Моряк, письменник, видавець Антон Санченко під час презентації книжки.
Фото Георгія ЛУК'ЯНЧУКА.
Як писав ще на початку минулого століття один з тогочасних істориків, його ім’я «піддано незаслуженому забуттю». Воно ще й тепер мало відоме широкому загалу, хоч мало б бути вписане золотими літерами в українську історію. Під час експедиції славний нащадок козацько-старшинського роду (козаки Лисянські зустрічаються в «Реєстрі усього війська Запорозького», складеного після Зборівського договору 1649 р.) проклав нові морські шляхи, уточнив карту світу, позначивши на ній нові, відкриті острови та коралові рифи і знявши позначені, але неіснуючі землі, встановив координати острова Пасхи, виправивши помилку допущену британським першовідкривачем Джеймсом Куком, описав острови Кадьяк і Сітка, проводив систематичні метеорологічні, гідрографічні та океанічні дослідження, зібрав найбільшу в імперії етнографічну колекцію та колекцію мушель і коралів, що становили велику наукову цінність. За участь у 18 морських кампаніях був нагороджений орденом св. Георгія, а за навколосвітню експедицію — орденом св. Володимира і золотою шаблею. Юрій Лисянський єдиний з українців, хто зустрічався з першим американським президентом Джорджем Вашингтоном. Він автор мандрівних нотаток «Навколосвітня подорож на шлюпі «Нева» (1803—1806)», перевиданих нещодавно видавництвом «Темпора».
Упорядник нового видання, письменник і перекладач Антон Санченко — один із тих, хто повертає ім’я Юрія Лисянського в інформаційний простір, у Києві в рамках літературного конкурсу мариністів провів низку презентацій мандрівних нотаток Юрія Лисянського.
Перевидана книжка капітана містить передмову сучасною українською, а решта текстів — «малоросійським стилем», яким писав мандрівник, тобто тогочасною книжною, мовою Феофана Прокоповича і Сковороди, в основі якої була старослов’янська з великою кількістю українізмів.
Інтелектуал, покликаний морем
— Юрій Лисянський народився 1773 року у сім’ї настоятеля храму Івана Богослова у Ніжині, у самому центрі міста, його будиночок зберігся, — каже Антон Санченко. — Під час першої презентації книжки ніжинські депутати проголосували за те, щоб цей будиночок передати під музей Лисянського. В одній половині будинку мешкав сам священик, у другій — була церковнопарафіяльна школа. Думаю, капітан там нахапався книжного стилю ще з дитинства. У десять років батьки відправили його у Кронштадт, у морський кадетський корпус, де вже вчився його брат Ананій, старший на сім років.
У 1788-му, у зв’язку з початком російсько-шведської війни, усі кадети і гардемарини були випущені достроково, їх підвищили до мічманів (це був перший офіцерський чин), і Лисянський, якому на той час виповнилося п’ятнадцять, був направлений в ескадру адмірала Грейга, брав участь у кількох морських битвах.
Юрій Лисянський у кадетському корпусі навчався разом із старшим на три роки русифікованим німцем Іваном Крузенштерном. У 1793 р., разом з ним та ще десятком перспективних офіцерів, був направлений на практику на британський флот, де прослужив шість років і вивчив англійську мову.
— Під час стажування було чимало пригод: Юрій Лисянський побував на Карибах, у Північній Америці, Південній Африці, Індії, південно-східній Азії, — продовжує Антон Санченко. — Він багато мандрував США, під час аудієнції з Джорджем Вашингтоном йому запропонували служити офіцером на американському флоті, але Лисянський відмовився.
Повернувшись в Російську імперію у 1803 році, наш земляк переклав з англійської велику теоретичну працю шотландця Джона Клерка «Рух флотів».
— У Ніжинському музеї рідкісної книги є це видання про тактику бою вітрильних флотів, це фоліант з великою кількістю схем, — додає Антон Санченко.
Під час подорожі складав докладні карти і вивчав мови аборигенів
Перша морська навколосвітня подорож у Російській імперії, що увійшла в романтичну літературу і кіно, насправді була комерційним проектом. Її організацію та фінансування взяла на себе нещодавно заснована Російсько-американська торговельна компанія.
