Від часу Кортеліської трагедії минуло вже понад сім десятиліть. Про «чорну середу» 23 вересня 1942 року, коли за кілька годин гітлерівцями було по-звірячому вбито 2875 жителів цього великого поліського села, написано чимало. Та рани досі ятрять.
Ціна «нового порядку» — тисячі людських жертв
Про трагедію Кортеліс ніхто краще не знає, як директор сільського історичного музею Марія Ярощук. Понад 33 роки вона очолює цю краєзнавчу установу і мала можливість спілкуватися із свідками жахливої розправи над невинними людьми.
— Уже 28 червня німецькі війська окупували село та встановили свій «новий порядок», — розповідає Марія Ярощук про події тієї страшної доби. — Влітку та восени 1941 року в Кортелісах знайшли притулок майже півтори сотні оточенців — солдатів та командирів Червоної Армії, серед яких було чимало захисників Брестської фортеці. Весною 1942 року з оточенців і місцевих патріотів створено партизанський загін імені Ворошилова. Його командиром став старшина-радист, учасник оборони Брестської фортеці Борис Михайловський, комісаром — місцевий учитель Яків Карпук.
Жителі Кортеліс підтримували партизанів, що викликало лють у фашистів. 26 серпня 1942 року гітлерівці разом із поліцаями розстріляли в центрі села матір партизана Василя Дордюка, батьків і двох братів партизана Андрія Ліхвана і двох молодих хлопців — утікачів із фашистської каторги. Німецький офіцер попередив, що так буде з усіма, хто допомагатиме партизанам. І менш як через місяць третьому батальйону 15-го поліцейського полку було видано наказ: «23 вересня 1942 року батальйон знищує отруєні бандитською заразою села, які розташовані в районі на північ від Мокран: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота «Нюрнберг» знищує Кортеліси».
«Чорною середою» назвуть згодом люди страшний день 23 вересня 1942 року.
Ще до світанку карателі оточили Кортеліси. Німецькі солдати разом із поліцаями зігнали жителів у центр села до церкви, школи та найближчих хат. О 9-й ранку фашисти розпочали криваву розправу. Кати виводили своїх жертв по п’ять—десять осіб і розстрілювали. Щоб приглушити крики і плач людей, постріли, кати на повну потужність увімкнули двигуни автомобілів.
Загалом того дня гітлерівці вбили 2875 жителів Кортеліс, згодом, пограбувавши село, спалили і всі його 715 обійсть.
Карателі ще не раз поверталися до Кортеліс та знищили навколишні хутори Стару Ниву, Рябино, Попливці, Оксені, Ягідкове, Сніжки, Хомут, Хлєбово, Тепенець...
Коли 18 липня 1944 року воїни 160-ї стрілецької дивізії визволили Кортеліси, у ньому не було жодного будинку.
5 травня 1980 року тисячі людей зібралися в Кортелісах на врочистий мітинг, присвячений відкриттю меморіального комплексу жертвам фашизму. На одній із шести братських могил насипано великий пагорб, на вершині якого встановлено відлиту в бронзі багатофігурну композицію. Вона символізує гнів і біль, мужність і нескореність нашого народу перед окупантами. Того ж дня було відкрито і Кортеліський історичний музей. У ньому побували вже майже півмільйона відвідувачів.
Полеглим, але не скореним патріотам Кортеліс присвятив свою поему «Стогін землі» волинський поет Олександр Богачук, а Володимир Яворівський написав документальну повість «Вічні Кортеліси», удостоєну Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка.
Йшли на збори, а потрапили в могили
Колишній старший науковий співробітник Кортеліського історичного музею, згодом — у 1992—1998 роках — сільський голова Кортеліс Микола Михалевич:
— У повісті Володимира Яворівського «Вічні Кортеліси» надруковано звіт командира роти обер-лейтенанта Глюкса командиру 3-го батальйону 15-го поліцейського полку майору Голлінгу:
«...Операцію по знищенню більшовицько-партизанського села Кортеліси і хуторів провів, повністю дотримуючись вашого наказу та усних вказівок...
23 вересня о 4 год. 35 хв. Кортеліси з хуторами були оточені зовнішнім зашморгом із поліцейських. Щоб не вчинити випадкової паніки — видав поліцейським лише по одному патрону. Наказав: усіх гнати в центр села на збори. Я поводився так спокійно, що мій спокій передався підлеглим та жертвам, і це забезпечило успіх...
Утаємничення справжньої мети збору населення виявилося надійним: населення вірило в те, що йому будуть зачитувати наказ, до останньої миті. Замкнув населення в церкві, школі, прилеглих до центру будинках, аж тоді видав команді поліцейських могильників лопати.
Поставив легкі кулемети на вигідні позиції. Поставив за кулемети досвідчених, перевірених мною солдатів, яких міняв через кожних 30 хв.
Розстріл проводив у п’яти місцях одночасно, заглушуючи кулемети ревінням автомобільних моторів. Розстріл жінок і дітей проводив без будь-яких ускладнень.
Розстріл розпочався о 9.00 і закінчився о 16.25 того ж дня...
Витрачено патронів 4321 (чотири тисячі триста двадцять один). Один кулемет потребує ремонту від надмірного перегріву.
Обер-лейтенант Глюкс».
У цьому звіті викликають здивування дві обставини: чому педантичний німецький офіцер не вказує кількість розстріляних і чому майже на три тисячі розстріляних людей фашисти витратили лише чотири тисячі патронів за стрільби переважно автоматичною зброєю? Відповідь дали німецькі журналісти Герд Гайда і Джим Тобіас, які приїжджали в Кортеліси в 1997—1998 роках. За їхніми словами, цей звіт насправді стосується сусіднього села Бірки, яке нині входить до складу Білорусі і де в той самий час було знищено понад 700 осіб десятою ротою того-таки 3-го поліцейського батальйону. На жаль, справжній звіт про знищення Кортеліс виявити не вдалося. Хоча сценарій цієї кривавої трагедії був схожий.
Німецькі журналісти також розповіли, що всі офіцери роти «Нюрнберг» загинули під час війни, а рядових намагалася засудити німецька влада на початку 1970-х років за злочини проти людства. Проте всі вони категорично заперечили свою участь у знищенні Кортеліс і були виправдані за відсутності доказів.
Волинська область.
Фото автора.
(Далі буде).
Екскурсію залами Кортеліського історичного музею проводить його директор Марія Ярощук.
Пам’ятник жертвам Кортеліської трагедії.
