У шаленому ритмі щоденних клопотів і постійних турбот про хліб насущний мало хто з молодих і громадян середнього віку згадує про літніх людей. А щоб ще зайти до квартири й просто по-сусідськи поговорити або й допомогти одинокому старенькому щось полагодити — час, звісно, мало в кого знайдеться. Щоправда, є небайдужі душі, котрі турбуються. Та їх одиниці. Тому суспільство і знаходить у собі потугу організувати певні структури, які опікувалися старенькими, дбали про їхні скромні матеріальні й духовні потреби. На Закарпатті існує таке об’єднання добрих людей. Маю на увазі обласну організацію ветеранів України. Очолюють її щирі серцем, добрі душею і багаті житейським досвідом керівники. Тож хотів би сьогодні повести розмову з головою ради організації ветеранів України Закарпатської області Іваном Жиганом (на знімку). 

Довідка «Голосу України»

Іван Жиган народився 12 червня 1938 р. у селі Нижній Студений Міжгірського району. Все його життя пов’язане з рідним Закарпаттям. За плечима — велика школа життя. Закінчив Мукачівський сільгосптехнікум, біофак Ужгородського держуніверситету, стаціонарно київську ВПШ. Працював агрономом колгоспу «Верховина» у селі Турички Перечинського району. Три роки відслужив у армії.

Потім — у комсомольських і партійних органах Міжгірського, Хустського, Рахівського районів. Був інструктором обкому партії. З 1978 р. — начальник політвідділу УМВС облвиконкому. Підполковник. Після виходу у 50 років на пенсію 10 літ керував Фондом соцзахисту інвалідів. Очолював громадську приймальню ОДА. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, нагороджений багатьма медалями, грамотами облдержадміністрації й облради. Людина знана й шанована. Добрий сім’янин, батько й дідусь. У раді ветеранів — з 2005-го. Двічі переобирався головою. Останній раз — 10 грудня минулого року.

— Наша організація об’єднує усіх ветеранів: учасників Другої світової війни, військової служби, бойових дій, ветеранів праці, пенсіонерів, а у сільській місцевості — і ветеранів АТО/ООС. Це найстаріша і наймасовіша організація. На Закарпатті вона створена 1987 року, — розпочинає нашу розмову Іван Жиган. — У структурі — 440 первинних, 224 цехові і 17 міськрайонних організацій.

Основна мета нашої діяльності згідно зі статутом — всебічний захист законних прав, соціальних, економічних і вікових інтересів цих людей.

— Тож саме час запитати, як ся має та як живе нині ветеран і пенсіонер?

— Живе нелегко — з різних причин. З часів незалежності України центральні органи влади — і особливо парламент — ставили перед собою хорошу мету щодо захисту старшого покоління і поліпшення умов життя. Верховна Рада 1993 року у числі перших ухвалила Закон «Про захист ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту». Того само року вийшов і Закон «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», 2004-го — Закон «Про соціальний захист дітей війни». З ухвалою цих та інших законодавчих актів ветерани, пенсіонери, люди похилого віку сподівалися, що державні органи влади разом з громадськими організаціями значно поліпшать їхнє життя.

Добрі наміри Верховної Ради першого скликання незалежної України заклали основу на далеку перспективу органам влади і самоврядування та громадського активу для того, щоб пенсіонер міг краще почуватися в суспільстві й бути забезпеченим усім необхідним. Так, як бачимо в сусідніх європейських державах, де, вийшовши на пенсію, людина продовжує активно жити і брати участь у суспільних процесах. На жаль, у нас не зуміли досягти цього рівня. Переважна більшість, зокрема пенсіонерів Закарпаття, отримує мінімальну виплату — 1674 гривні. Через це кожен п’ятий, доки дозволяє здоров’я, змушений працювати. І будь-де, аби щось платили...

— Іване Федоровичу, а на яку поміч ветеранських організацій може розраховувати літня людина, якій уже не під силу продовжувати працювати?

— Перше: постійно обстежуємо житлово-побутові умови цих людей — лише протягом минулого року наші активісти побували у 841 ветерана війни, у домівках 3693 ветеранів праці і дітей війни, у 2240 пенсіонерів. Як наслідок — громадські організації допомогли цим стареньким людям оформити заяви і подати до органів влади та самоврядування. Отже, із 3434 прохань і звернень допомогли 2088 особам, а 1881 людина отримала матеріальну допомогу на загальну суму 2 мільйони 876 тис. грн (крім учасників АТО).

Особливо хотів би наголосити, що у ветеранських організаціях активно діє така громадська благодійна структура, як волонтери, котрих в області 7115!

У тому числі — що дуже тішить — молодь: учні й студенти, котрі підтримують старших у повсякденному житті. Вони допомогли 7328 нужденним. А ще поруч — соціальні і працівники Товариства Червоного Хреста...

— Нині про патріотичну діяльність волонтерів широко відомо, оскільки відчутно сприяють армійцям, котрі несуть бойову службу на сході України. А про їхню благодійність у мирних умовах...

— ...треба також говорити ширше. Повірте: допомога й тут дуже потрібна!

Адже вона — різноманітна. Прибрати одиноким у квартирі, випрати одяг, сходити до крамниці, сплатити комірне... А на селі — скопати город, прополоти грядку, поскладати дрова... Коли пенсія мізерна, а якщо людина ще й одинока, то ветеранські організації сприяють їй хоча б втриматися на плаву... Завдяки цій начебто непомітній роботі молодь привчається до благодійництва і патріотичного виховання. Ці юнаки й дівчата небайдужі до життя і немічного сусіда, до старшого покоління. Наведу приклади. Доброзичлива й активна голова Хустського міськрайонного волонтерського центру, викладач державного медичного коледжу Катерина Пойда разом зі студентами старших курсів постійно допомагає лежачим хворим-пенсіонерам виміряти тиск, зробити укол та інші медичні процедури. А ось волонтери Свалявського району, яких очолює Поліна Мигович, проводять акції у школах з виготовлення шкарпеток, теплих рукавиць, збору харчів, які передають воїнам в ООС.

Варто додати, що у волонтерському середовищі діють комітети й комісії з числа активу, які постійно проводять роботу з патріотичного виховання молоді. Обласний і 17 наших міськрайонних осередків разом з педагогічними колективами проводять зустрічі учнів і студентів з ветеранами війни та учасниками бойових дій і АТО/ООС. А ще допомагають органам місцевої влади у підтримці в належному стані меморіальних місць захоронення воїнів Другої світової війни, обелісків і пам’ятників у селах та містах. Надзвичайно зворушливими є зустрічі в музеях бойової й трудової слави, яких на Закарпатті — понад 270.

— Знаю, Іване Федоровичу, що постійно звертаєтеся до районних, обласних владних структур і центральних відомств з приводу проблем ветеранів. Адже, як мовиться, хто стукає, тому й відчиняють...

— Так. Цієї мудрості вчили ще й древні: проси — й тобі дадуть. Наша рада декілька разів зверталася до глави держави, уряду й профільних міністерств з найбільш болючих питань. Протягом останніх трьох років чотирнадцять разів відсилали листи-прохання до керівництва держави. Відповідь одержали від півдесятка відомств, інші й досі... розглядають.

Я переконаний: українське законодавство хороше. Та проблема у тому, що не виконується. І центром, і на місцях. Ось візьмімо для прикладу закон про дітей війни. Згідно з ним мають доплачувати тим людям 30 відсотків від мінімального рівня для непрацездатних. Але ці тридцять процентів ніколи не виплачували!.. Спочатку давали десять, а тепер — 5-6. І то не всім.

Ще один привілей. Для кожної дитини війни повинна діяти 25-відсоткова знижка на комунальні послуги. Оскільки ж у нас урядова постанова може скасувати дію закону, то кабмінівським документом пільга виплачується тільки тим, у кого сукупний дохід не перевищує 2342 грн.

Але сподіваємося на краще. І віримо, що й ці питання держава зможе вирішити.

Тільки факти

На обліку в Закарпатській організації ветеранів України — 210 726 осіб. (А всіх пенсіонерів в області — 269 700.) Учасників бойових дій — 3080, інвалідів війни — 804, учасників війни (тиловиків) — 1325, ветеранів праці — 39293, дітей війни — 62527, удів та інших членів сімей ветеранів, які загинули на фронті, і померлих ветеранів війни — 1757; пенсіонерів без статусів — 99579, серед них 5709 одиноких осіб, а прикутих до ліжка — 3745.

Розмовляв Василь НИТКА.

Фото автора.