Це питання в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації ставлять зовсім не в гумористичному контексті й навіть без іронії. Більше того, як заявляє начальник управління Олександра Соя, тут його піднесли до рангу  найважливішого завдання.

Олександра Соя (ліворуч) спілкується з відвідувачами Управління праці та соціального захисту населення.

— Чому? — перепитує вона нас. — Тому, що район — один із найстаріших у столиці й по забудові, і за віком мешканців. Практично кожен третій з 356 тисяч жителів району — пенсіонер. І роботу з ними ми провадимо досить велику.
— Поясніть докладніше, — просимо керівника соціальної структури.
Олександра Вікторівна пропонує пройтися поверхами, побувати у відділах і службах. Управління розташоване в будівлі колишнього дитсадка: «Мода минулих років не оминула й наш район», — говорить вона на ходу. Відразу впадають у вічі мізерні площі кабінетів, вузькі коридори й сходи — типовий проект радянського часу. Але, за словами керівника управління, тіснота, звичайно, створює незручності, але на заваді роботі не стає. Колектив, часом навіть жертвуючи вихідними, намагається  надавати необхідну допомогу всім нужденним категоріям громадян якісно і своєчасно, каже вона. І наводить цифри: тільки пільговиків, наприклад, у районі 70 тисяч, плюс 23 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Є чорнобильці, афганці. Значна увага приділяється учасникам АТО і їх сім’ям, родинам загиблих воїнів. Як висловилася Олександра Соя: «Це найзворушливіша й найвразливіша категорія жителів району». Найважливіше питання, що хвилює соціальних працівників, — поліпшення житлових умов родин загиблих і воїнів з інвалідністю. І воно поступово вирішується: вісім осіб уже купили квартири за бюджетні гроші. Виділення для них коштів, вважає керівник, зручніше, ніж вручення ордерів. Адже є можливість вибору: купувати житло на первинному чи вторинному ринках і навіть будувати власний будинок, вкладаючись, зрозуміло, в інвестовану суму. Віднедавна державна субвенція на поліпшення житлових умов виділяється також афганцям — учасникам бойових дій, насамперед людям з інвалідністю першої й другої груп і родинам загиблих. Минулого місяця за рішенням Комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців і людей з інвалідністю про виплату грошової компенсації трьом родинам, які стояли 20 років у черзі, виділені кошти на придбання квартир.
— Окрім розв’язання житлових проблем, які послуги ви надаєте? — запитуємо в Олександри Сої.
— Ми призначаємо понад 12 видів державної соціальної допомоги. Найпоширеніші — допомога сім’ям з дітьми, одноразова допомога при народженні дитини, на дітей одиноким матерям, малозабезпеченим родинам, людям з інвалідністю, внутрішньо переміщеним особам, тим, хто не має права на пенсію. Надаємо також соціальні послуги — компенсації по догляду за людьми з інвалідністю першої та другої груп, психічно хворими, надаємо опікунську допомогу, призначаємо компенсації й допомогу чорнобильцям, забезпечуємо путівками на санаторно-курортне лікування пільгові категорії громадян. Крім цього, у районі 
38 тисяч сімей, які отримують житлові субсидії, 8 тисячам з них субсидії призначені з урахуванням обставин — на підставі висновків і рішень відповідної комісії, прийнятих згідно з актами перевірок житлових умов і доходів родин.
— Чого ви чекаєте у зв’язку із запровадженням нових правил надання субсидій — їх буде менше?
— Менше не буде. Переконана, що, як і раніше, до нас прийдуть за ними 38 тисяч родин.
— Ми звернули увагу, що в будівлі є діти, у тому числі на інвалідних візках...
— У нас функціонує відділення медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП із затримкою психічного й фізичного розвитку. Спочатку воно було розраховано на 16 місць. У нас є спеціально обладнаний автомобіль для доставки до нас дітей, хворих на ДЦП. Вони перебувають під денним наглядом, забезпечені безплатним харчуванням. Але потреба в районі в такій реабілітації, на жаль, велика. Тому відділення збільшили удвічі. Маємо професійних фахівців, сучасне обладнання, застосовуємо новітні методи реабілітації. Завдяки цьому її динаміка позитивна. Водночас є серйозна проблема. Річ у тім, що «дитячий статус» особи з інвалідністю діє тільки до 18-річного віку, і наші підопічні, як і юнаки й дівчата з інших районів і населених пунктів, перейшовши в категорію дорослого населення, можливість подальшої реабілітації втрачають. У зв’язку з цим ми подали до Київради проект Центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, який хочемо відкрити в Дніпровському районі. У ньому можна буде надавати реабілітаційні послуги всім категоріям людей з інвалідністю.
