Частина 2. Вунгтау
Вунгтау -- пляжне містечко на узбережжі Південно-Китайського моря (воно ж і В'єтнамське, і Східно-Філіппінське -- залежно від того, в якій країні видано вашу карту, але залишатимемося аполітичними й назвемо водойму Тихим океаном). Саме містечком Вунгтау здається після восьмимільйонного колоса-Хошиміна, хоча тут понад 300 тисяч жителів, є 16 районів і аеропорт.
Крамниця морепродуктів.
Перше враження: у Вунгтау дорого й нудно -- ні заповнених ущерть восьмисмугових магістралей, що завмирають лише на пару досвітніх годин, ні вузьких вулиць у нетрях із припаркованими в два ряди мотоциклами. (Мотобайк чи його модифікація з трьома, чотирма і навіть п'ятьма колесами є у власності майже кожної родини -- на 97 мільйонів в'єтнамців припадає 37 мільйонів мотоциклів). За нічліг просять 200 тисяч донгів (аж дев'ять доларів!), а пообідати можна за 50 тисяч. Тож чому знайома мандрівниця, що прибула з Вунгтау до Хошиміна, говорила, що Вунгтау -- мало не філія раю на землі, а в Сайгоні (друга назва Хошиміна), мовляв, усе втридорога й немає чим зайнятися?
Почасти тому, що стосунки наші з містами -- сфера потаємна й, не побоюся цього слова, інтимна. О, соски Капітолійської вовчиці, о, лінгам Шиви в долині Катманду! З одними містами зливаєшся, повністю розчиняючись у них, як розчиняється в самці самець риби-вудильника; з другими -- тримаєшся напружено й відчужено, придивляючись до міста, поки сповнені очима вулиці вдивляються в тебе, як апокаліптичні тварюки.
Друга причина об'єктивніша -- на новому місці подорожній не знає, де недорого поїсти й переночувати, от і переплачує удвічі-утричі. Минає день-два -- і віднайдеться у Вунгтау й хостел по 90 тисяч донгів (4 долари) за ліжко-місце, й суп за двадцятку (менше долара). На ринку манго по 40--50 тисяч донгів (два долари) за кілограм, а звернеш у провулок -- знайдеш по 15 тисяч (65 центів). Якщо постригтися в «салоні краси» коштує 100-200 тисяч донгів, то в простій перукарні «газончиком» на вашій голові займуться за 50 тисяч.
Пляжі й громадські туалети (на знімку) у Вунгтау й геть безплатні, оренда тапчана, їжа та напої -- за символічну ціну. У вбиральнях перед дзеркалами -- гребінці колективного користування (ось він -- атрибут комунізму) для розчісування волосся (на знімку).
Туалетний папір є не скрізь, натомість краник для обмивання -- майже в усіх кабінках.
Пляжі чисті, адже на кожному кроці урни й плакати, що попереджають про мільйонні штрафи за спотворення набережної непотребом. Вода в морі жовта, бо пляжі піщані, хвилювання сильне, а неподалік впадають в океан дві річки: великий мутноводний Меконг і геть «чорномазий» болотистий Сайгон. Купаються у футболках і шортах -- наслідуйте прикладу в'єтнамців, якщо не хочете після кожної хвилі перевіряти, чи не віднесло ваші плавки й бікіні в океан! Остерігайтеся місць, де ніхто не плаває -- тут є і сипучі піски, і скелі, і сильні течії.
Жителі Вунгтау привітні, брак знання англійської щедро заповнюють жестами. Більшість в'єтнамців розмовляють невиразною, безбарвною англійською -- очевидно, для них «без тональностей» означає заразом «без інтонації». Натомість іноземці, котрі довго жили у В'єтнамі й досконало освоїли місцеві говірки, розписують мовними фарбами навіть мову Шекспіра, бо їхня англійська стає надміру яскравою, як півень на ярмарку.
