Збудований у 1910 році кооперативний магазин Аарона Тіссена перетворюється на соціальний хаб.

Втім, широкої відомості селище набуло завдяки своїй другій назві «Нью-Йорк», яку носило з ХIХ століття до 1951 року.

Перша документальна згадка від 1863-го свідчить, що Нью-Йорк має 30 дворів, один завод, «75 душ обоего пола старше 16». Квітучим на той час промисловим центром селище зробили німці-меноніти, представники протестантської пацифістської релігійної течії Німеччини, які викупили землі на Донбасі по обидва береги річки Кривий Торець...

Острівець, що зігріває людські серця

На вулиці — зимно та сиро. А за дверима, в торговельному залі кав’ярні-пекарні під вивіскою «Нью-Йорк», вирує своє, наповнене світлом і кулінарними пахощами життя.

— Ми намагаємося долучати свою громаду до кращих світових зразків і стандартів життя, — каже новгородський селищний голова Микола Ленко. — Тобто прищеплювати мешканцям Новгородського певну «європейськість». Такі пекарні, як ось ця, дуже поширені на Заході.

Наприкінці 2018 року учасники ініціативної групи склали проект за зразками, що побачили під час подорожі до Франції. Звернулися до представників Програми розвитку ООН в Україні за сприянням, і поважна міжнародна структура його надала, але за умови двомісячного дедлайну.

— Було дуже складно й непросто за два місяці відкрити бізнес і отримати перший прибуток, — каже хазяйка пекарні Оксана. — Втім, усі умови були виконані, отриманий перший фінансовий результат. Тепер наш «Нью-Йорк» входить у ТОП кращих бізнесових проектів, що впроваджені на лінії розмежування.

Асортимент налічує 12 авторських хлібів. Загалом у пекарні «Нью-Йорк» пропонують на вибір 30 різних виробів. Випічка, піца, круасани, гарячі напої — від розмаїття продукції очі розбігаються! «Нью-Йорк», «Поліція Нью-Йорка», «Таксі Нью-Йорка», «Леді Нью-Йорка» — це вже місцеві, фірмові витвори кулінарії... Тут затишно й завжди панує піднесений, майже святковий настрій. А ще в «Нью-Йорку» проводяться майстер-класи з розпису пряників. Отже, не відчувається жодної відірваності від цивілізації, великих міст і кращих світових зразків обслуговування.

Як спостережні камери подолали вуличну злочинність

Поліцейська станція — особлива структура в селищі Новгородському. Ефективність охорони правопорядку значно зросла із розміщенням на вулицях шести спостережних камер. Довжина населеного пункту досить велика, мікрорайони перебувають на деякій відстані один від одного. Отже, за всією територією потрібен цілодобовий нагляд.

Окрім місцевих спостережних приборів, у селищі також розташовані «розумні» камери, що передають зображення об’єктів безпосередньо на центральний сервер ГУ Нацполіції у Донецькій області: вони зчитують номери машин, ідентифікують обличчя перехожих, що для прифронтової території є вкрай актуальним.

Дільничний офіцер Торецького відділення поліції Олександр Гатько показує приміщення станції — кабінет інспекторів, кімнату відпочинку, серверну. З особливою ж гордістю місцевий «шеріф» інформує про технічні пристрої, що з’явилися на станції цьогоріч:

— Завдяки спостережним камерам, розміщеним за сприяння ПРООН, з початку року було встановлено 23 транспортні засоби, які перебували в розшуку. З них чотири розшукувалися як викрадені, два — з розбіжностями в реєстрації, по шести автомобілям був накладений арешт за борги й на восьми втрачені державні номери.

За словами поліцейського, після встановлення камер спостереження вулична злочинність у селищі різко пішла на спад, і Новгородське стало одним із найбезпечніших населених пунктів. Утім, проблема побутового насилля, на жаль, не втрачає актуальності й тут.

Школа з вікнами на війну...

Місцеві жителі, які шостий рік потерпають від обстрілів із боку окупованої Горлівки, сумно зазначають: «Якби селищу повернули історичну назву «Нью-Йорк», то війна могла би скоріше завершитися. Адже російські найманці навряд чи наважилися би гатити з артилерії по населеному пункту з такою американською назвою».

Машиною виїжджаємо за околицю Нью-Йорка. По вулиці Горлівській прямуємо до розташованої поблизу «межі» загальноосвітньої школи № 18, із вікон якої уже видно окуповану територію. Суміжна магістраль — вулиця Слов’янська — взагалі впирається в лінію бойового розмежування. До позицій ОРДЛО звідси — приблизно кілометр.

