Фото автора.

У селі важко знайти город, на якому не ріс бодай один гарбуз. А от щодо масового вирощування цього овоча, то з цим складніше. Принаймні на Хмельниччині до недавнього часу цим не те що потужні компанії, а й невеличкі господарства практично не займалися. Зламати аграрні стереотипи вирішив Леонтій Гасюк (на знімку) із Кам’янець-Подільського району. Причому взявся не тільки за вирощування, а ще й за переробку, бо кінцевий продукт коштує набагато дорожче.

Із Леонтієм Семеновичем ми познайомилися на одній із виставок, де свої здобутки представляли аграрії краю. Він стояв за прилавком і пропонував охочим гарбузову олію. Сказати правду, черги біля нього не було: когось трохи відлякувала ціна, хтось не розумів, для чого йому невелика пляшечка саме такої олії, коли в магазинах є тонни соняшникової. Але той, хто вже був знайомий із цим продуктом, не вагався — брав для себе та ще й для знайомих.

Дивовижа, якій сотні літ

Цікава розмова зав’язалася з однією із покупчинь. Жінка аж у долоні сплеснула, коли дізналася про вартість:

— Вперше таку купила для себе у Єгипті. Там цей продукт цінять дуже дорого за його цілющі властивості. Використовують не так для їжі, а як своєрідну біодобавку, що добре впливає на організм. За півлітра віддала сорок доларів. А тут стільки ж — десять коштує.

Піднімати ціну на вітчизняному ринку до тієї ж єгипетської Гасюк, звісно, не наважиться — і так доволі дорого виходить для нашого не надто заможного споживача. А от якби налагодити експорт... Бо для нас продукт із такого звичного гарбуза все ще залишається дивовижею.

У своєму невеликому господарстві, яке займає майже півтори сотні гектарів, Леонтій Семенович і директор, і головний працівник, і економіст, і менеджер з продажу... Його права рука у всіх починаннях — дружина Наталія. А ще в сезон бере на роботу двох механізаторів і бухгалтера. От і весь виробничий колектив, що дбає і про стратегію, і про тактику хазяйства.

Коли років п’ять тому задумався над вирощуванням гарбузів, щоб не прогоріти, аналізував насамперед перспективи та можливі ринки збуту. І в теорії все виходило, начебто, непогано. Але життя, як завжди, вносить свої корективи. То два роки поспіль посуха — урожай замалий. А то вродило — немає збуту...

Спочатку плекав дерева

І це стосується не тільки гарбузів. Загалом вітчизняний ринок сільгосппродукції такий нестабільний, що мало хто відважується на монокультуру. Більшості невеликих господарств доводиться жити за принципом: якщо цього року пощастить. Тому сіють всього і потроху, щоб на чомусь та й отримати хороший прибуток.

На початку Гасюк навіть дерева «сіяв». Річ у тім, що за освітою він — лісівник. Тож і приватну справу розпочав із приватного розсадника дерев. Уже потім перейшов на різні сільськогосподарські культури. Тепер у нього в сівозміні пшениця, ячмінь, соя, ріпак — все, що добре продається. До всього додалися ще й гарбузи.

Під них відводить майже три гектари. Добре, що при вирощуванні це нетрудомістка культура, багато робочих рук не потребує. Але без механізації все одно не обійтись, якщо хочеш займатись справою всерйоз. Тож у господарстві є свій гарбузовий комбайн, сушарка для насіння і навіть невелика олійня. Якби справа пішла добре, можна і про фасувальну лінію з часом подумати.

На перегній іде безцінний продукт

У тих країнах, де вирощують і переробляють гарбузи, це справа дуже вигідна. Та й у нас вона мала би приносити добру копійку. Але, приміром, минулий рік був для «гарбузоводів» з точки заробітків не надто вдалим. І все через те, що ті зародили дуже рясно. У результаті ціна на помаранчевий овоч на ринку різко знизилась. З-поміж усіх своїх польових родичів він був чи не найдешевшим, коштував чотири — п’ять гривень за кілограм.

Але у Леонтія Семеновича зовсім інший підхід і арифметика. Свої гарбузи він навіть не забирав з поля — їх використовує замість добрива.

Якби про таке почули десь в об’єднаній Європі, за голову взялися б. Бо це ж і сік, і пюре, і усякі джеми-варення, придатні для дитячого та дієтичного харчування, а відтак і коштують відповідно дорого. У нас все по-іншому: що маємо — не цінуємо.

Займатися такою переробкою маленькому господарству не під силу. Для цього потрібен переробний цех, котрий відповідав би стандартам харчового виробництва. А господарству, котре саме себе фінансує, такі інвестиційні проекти поки що не по кишені.

А якщо робити все ручним дідівським методом, то одразу виникнуть проблеми з реалізацією — де такий товар продавати? От і виходить, що його вигідніше згноїти, ніж переробити і реалізувати.

А от із зернятами інша ситуація.

— Зі своїх трьох гектарів отримую насіння, з якого віджимаємо до чотирьохсот літрів олії, розповів Гасюк. — Навіть при ціні у шістсот гривень за літр можна отримати 240 тисяч гривень. Для порівняння: пшениця дає до 35 тисяч гривень з гектара. Тож на тій же площі матиму вдвічі менший заробіток.

Здавалося б, вигода очевидна. Але найбільша проблема — зі збутом. От і стає виробник за прилавок на різних ярмарках, виставках і форумах, щоб пропагувати свій товар.

Попри всі труднощі закидати олійну справу не збирається. У найближчих планах — продавати ще й лляну олію. Щоправда, за вирощування цієї культури не береться — ґрунти не підходящі, тож високих врожаїв на них не буде. А от переробляти закуплений льон можна.

Все це для того, щоб розширити асортимент, зацікавити покупця, а там, дивись, і на закордонні ринки вдасться вийти.

Чи реальні ці плани, покаже час. А земля не дозволяє сидіти склавши руки в очікуванні підходящого моменту. Тож на гарбузовому полі — теж посівна. І господар сподівається не тільки на добрий врожай, а й на те, що його сімейний бізнес розвиватиметься. А заробляти на гарбузах, котрі на базарі коштують у буквальному розумінні слова копійки, мільйони — це не такі вже захмарні фантазії.

Хмельницька область.