У столиці на Грушевського, де щохвилини готові до захисту території Майдану, у вечірніх сутінках несподівано прозвучав голос трембіти. Високий чорнявий чоловік, піднявшись на другу барикаду, сурмив-закликав усіх, хто стояв по обидва боки «лінії фронту», до миру і спокою. Василь, артист Тернопільської філармонії, приїздить на Майдан утретє. Щоразу з автентичним гуцульським інструментом, що дістався йому у спадок. Каже, що трембіта тонко відчуває і природу, і людину.

— Чуєте, зараз її голос кличе до перемир’я. А якщо ситуація зміниться — покличе до бою.

Незважаючи на пізній час, на Європейській і на Грушевського багато людей. Одні чатують на першій барикаді, впритул до якої стоїть з півсотні спецпризначенців, ще стільки само їх гріється біля багаття, інші зайняті справами — рубають дрова, розносять канапки, облаштовуються у двох військових наметах, які вже з’явилися тут. Хлопці із самооборони Майдану і кілька жінок рубають кригу і змітають з бруківки сніг. Цей «будівельний матеріал» зсипають у мішки. Ними обкладають рівчак, яким уже тиждень тече вода.

— Уже давно треба перекрити кран, — каже Олег Петрович з Дніпропетровська. — Воду пустили, щоб перетворити цю вулицю на ковзанку, а ми її спокійно відводимо. Адже десь кожна крапля, у тому ж Приазов’ї, на вагу золота. І хто тут за неї платитиме? От хазяї, — обурено кидає чоловік на прощання і рушає назустріч двом симпатичним жінкам, які своїм автомобілем привезли вечерю. Великі термоси заносять у намет, а невдовзі волонтерки з підносами йдуть до барикад.

— Борщ! Гарячий домашній борщ! Пиріжки, вареники з сметаною, —лунає вже звідти.

На початку Грушевського мітингувальники встановили два пам’ятні знаки на честь загиблих тут Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Біля них — гора квітів, іконки, горять лампадки. Підходять люди, хрестяться, вклоняться. Юна дівчина втирає сльози. Священик, яких багато і тут біля барикад, і на Майдані Незалежності, теж зупиняється, читає «Отче наш». Її підхоплюють інші.

В Українському домі — інший настрій. Праворуч від входу збирає своїх активістів Автомайдан. Поряд діє інформаційний центр. У ньому чергують троє дівчат, які допомагають з поселенням, зв’язком тощо. Кажуть, нині мітингувальникам потрібні ноутбук, проектор, подовжувачі, інше електрообладнання, канцтовари, картки поповнення для телефонів. Список потрібних речей вивішують на стіні.

Тут же на першому поверсі розгорнуто аптечний кіоск. Лікарка у медичній масці й білому халаті приймає медпрепарати від киян, які їх приносять, і відразу видає льодяники від кашлю, засоби від болю в горлі.

Найбільше людей біля майданівської бібліотеки. Буквально за два дні в її фонд передали книги сотні киян.

— Як правило, це художня література, — каже волонтерка Надія Павлівна, яка тут чергує. — Але приносять і наукові видання, історичні. Здебільшого книги нові. Після закінчення революції передамо їх до сільських бібліотек.

ПРЕС-СЛУЖБА МВС УКРАЇНИ ПОВІДОМЛЯЄ:

«За останні декілька днів протестів убито двох міліціонерів, правоохоронці піддавалися тортурам, а рахунок поранених уже йде на сотні. Колегія МВС України та міністр Віталій Захарченко висловлює співчуття родинам загиблих і не залишить їх без допомоги та опіки. Ризик власним здоров’ям та життям — це зворотна сторона складної професії захисників закону та порядку в державі. Так, 28 січня від тяжких поранень помер працівник херсонської міліції. Йому та ще двом міліціонерам завдали чисельних ударів ножем декілька радикально налаштованих молодиків, активних учасників акцій протесту. 24 січня у Києві застрелили міліціонера. Відповідальність за вбивство на себе взяла Українська повстанська армія.

 

Напади на людей, які носять погони, — неприпустимі. Ті, хто стоїть «живим» щитом і захищає державу і народ від екстремістів, які діють не лише у столиці, а й дестабілізують ситуацію у регіонах, заслуговують на повагу та пошану».

Київ, Майдан Незалежності.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.