Хай пробачать мені великі в’єти, але вчити їхню мову для короткої подорожі країною немає потреби. Від того, що сучасна в'єтнамська писемність базується на латиниці, для європейця мова зрозумілішою не стає. Ускладнюють спілкування тональності. Їхні тонкощі пояснити не можу, я -- не лінгвіст. Але якщо тлумачити по-дилетантськи -- це така особливість мови, коли склад вимовляється з висхідною, рівною або спадною інтонацією (дуже приблизне визначення). Не додають розуміння і правила транслітерації (Нячанг, скажімо, пишеться як Nha Trang), а ще можна заплутатися в діалектах (ханойський і сайгонський). Однак для самостійних мандрівок варто скласти міні-розмовник, виписавши сотню-дві основних слів і словосполучень. Зрозуміло, така мова більше нагадуватиме Еллочку-людожерку, ніж Нгуєна Зу (національний в'єтнамський поет), але допоможе вдалині від цивілізації і туристичних маршрутів, де й ціни нижчі, й сонце яскравіше (смогу немає), й Меконг чистіший. Тому не зайве роздрукувати розмовник шрифтом достатньої величини -- для того, щоб указати співрозмовникові слово пальцем, якщо складно його правильно вимовити.
Вельмишановний читачу, напевно, уже зневірився знайти тут корисні відомості про визначні пам'ятки Вунгтау. Отже, візитна картка міста -- 32-метрова статуя Христа на горі Ньо (на знімку).
Напроти -- острів з пагодою Mieu Hon Ba, з'єднаний з «великою землею» кам'яним насипом (на знімку).
У скляних саркофагах мавзолею Ong Nam Hai зберігаються хребти гігантських птахів, морських чудовиськ та інших китів.
Чисті парки, гостинні ринки й, звісно, школи, біля яких учні співають ритмічні піонерські пісні про «дідуся Хо» (як величають тут ласкаво батька в'єтнамської незалежності Хо Ши Міна), а порція рису в шкільній їдальні коштує 5 тисяч донгів (23 центи).
Про плавучі ринки Кантхо та інших дива дельти Меконгу читайте в наступних публікаціях...
Тетяна ДРУЖЕНКО.
До речі
Якби тигр мишею став
Під час мандрів далекими країнами не люблю жити в готелях. Не тому, що дорого -- в одномісних номерах сумно. От хостели -- інша річ, там то з Росії сусідка, то з Японії. І не заради економії ходжу у В’єтнамі до кафе, де й меню англомовне не водиться, а щоб їсти, "як місцеві". А на ринках і фрукти всілякі, яких і назв не знаю, і равлики варені, і креветки сушені -- бо для того, щоб їсти борщ у ресторані, то й їхати нікуди не треба. Ми ж не за борщем з варениками чужими краями мандруємо! Того добра й у нас удоста -- жити, як ми звикли, в комфорті, в зручностях. А ціни у статтях про подорожі наводжу так детально з двох причин:
1. Ознака того, що "сама тут була, сама купувала, сама куштувала".
2. Показати: мандри -- справа, доступна кожному, з 10 доларами на місяць (тьху ти, на день) в дорозі можна непогано почуватися. "То навіщо по такий рай українцю їхати на край світу, чи не краще поселитися у сільській хаті й жити -- не тужити на власній картоплі?!" Але тут особисто для мене постає інше питання: а що я роблю в рідній хаті, коли так само і за такі самі гроші можу перебувати деінде? Тутечки закидають мене камінням "патріоти", але, аби знати, що не так у своїй оселі і як те "не так" поправити, треба ж по чужих хатах потинятися!
Хтось скаже: «Боляче читати про таке бюджетне подорожування, бо прикро за співвітчизників, які змушені почуватися сміттям, не можуть собі дозволити кімнату в готелі й обід з різноманітними стравами…» Але «почуватися сміттям" -- та біда не зовні, та біда всередині. То як у казці про мишку -- стала мишка тигром, ну і яка рація з того? Став "гопник" мільйонером, а таким же бидлом лишився. А людина самодостатня "сміттям" ніде не почувається -- ні на вулиці, ні під навісом, ні в наметі. От якби тигр з якогось дива мишею став, то від тої б "миші" всі коти розбігалися…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поки смажений равлик приповзе, або Комунізм по-в’єтнамськи Частина 1. Хошимін.
На знімках:
Велика вода дає їжу.
Риба в каністрі із прорізами довше залишається живою.
У тазиках -- молюски й риба.
Озеро Ho Bau Sen.
Навіть на недорогі фрукти немає ажіотажу.
В'єтнамські чорнобривці у квітковій крамниці.
Фото автора.
