаріату ЗУНР про об’єднання в єдину державу з назвою «Українська Народна Республіка».
Фактично гетьманському уряду під німецькою протекцією вдавалося контролювати головним чином міста і залізницю, тобто лише майже 30 відсотків території України. Решту території поділили на сфери впливу до 80 польових командирів, що звалися «батьками» та отаманами. Чимало офіцерів гетьманської армії подалися на Дон і поповнили Добровольчу армію генерала А. Денікіна.
Зміни, які відбулися в країні лише протягом семи з половиною місяців правління Скоропадського, стали свідченням того, що Україна, як Польща і Фінляндія, вже тоді мала всі шанси стати європейською державою. Одначе гетьман, мудрий і толерантний політик, змушений був залишити створену ним Українську Державу.
14 грудня 1918 року гетьман з родиною та урядом виїхав до Берліна. Там 1926 року за ініціативи та фінансової підтримки П. Скоропадського постав Український Науковий Інститут. Відомий публіцист і громадський діяч Конгресу Українців Канади Михайло Сулима, який у 1937 році навчався в Німеччині, писав: «Західний науковий світ визнавав цей інститут в Берліні за поважну, репрезентативну і незалежну українську наукову інституцію поза межами України». П. Скоропадський загинув під час бомбового нальоту на залізничній станції в місцевості Пляттінґ у Баварії 26 квітня 1945 року.

Людмила СУЛИМА,
історик-публіцист.

ДОКУМЕНТ

Грамота до всього українського народу

Громадяне України!

Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.
Спаслась Вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України.
При такій піддержці у всіх зродилась надія, що пічнеться відбудовання порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло.
Але ці надії не справдились.
Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.
Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.
При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.
Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.
Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.
Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.
Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються.
Всі инші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.
В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.
До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.
Права приватної власности — як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повні мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.
Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.
Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.
В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви.
Передбачаю всю трудність стоючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.
Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України.
В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без ріжниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному велико відповідальному ділі.