Учора Україна прощалася з борцем за її свободу, автором Акта проголошення незалежності, який чверть століття провів у радянських таборах за націоналістичні переконання, але не зрадив своїй «обітниці небу» — здобути волю для нашої держави. Дисидент, відомий політичний і громадський діяч, один із засновників Української Гельсінської групи, народний депутат України чотирьох скликань, Герой України Левко Григорович Лук’яненко помер на 89 році життя.
2010 рік. Левко Лук’яненко бере участь у меморіальних заходах, приурочених пам’яті головного отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака.
Фото Лідії ТИТАРЕНКО
(з архіву «Голосу України»).
Здавалось б, його мрія здійснилася в серпні 1991-го — Україна здобула незалежність де-юре. Левко Григорович у чис-ленних інтерв’ю казав, що «незалежність нам прийшла не з неба». Мовляв, це результат багаторічної боротьби української нації проти московської імперії зла. Він розумів, що ця боротьба триватиме довго, допоки ми не позбавимося радянської тоталітарної системи в головах. Любив наводити приклад Мойсея, який водив євреїв по пустелі, доки не змінилося кілька поколінь...
Він вірив у незламний дух української нації, проводячи паралелі між добою повстанської армії, яка, спираючись лише на підтримку свого народу, тривалий час протидіяла совєтам, та Революцією Гідності 2013-го, сучасною російсько-українською війною, Левко Григорович переконував, що українська нація дала величезний поштовх для світової боротьби проти російської тоталітарної антидемократичної системи.
«Будьте сміливі, покладайтеся на долю і не бійтеся смерті. А найбільше любіть свій край, своїх батька й матір, любіть Україну. За парканом не сховатися. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій, захищеній і шанованій Батьківщині» (Левко Лук’яненко).
Свого часу, здобувши юридичну освіту, Левко Лук’яненко виробив нову стратегію боротьби за незалежність України на основі внутрішнього законодавства й міжнародного права. Він брав відповідальність за справу визволення своєї країни з тюрми комуністичного режиму. Тому поставив особистий підпис і зазначив адресу, телефон під декларацією Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Це була його асиметрична відповідь радянській владі та її пропагандистській машині, яка заперечувала будь-які порушення прав і свобод на території СРСР.
Як згадував дисидент, відтоді інформація, яку вони збирали й передавали на Захід, про порушення українських національних прав стала бронебійною. Її друкували спочатку в мігрантських діаспорних виданнях. А потім вона потрапляла на ра-діостанції, які слухали у світі й ловили на теренах Союзу. І чекісти не могли вже спростувати цю «авторську» інформацію. З того часу, за висловами Левка Лук’яненка, настав новий період у боротьбі проти «империи зла».
На жаль, таких періодів у нашій історії є й буде багато. Передбачивши це, Левко Григорович казав: «Я проситиму Бога, щоб він протримав моє життя до перемоги над Москвою». Та, мабуть, вже втомившись від боротьби, пішов на небо, залишивши нам віру в те, що майбутнє України залежить від нас, українців, і хоч би як ворожі сили діяли проти нашої країни, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну волю до боротьби, нейтралізувати антиукраїнські плани.
Ольга ВІТЕР.