Проходячи поверхами, бачимо в невеликих холах монітори на стінах, на яких раз у раз спалахують номери «46», «52», «61»... із запрошенням до того чи іншого фахівця. Як виявилося, незважаючи на обмеженість приміщень, в управлінні все-таки знайшли змогу створити нехай невеликий, але цілком сучасний Центр надання послуг, де впроваджені сучасні технології обслуговування з електронним записом на прийом. І ми із задоволенням спостерігали, як швидко просувається черга і як моторно навіть бабусі користувалися терміналами, що стало приводом повернуться до самого початку нашого візиту в управління й, здавалося б, забутого питання про реінтеграцію бабусь...
— Ні-ні, про це я зовсім не забула, — реагує Олександра Вікторівна. — Ми саме прийшли в Територіальний центр соціального обслуговування Дніпровського району міста Києва, що діє в складі управління й під його егідою. Він, мабуть, — найкраща ілюстрація серйозної роботи щодо тієї самої «інтеграції». Олександра Вікторівна, а також директор центру Людмила Рудковська розповіли нам, що він — найпотужніший у місті. Тут обслуговується понад 5 700 жителів — пенсіонери й пільгові категорії громадян. Понад 200 соціальних працівників надають послуги з догляду вдома тим, хто цього потребує, — прибирання, доставка харчових продуктів. Чимало з них — лежачі, для них спектр допомоги розширений. Надійним партнером є Товариство Червоного Хреста України. Насамперед через програму «Соціальне партнерство». На жаль, у цій громадській організації скоротили патронажну службу (МОЗ України припинило фінансування. — Ред.). Це дуже сумно, вважають у центрі, бо він усе-таки надає безплатні послуги одиноким громадянам або тим, чиї родичі вже досягли пенсійного віку. Адже трапляється так, що діти живуть далеко від батьків і не можуть їм допомогти. У цьому разі завжди кликали на допомогу червонохрестівців, і ті істотно підтримували. Працюють із ними в центрі й зараз. Червоний Хрест, зокрема, дуже допоміг цієї зими із соціальним патрулюванням, забезпечив пункти обігріву гарячим харчуванням, аптечками тощо.
Попрощавшись, Олександра Соя поспішила до свого службового кабінету — настав час прийому нею громадян. А Людмила Рудковська продовжила знайомити нас із центром. Тут є інклюзивний майданчик, музичний та інші тематичні стенди, пісочниця, що розкривається, алфавіт за Брайлем. Обладнаний оригінальний рукохід: його розробили для дітей, які не ходять, і на ньому вони можуть виконувати певні вправи. У кабінетах і коридорах — багато виробів, картин. Є музична та ізостудія, спортзал. «Наші підопічні можуть займатися малюванням, співом, вивчати англійську мову, психологію, відвідувати комп’ютерні курси», — розповідає директор. Діє університет третього покоління, де працюють сім факультетів. Охочих займатися в ньому, а це люди похилого віку, так багато, що під навчальну аудиторію довелося виділити актову залу. У штаті центру є старша медсестра, готова завжди надати медичну допомогу, швачка, яка ремонтує одяг підопічних, перукар, яка стриже в тому числі лежачих удома. Крім центрального відділення центру, є ще два, розташовані в мікрорайонах, тобто максимально наближені до місць проживання громадян. А ще функціонують три ветеранські хори — «Червона калина», «Вербиченька» і «Березничанка», які відомі далеко за межами району, постійно стають лауреатами різних конкурсів і оглядів. Нещодавно в центрі відбулося навіть весілля — літня пара тут познайомилася й знайшла своє щастя. Тому бабусі й дідусі на власному досвіді переконуються, що похилий вік і громадське життя — цілком сумісні речі.

Віктор КУРГАН.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua