День боротьби за права кримськотатарського народу
День скорботи і пам’яті жертв депортації
18 травня 1944 року перед світанням до домівок кримських татар увірвались солдати НКВС. На збори не дали часу, взяти із собою дозволили мінімум. Уже за кілька годин усіх їх, разом з немовлятами, старими, хворими, запроторили до вантажних вагонів і відправили у невідомому напрямку. Вже 20 травня 1944 року заступник наркома внутрішніх справ І. Сєров та заступник наркома держбезпеки Б. Кобулов доповіли, що запланована операція з депортації кримських татар завершена о 16-й годині 20 травня. За півтори доби з півострова вивезли цілий народ — майже 200 тисяч осіб. За даними міжнародних правозахисних організацій, в умовах спецпоселень загинуло 46,2 відсотка кримських татар, тобто майже кожен другий.
Сьогодні по всій Україні згадуватимуть загиблих, понівечені долі людей, які втратили все — Батьківщину, рідний дім, пережили смерть рідних, й усе життя присвятили поверненню додому. У Києві на Софійській площі відбудеться Вечір пам’яті, концерт-реквієм і Всеукраїнський жалобний мітинг, у якому візьме участь керівництво держави.
Фото з архіву «Голосу України».
Сьогодні історикам відомо, скільки кримських татар депортовано, скільки загинуло під час пересилки й у перші півроку, скільки не змогло повернутися... Проте, чи усвідомлено розмах цього злочину? Людський мозок влаштований так, що не вміє співчувати числам, а офіційні документи не описують людських трагедій. Кілька років тому Курултай створив спеціальну комісію з вивчення геноциду кримськотатарського народу, яка, зокрема, збирає свідчення депортованих, аби з їхніх доль відтворити події тієї епохи. Участь у цій роботі бере відомий історик, заступник голови цієї спецкомісії Гульнара Бекірова. Днями у Києві під час спілкування з журналістами вона розповіла лише одну таку історію — про життя кримської татарки Зеліхи Пашиєвої.
«Це була звичайна жінка, яка народилася 1915 року на південному березі Криму. До війни вийшла заміж. Чоловік працював у пекарні. У них було четверо дітей. Потім чоловіка, як і більшість молодих людей, забрали на війну. Він воював, був поранений й повернувся додому, долучився до партизанського руху (...). У кінці 1943 року його вбили. Через півроку, на момент депортації, у Зеліхи вже було п’ятеро дітей. Всіх їх депортували. За півроку всі діти, а також батьки жінки загинули, не переживши умов спецпоселення. Зеліха залишилася одна», — розповіла Г. Бекірова. За її словами, загалом спецкомісія вже задокументувала майже 600 таких свідчень.
Водночас літопис кримської трагедії ведуть і історики, які продовжують шукати документи, пов’язані з тими подіями в архівах. Нещодавно видавництво «Кліо» випустило в світ величезну збірку документів під назвою «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1945-2015)», головним упорядником якої виступив Олег Бажан. Значну увагу у збірці присвячено періоду депортації.
За свідченням істориків, напередодні визволення Криму від окупантів, 12 квітня 1944 року, був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Хоча кримські татари у секретному документі прямо і не згадувалися, під цим поняттям малося на увазі завдання удару саме по корінному народові Криму. Для виконання цього завдання на півострів було відправлено п’ять тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ. Крім того, до секретної операції залучалося 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Операція готувалася дуже ретельно. Надалі всі крапки над «і» розставила постанова Державного комітету Оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, підписана Й. Сталіним. ДКО, зокрема, постановив: «1. Всіх кримських татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців у районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 року». А ще керівництво НКВС та НКДБ вважало за можливе закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково, до 18—20 травня. Причому підвищені зобов’язання були ними повністю виконані.
Одночасно з виселенням з Криму татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за №5984сс від 2 червня 1944 року, підлягали виселенню «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар.
Особи, виселені з Криму, були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював кримінальне покарання за втечу зі спец поселення — 20 років каторжних робіт.
Значними були й інші втрати кримськотатарського народу. У них відібрали практично все майно. Крім того, за відомостями, поданими Раді Безпеки ООН 1973 року, кримськотатарським народом було втрачено 25 млн книг, підручників, посібників, 861 школу, 263 клуби, фонди 180 бібліотек. Їх хотіли позбавити не лише батьківщини, а й історії, культури, мови. Особливого звучання трагедія 18 травня 1944 року набуває сьогодні, коли Крим знову окуповано, й проти кримських татар ведеться репресивна політика. Лідеру народу Мустафі Джемілєву заборонено в’їзд на півострів, виконавчий орган Курултаю — Меджліс — визнано екстремістською організацією, його діяльність заборонена. Голова Меджлісу Рефат Чубаров названий екстремістом. Мало не щомісяця у активістів кримських татар проводять обшуки, багато з них вже отримали звинувачувальні вироки за свою позицію. Тож і сьогодні, через 74 роки після депортації, їхня боротьба за право вільно жити у своєму домі триває.
