Зимовий ранок 15 грудня. Субота. Йдемо до Софії Київської молитися. Це не пересічне відвідування церковної служби богослухняної пані. Я, світська людина, потайки від радянської влади хрещена бабусею у глухому селі, а потім вихована радянською системою у дусі атеїзму, разом з друзями-киянами та багатьма людьми, які приїхали у цей день з різних куточків нашої країни, йду на площу біля Софії підтримати молитву за Помісну Українську Церкву в той час, коли делегати Собору в стінах нашої святині приймають історичне рішення і обирають Предстоятеля.
Біля собору Святої Софії в Києві, де тривав Об’єднавчий Собор зі створення Помісної Української Православної Церкви. Київ, 15 грудня 2018 року.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
Більше фото тут
По Володимирській рухаються колони під українськими прапорами. Всіх, хто хоче потрапити на «лобне місце», де встановлена сцена і великий монітор, перевіряє охорона. Заходи безпеки нікого не обурюють, навпаки — заспокоюють. Площа перед собором наповнюється парафіянами різних конфесій та релігійних юрисдикцій, і навіть атеїстами, які свідомо прийшли підтримати автокефалію і дочекатися «білого диму» над Софією Київською.
...На побудовану під стінами Софії сцену виходять військові капелани. Саме вони цього дня будуть постійно спілкуватися з людьми на площі, тримати інтригу і вселяти віру та надію на «білий дим». Це дуже символічно: духовні пастори наших захисників, які боронять Україну від «любові братського народу» на сході країни, своєю присутністю нагадують усім нам, мирним громадянам, що війна за незалежність від Московії йде по всіх фронтах... І кожен напрямок є стратегічним!
У натовпі багато священиків. І якщо наших капеланів можна впізнати по темно-зелених рясах, то розібратися «який батюшка з якого патріархату» (на жаль, шевронів на рясах немає), світській людині можливо лише по виразу обличчя духовників та їхній реакції на те, що відбувається навкруги.
...Залунав гімн України. Священики співають гімн разом із усіма, поклавши руку на серце. Новообраний Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звернувся до українців на Софійській площі:
— Ви тут молилися, а ми там відчували підтримку, і це так надихало, що ми побороли всі перепони. Ми показали, що змогли створити Єдину Помісну Церкву. Ми маємо висловити подяку Патріарху Варфоломію!
І вся площа залунала: «Слава! Слава! Слава!»
На запитання «Голосу України», що для вас означає отримання Томосу, киянка Валентина Мельникова відповіла: «Це ще один крок України до дійсної Незалежності. За стільки років (а точніше — століть) занепаду всіх сфер життя, розвалу всього, пригноблення, знищення України і українців — наша країна повстає з попелу. Несподівано, як для ворогів, так і для усього світу в нас з’явилися «неочікуваний» волонтерський рух, «неочікувана» армія, «неочікуване» єднання нації, і сьогодні — «неочікуване» єднання православної церкви. І в мене є тверда впевненість, що наша Перемога — питання часу. І ця Перемога — очікувана!».
Протоієрей Олег Макаровський із Хмельниччини, який з парафіянами приїхав зі смт Стара Синява, поділився з «Голосом України» думками з приводу цієї події: «Ми навіть не уявляємо, який це епохальний день. Це розуміння нової історичної реальності, в якій ми живемо і житимуть наші діти й онуки. Але без Порошенка і держави цього б не сталося. Проте у мене немає ейфорії. Нас чекають не легкі, а відповідальні часи. Це тільки початок, а попереду дуже багато серйозної роботи. Ми лише заклали цеглину в наше майбутнє — створили Помісну Православну Автокефальну Церкву. Далі треба спілкуватися з людьми. Бо храм — це не цегла, це люди. Обов’язок церкви не тільки молитися, але «оra ac laboris» — молися і трудися. Я дякую Богу, що дожив до цього дня!».
