Україна, її землі, хоч би як вони називалися протягом століть і тисячоліть — Велика Скіфія, що досягла найвищого розквіту в IV ст. до н. е., Антське царство, яке Михайло Грушевський називав давньоукраїнською державою (проіснувало майже три століття — від початку IV до початку VII ст. н. е.), Київська Русь, Велике князівство Руське (1432—1435), Гетьманщина, Українська Народна Республіка, ніколи не була скраю історичного світу. Претендуючи на наші землі й нашу історію, Москва постійно переконувала нас і світ у тому, що першою і єдиною державою на території України була Київська Русь, та й то, мовляв, була не українська держава, а «спільна колиска» трьох слов’янських народів, а землі над Дніпром віками стояли пусткою і були безлюдними. На щастя, збереглися хроніки арабських, візантійських, західноєвропейських авторів, де вони описують життя і побут племен, які заселяли обшири від Карпат до Чорного моря, їх політичні союзи і перші державні утворення. Зокрема, такі дані знаходимо у арабських авторів Аль-Масуді, Ібн-Русте, Аль-Бекрі, Ібн Хордадбех, Аль-Балхі, Аль-Істахрі, Ібн Хаукаль, Ібн-Фадлан, Аль-Джайхані й інших. Мандрівник, історик, письменник із Багдада Аль-Масуді (приблизно 896—956 рр.), згадував про наших пращурів: «Вони (руси) складають різноманітні племена, між якими бувають війни, і вони мають царів». Хроніст називає племена, що жили на наших теренах (політичне об’єднання валінана, тобто волинян), і називає царів, які ними правили. Наявність царської влади є однією із ознак державності.

Крім давніх хронік і літописів, збереглося чимало й географічних мап, на яких зображено територію нинішньої України. Картограф Дмитро Вортман, координатор громадського проекту «Likбез. Історичний фронт» Кирило Галушко, історик Максим Майоров, а також києвознавець Яків Гордієнко, кандидат історичних наук Євген Синиця (наукові редактори) уклали унікальний атлас, що охоплює історію України від кімерійців до сьогоднішніх днів «Terra Ucrainica Історичний атлас України й сусідніх земель», який нещодавно побачив світ.
Історик і археолог Євген Синиця зазначає, що над виданням, до якого увійшли два міні-атласи і 47 базових мап, кожна з яких — хронологічний зріз, зображення території України і навколишніх земель на певну дату, працювали два роки. До мап подані текстові коментарі й роз’яснення, є тут документальні ілюстрації та науково-художні реконструкції.

На краю Ойкумени

— Перші люди на землях сучасної України з’явилися приблизно мільйон років тому. Вони жили в гротах і вправно користувалися загостреними палицями та кам’яними рубилами, — розповідають автори проекту. — В епоху середнього палеоліту, 150—100 тисяч років тому, людина вже була важливою частиною тодішнього світу. Вона навчилася видобувати вогонь і постійно вдосконалювала знаряддя праці. Не менш як 40 тис. років тому в Європі з’явилися сучасні Homo Sapiens — кроманьйонці; вони рибалили, полювали й уміли будувати справжні житла. У наступні епохи кам’яної доби — мезоліт та неоліт — культура й побут доісторичних племен ставали більш різнобічними. У мезоліті люди винайшли лук і стріли, приручили собаку, у неоліті вже обробляють землю і розводять тварин. Мідна доба (IV—III тисячоліття до н. е.) ознаменувалася появою між Карпатами і Дніпром археологічної культури Кукутені-Трипілля.
Дехто з дослідників називає Трипілля цивілізацією, адже трипільці споруджували двоповерхові будинки (їх поселення були найбільшими у тогочасному світі й займали, зокрема на Черкащині, 300—450 гектарів), вирощували багато культур, користувалися серпом і ціпом, знали принцип колеса, винайшли багатоканальні горна для випалення кераміки, ткали і шили одяг, мали розвинену знакову систему — протописьмо. Про все це нам розповідають археологічні знахідки — цьогоріч експедиція Інституту археології НАНУ під керівництвом відомого дослідника Олексія Корвін-Піотровського відкопала у Тальянках залишки ще двох трипільських жител і горна (38 ст. до н. е.).
— Атлас відкриває мапа, що дає перші згадки про народи, які заселяли територію нинішньої України станом на 620 рік до н. е., — каже кандидат історичних наук Євген Синиця. — Тоді тут жили носії ранньоскіфської та скіфської лісостепової культур. Деякі історики припускають, що ранні скіфи і кімерійці жили в один час і мали близьке походження. За іншою версією, кімерійці — попередники скіфів, тобто носії передскіфської культури.
Мапа 500 року до н. е. показує розселення скіфів-орачів, скіфів-кочівників і царських скіфів, гелонів. Це скіфське плем’я, що проживало на території нинішньої Полтавської, Харківської і Дніпропетровської областей, його столицею було місто Гелон, велике укріплене городище біля Більська на Полтавщині.
Назви скіфських народів, зазначені на мапі, наведено за працею батька історії Геродота, зазначає історик.
Скіфи залишили нам не тільки легенди й перекази, за якими народ їх, скіфів, наймолодший з усіх інших, а першим жителем тоді ще безлюдної країни був чоловік на ймення Таргитай, його батьки — Папай і донька річки Борисфен богиня Апі. Від них і пішли Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай, яким боги на скіфську землю скинули золотий плуг, чашу й сокиру. Історія скіфів розповідає, що від часів першого царя Таргитая до вторгнення на їхню землю перського царя Дарія (512 рік до н. е.) минула рівно 1000 років.
Нам нелегко відділити історію від легенд, адже маємо безліч археологічних доказів славної минувшини Великої Скіфії, що залишила на спогад про себе в курганах чимало золотих «скрижалей» — кубки, на яких давній майстер викарбував сцени із життя орачів і скотарів — розмову побратимів, лікування воїна, одягненого у вишитий стрій, гребені, прикраси. Найвідоміша з них — золота пектораль, шийний обруч, символ царської влади, знайдений у Товстій могилі на Дніпропетровщині — нині зберігається в Музеї історичних коштовностей України. З дня відкриття таємниці Товстої могили минуло понад сорок років, та й сьогодні не вщухають дискусії про те, хто ж витворив із золота той шедевр. Одні учені схиляються до того, що на замовлення скіфської еліти дорогі обладунки виготовляли грецькі майстри на півдні України, у Пантікапеї чи в Ольвії, інші мають свої теорії. Хоч би що казали, а незаперечним залишається той факт, що обличчя людей на пекторалі індивідуальні, кожна деталь точна й довершена, ймовірно, виліплена з натури. Навіть амфора для молока цілком реальна, такі виготовляли у причорноморських степах, у Криму. Тих золотих воїнів і скотарів Ліна Костенко у своїй «Скіфській одіссеї» назве автентичними, зазначивши, що «в курганах скіфських — не монголи». «Хоч думка є, що твори ті античні, — /чи густо в греків схожого лиття?/ Чому такі там скіфи автентичні?/Який це грек так знав би їх життя?/ Чи грек ходив їх малювать з натури?/Жив у степах, набравшися халеп?/ Такий шедевр не створиш за два тури,/тут треба знати змалечку той степ».
Минають віки, змінюються обриси материків і морів, народи, що заселяють територію сьогоднішньої України. На мапах, датованих 180 роком, 271-м уже нашої ери, бачимо, що на берегах Чорного моря, яке називалося Понт Евксинський, проживали сармати, роксолани, алани, вище, до балтських племен — носії київської культури венеди. У 453 році на мапі з’являється держава гунів, кордони якої омивають Понт Евксинський і Меотида (Озівське-Азовське море); на півночі — праслов’яни, за ними балтські племена.
— До першої письмової згадки про слов’ян залишається ціле століття, — каже Євген Синиця.
— Про походження слов’ян учені поки що не склали цілісної думки. За однією з версій, — зазначають укладачі атласу, — група праслов’янських племен сформувалася у IV—V ст. в українсько-білоруському Поліссі. З початку VI ст. про слов’ян у писемних джерелах згадують як про склавинів та антів. Основним заняттям їх було примітивне землеробство. У IX столітті на східноєвропейських теренах з’явилася нова дійова особа — руси. Одна з руських дружин закріпилася у Києві, який зі звичайного поселення перетворився на місто. Напівлегендарна літописна історія перших київських князів дає уявлення про те, як військово-торговельна організація русів розвинулася в повноцінну державу. Київські князі поширювали панування на північні землі, укладали договори з Візантією, перехоплювали контроль над територіями Хозарського каганату, який дедалі слабшав.