— Навіть після того, як 21 липня 2014 року Збройні Сили України визволили Торецьк, сюди час від часу ще навідувалися з окупованої Горлівки проросійські бойовики, — розповідають місцеві жителі. — Заходили до продовольчого магазину, робили покупки, переїжджали машинами з одного боку в інший.

Кілька разів диверсійно-розвідувальні групи противника проникали в місто й вчиняли провокації, вивішуючи на деяких будівлях «деенерівські» триколори.

...А тому не дуже спокійно триває навчальний процес у неповній ЗОШ № 18, що розташована лише за кілька кілометрів від лінії зіткнення. Снарядами, що прилітали під час загострення ситуації, була зруйнована покрівля школи. Навіть нині на вікнах навчальних класів помічаю наклеєні плівки скотчу — щоб послабити дію вибухової хвилі від розривів, що трапляються неподалік. Колись, у роки Другої світової війни, вікна в будівлях намагалися вберегти смужками паперу, наклеєними хрест-навхрест.

Тепер завдяки прогресу від вибухів стареньку прифронтову школу рятує прозорий скотч...

Школа № 18 розташована поблизу старовинної застави — або, як казали тоді, зимов’я запорозьких козаків — села Железне, відомого ще з ХVII століття. Німими свідченнями минулих епох є скіфський курган античних часів і кам’яні хрести на козацьких могилах... Сам навчальний заклад, побудований у 1914 році, відзначив своє 105-ліття. Колись у Железнянській школі Нью-Йоркської управи могли навчатися лише діти заможних селян, а тепер навпаки є проблема недобору учнів: нині тут здобувають освіту 87 дітей у 1—9-х класах і 13 дошкільнят. Адже дедалі більше сімей намагаються виїхати подалі від неспокійного місця в пошуках зайнятості й просто затишку.

Директорка школи № 18 Ольга Сосова проводить нас до створеного в школі Музею етнографії та фольклору. Українські рушники, старовинний одяг, кінська збруя, предмети побуту й навіть музичні інструменті — ці та інші експонати минулих століть збирали для музею педагоги та учні разом із батьками, приносячи з дому хто що міг і що знаходили колись по горищах та сараях.

На зворотному шляху помічаємо яскраво розписані павільйони автобусних зупинок. Їх прикрашали цього року в рамках міжнародної партнерської програми «Перетворимо український Нью-Йорк разом». За павільйонами із мальовничими розписами — чисте поле, яке відділяє підконтрольну територію від окупованої. Далі ходу немає, оскільки на полі — міни, фугаси та інші небезпечні «сюрпризи» воєнного часу.

Відновлення перлин старого міста

— Звідки все ж походить незвична історична назва селища — Нью-Йорк? — запитую у селищного голови.

— На території України є і Шабо, і Шампань, і багато інших топонімів, що асоціюються з Європою і світом. Не варто забувати, що Україна — це країна багатонаціональна, яка географічно має дуже привабливе розташування, — наголошує Микола Ленко.

— У ХVIII столітті Катерина ІІ запрошувала для господарювання на необжитих землях німців, надаючи їм пільги. Спочатку вони селилися в центрі, а потім і на сході України, в тому числі на Донбасі. Тут була одна з найбільших колоній німців-менонітів — Нью-Йорк. Німців проживало кілька сотень. За однією з історичних версій, засновник цього поселення німець Яків Унгер познайомився в США зі своєю майбутньою дружиною та попросив генерал-губернатора дати грамоту з метою назвати селище Нью-Йорк. Інша історія пов’язана з тим, що тут був промисловець Нібур, який володів заводом сільськогосподарських машин. Коли він поїхав до Америки й побачив економічну міць Нью-Йорка, то, повернувшись, забажав назвати рідне селище на честь цього великого міста в США. Мета, знову ж, була досить прагматичною — привернути економічні ресурси в це селище.

В’їжджаючи до історичного центру, минаємо аптеку «Олів’є». Її тут називають прообразом сучасної служби соціального захисту населення: наприкінці ХІХ століття власник закладу, який походив із німців-менонітів, піклувався про нужденних, складав списки для надання допомоги, видавав безплатно ліки. Під час революції 1905 року, коли робочі дружини на Донбасі намагалися трощити маєтки багатіїв, жителі Нью-Йорка навпаки створили збройні загони для захисту заможних іноземців за їхні добрі справи.

Збудований у 1910 році кооперативний магазин Аарона Тіссена, що впродовж століття зазнав руйнувань, невдовзі має перетворитися на соціальний хаб. У реконструйованій будівлі розмістяться конференц-зал і виставковий комплекс. Тут же діятимуть редакція FM-радіо «Український Нью-Йорк» та офіси громадських і партнерських організацій, кімната відпочинку й навіть кухня.

Соціальний хаб є одним із елементів створюваного історико-культурного комплексу «Серце Нью-Йорка», який вміщує одразу кілька менонітських об’єктів. Навколо вулиці Садової, яка споконвічно іменувалася Gartenstrasse (Гартенштрассе), — старовинна будівля філіалу Інституту ґрунтознавства і агрохімії імені Соколовського, Завод Я. Нібура 1896 року побудови (пізніше — Новгородський машинобудівний завод), Млин Пітера Діка, збудований наприкінці ХІХ століття, і Будинок Янзенів, у якому тепер розташована церква. Були часи, коли Млин Пітера Діка не мав аналогів у вітчизняній переробній промисловості: тут працювали чотири привезені з Європи парові машини, тоді як в усій царській Росії їх налічувалося шість.

— Нашим обов’язком є зберегти для нащадків історичні перлини старого Нью-Йорка, — каже Микола Ленко. — Своє сприяння надають благодійники — компанія «Метінвест», яка профінансувала роботи з реконструкції на суму 600 тисяч гривень у рамках програми соціального партнерства, і Програма Розвитку ООН із відновлення та розбудови миру в Україні, яка виділила 700 тисяч гривень. Свою підтримку в реалізації низки проектів надає федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Наразі громадськість Новгородського виборює, разом із перейменуванням селища на Нью-Йорк, також надання його центральній частині статусу об’єкта історико-культурної спадщини.

Тернистий шлях до створення громади

Окрім Новгородського, до складу 68-тисячного Торецька входять ще три селища і два села. Отже, є перспектива створення в майбутньому Торецької об’єднаної територіальної громади. Поки ж цьому заважають принаймні дві обставини: статус військово-цивільної адміністрації у прифронтовому місті та недостатня економічна спроможність території, на якій утворюватиметься громада.

— Закон про поліпшення інвестиційного клімату в Україні, може, й покликаний був оздоровити економічну ситуацію. Втім, саме на лінії розмежування він просто «вбив» усі місцеві бюджети, — каже Микола Ленко. — Бюджет Новгородської селищної ради втратив 85 відсотків усіх податків, що сплачувалися раніше. І найбільше — з боку фенольного заводу. Через несплату земельного податку ми втрачаємо приблизно 7,5 млн гривень на рік. Для порівняння: бюджет селища Новгородського сьогодні становить 2,2 млн гривень, хоча раніше сягав 10 мільйонів. Через це й заробітні плати у працівників бюджетної сфери вкрай малі.

Не кращі часи переживає місцевий АПК: високі врожаї та надої залишилися в довоєнному минулому. Аграрне підприємство «Бетагроінвест» раніше розташовувалося на площах приблизно 35 тисяч гектарів. ДП «Дослідне господарство «Донецьке» — філіал академії імені Соколовського НАН України господарювало майже на 3 тисячах гектарів. На плаву був і колишній радгосп «Росія». Поголів’я корів лише в підприємстві «Бетагроінвест» сягало 300 особин. Але з початком бойових дій стадо худоби перевезли з Донеччини до Чернігівської області. Тому й місцевого молока нині у торговельній мережі обмаль. Академія імені Соколовського зробила певні інвестиції для розведення великої рогатої худоби в селищі, але це питання досі вирішується...

Рух — у правильному напрямку!

Левову частину життєдіяльності Новгородського сьогодні забезпечує співпраця з міжнародними організаціями та соціальне партнерство з бізнесом. Завдяки цьому в селищі реалізовано майже 50 проектів. Тут пробурили чотири свердловини, встановили енергоефективне обладнання та реалізували інші ініціативи.

Успішним став досвід модернізації опалення. У селищі 110 багатоповерхових будинків, які раніше опалювалися централізовано відомчою котельнею фенольного заводу. Люди сплачували по 2400 гривень за гігакалорію, а тепла в квартирах не було через значні, до половини, втрати енергоносіїв. Тепер ситуація інша: більшість житлових будинків опалюється індивідуальними котлами.

Розвинута мережа спортивних об’єктів — особлива гордість прифронтового селища. Клуб вільної боротьби, спортивно-оздоровчий комплекс «Гора» та інші центри здорового відпочинку з’явилися у Новгородському лише за п’ять останніх років.

— Коли в 2015-му ми за сприяння міжнародних організацій облаштовували тренувальні та побутові приміщення комплексу «Гора», то дехто вважав це маячнею. Адже на околицях Торецька тривали боєзіткнення. Наше селище також потерпало від обстрілів, і нам казали: «Що ви робите? Як можна вкладати кошти в спорт, коли невідомо, що тут буде далі!» Але український Нью-Йорк вистояв, і час, що минув, підтвердив: ми крокуємо у правильному напрямі.

Фото автора.