Русь — держава Володимира Cвятославича

У Середньовіччі у Східній Європі постає нова могутня держава — Київська Русь. За Святослава Ігоревича і Володимира Святославича підвладна русам територія значно зростає — Русь володіє навіть містом Тмуторокань, торговельним форпостом на березі Керченської затоки.
— У другій половині X століття руська експансія вийшла далеко за межі східнослов’янського світу, — зазначають автори атласу. — Була розгромлена і пограбована Волзька Болгарія, могутній колись Хозарський каганат узагалі зник як держава під ударами русів. А після цього князь Святослав удерся на Балкани.
Завойовницьку політику батька, який загинув у сутичці з печенігами, продовжує його син — князь Володимир. Найзначніший його проєвропейський крок — прийняття у 988 р. християнства. У часи правління Володимира, у спадок від якого ми отримали державний герб — тризуб, що карбувався на Володимирових монетах і навіть на пласкій цеглі (плінфі), головною загрозою держави лишаються печеніги. Неспокійно й на заході — тут бурхливо розвивається Польське князівство. Після того як князь Володимир приєднав землі волинян і хорватів (столиця середньовічної Білої Хорватії стояла на Львівщині; археологи майже 30 років досліджують Стільське городище, пам’ятку VIII—X ст., яка розповідає про історичний і культурний розвиток слов’ян-хорватів, котрі мешкали у карпатському регіоні України), між Руссю і Польщею виникає спільний стабільний кордон.

Крим. 1452 рік

За хана Хаджи-Герея у середині XV ст. Кримський ханат відокремлюється від Золотої Орди. Свою резиденцію володар переносить із Криму/Солхата до Кирик-Єра (пізніше — Чуфут-Кале). У цей час, як розповідають мапи атласу, на південь від Кримського ханату, або ж Кримського Юрту, існує князівство Федоро, відоме з джерел із 1411 р. Офіційною мовою князівства була грецька, якою спілкуються з місцевими аланами, черкесами, половцями, караїмами. Панівна релігія у князівстві — православ’я. Втім, де була резиденція митрополита Готії, залишається невідомим. Невдовзі османи загарбують південно-західний Крим, Федоро перейменовують. У XIII—XIV ст. Південне узбережжя Криму колонізують генуезці. На карті бачимо міста Кафу, Солдайю, Чембало, Воспоро — нинішні Феодосія, Судак, Балаклава і Керч. Російська імперія на півострові з’являється у XVIII столітті.
В атласі ціла низка мап, датованих 1503 роком, 1550-м, 1619-м, 1647-м, 1648-м, 1667-м,1706 рр., на яких бачимо на північному сході від Великого князівства Литовського й Гетьманату (України) — Московське князівство. І тільки на мапі 1727 року з’являється Російська імперія.
— На наших мапах відтепер буде ще одна імперія — Російська, проголошена царем Петром. Шлях до її появи на місці Московського князівства відкрили події 1708—1709 років, — зазначають автори атласу.
У цей час гетьман Мазепа виступає проти політики царя, спрямованої на знищення української державності, й приєднується до шведського короля Карла XII. За п’ять днів після повстання Мазепи війська Меншикова знищили гетьманську столицю Батурин, новою проголосили Глухів, новим гетьманом — стародубського полковника Івана Скоропадського. Прихильників Мазепи затримували й страчували. Після смерті Скоропадського козаки наказним гетьманом обирають Павла Полуботка, але в Петербурзі, який стає столицею у 1712 р., цього обрання не визнають. За спроби протистояти Петру I Полуботка ув’язнюють у Петропавловській фортеці, де за рік він помирає.
На мапі 1775 р. бачимо, як у результаті війн і поглинання Російською імперією Гетьманату змінюється політична мапа — на ній ще залишається маленький клаптик колись могутньої козацької держави, названий царськими урядовцями Малою Росією (Київ, Переяслав, Чернігів, Стародуб і Глухів), Запорожжя й Кримський ханат. На мапі 1796-го вже немає так званої Малоросії. Волинь, Поділля, Гродно, Брест-Литовський, Вільно також показані як землі Російської імперії.

На мапах — УНР та Євромайдан

Ціла низка мап атласу присвячена подіям 1917—1921 рр., коли від Російської імперії відколюється Україна і внаслідок національної революції проголошує свою незалежність. Цей період відновлення української державності картографи проілюстрували архівними фотознімками, що доповнюють текстову інформацію про ухвалення універсалів Центральної Ради, участь делегації УНР в переговорах у Бресті, з’яву гетьманату Скоропадського, діяльність Директорії тощо.
Окреме місце в атласі посідають мапи локацій Євромайдану та збройної агресії Росії, якій не вдалося і ніколи не вдасться зупинити українців на їх шляху до Свободи і Незалежності.

Світлана ЧОРНА.

 

МИТТЄВІСТЬ ДНЯ

24 серпня 1996. Святкування 5-ї річниці незалежності України.

Фото Юрія ВЕНГЕРЕША.