— Коли запланували експедицію в Російську Америку, Юрій Лисянський був рекомендований на командира одного із кораблів, — продовжує Антон Санченко. — В штат його записали раніше за Крузенштерна, який на той час був у відставці. У вересні 1802 року Лисянський у Британії купує для подорожі два шлюпи «Леандр» і «Темза», які були перейменовані на «Надежда» і «Нева», та казенним коштом приганяє їх в Кронштадт. І тільки тоді Крузенштерна призначають керівником експедиції. Російські біографи замовчують цей факт, як і те, що Лисянський на той час був капітан-лейтенантом, а Крузенштерн — лейтенантом. Іти під керівництвом молодшого за званням Лисянський погодився тільки за умови, що Крузенштерн не втручатиметься у його внутрішні справи.
7 серпня 1803 року «Нева» і «Надежда» піднімають вітрила і вирушають у навколосвітню подорож. Шлюп Юрія Лисянського мав доставити вантажі у російські колонії на острові Кадьяк та на Аляску. Коли після тривалого переходу «Нева» підійшла до берегів Російської Америки, з’ясувалося, що індіанці захопили російську фортецю та пограбували склади із хутрами.
— Юрій Лисянський визволив фортецю, — розповідає Антон Санченко. — Перебуваючи на Алясці, він багато мандрував на байдарці вздовж узбережжя. Одним із перших описав життя індіанців та алеутів. Мав в альбомі багато малюнків, склав докладні карти. У книжці є два словники — гавайської та алеутської мов. 50 років там уже перебували росіяни, але їм байдуже було до наукових досліджень.
У мандрівних нотатках Лисянського — ретельний опис імпортних та експортних товарів у кожному порту. Під час подорожі капітан виявив себе ще й як успішний менеджер та комерсант. На Алясці він взяв повний вантаж морського кота, який вдало продав у Китаї, а там купив інший товар для реалізації в Петербурзі. І якби не це, то експедиція прогоріла б, а так вона дала 600 відсотків прибутку.
У радянський час про комерційний аспект експедиції намагалися не говорити.
А ще Юрій Лисянський показав, що він порядна людина, капітан, який турбується про свою команду. Його екіпаж на відміну від команди Крузенштерна не хворів на цингу, адже завжди був забезпечений свіжими продуктами. Коли Крузенштерн з Гаваїв вирушив на Камчатку, Лисянський ще три дні стояв у порту, щоб закупити достатньо свиней.
— Матроси Лисянського цінували, — продовжує розповідь Антон Санченко. — Коли на шлюпі підмочені шкури сушили, а пошкоджені викидали, і був поганий запах на борту, у трюмі і на носі, то він пустив матросів спати у кают-компанію. Це був приклад турботи про екіпаж, навіть із порушенням статуту служби на флоті. Після рейсу вдячний екіпаж подарував капітану золоту шаблю.
На островах і в країнах, де пришвартовувалася «Нева», Лисянський збирав і вимінював у аборигенів ужиткові речі. Так він став власником найбільшої етнографічної колекції в імперії, яку згодом передав до музею.
В Індійському океані два капітани засперечалися, хто з них першим прийде в Петербург. Лисянський, маючи запаси їжі, від Маврикія до Плімута зробив рекордний перехід без заходів у порти, тож перегнав Крузенштерна аж на два тижні.
Після повернення з експедиції, після трьох років плавання, Юрія Лисянського, підвищивши у званні, одразу знову відправили у море командувати дивізіоном кораблів. Антон Санченко вважає, що таким чином його «прибрали з Петербурга», тоді як Крузенштерна зробили начальником морського кадетського корпусу. Тож він написав свою книжку про морські походи на чотири роки раніше за Лисянського.
Два томи путівних нотаток російський адмірал Чичагов відмовився друкувати коштом морського відомства через «малоросійський стиль повіствування».
— Лисянському у виданні книжки під різними приводами відмовляли шість разів, — каже Антон Санченко. — Щодо «малоросійського стилю», то стиль у Лисянського дуже гарний, легкий, іронічний. Мова, якою він писав, зрозуміла й нині, на відміну від книжки Крузенштерна, написаної з характерними для тієї епохи російськими «вітієватостями». Та з Лисянського усе життя сміялися через мову, українську вимову. Щоб видати свої нотатки, він з братом, теж морським офіцером, продав батьківський маєток у Ніжині і видрукував книжку власним коштом — два великі томи і великий альбом карт експедиції.
За тисячу з лишком примірників Юрій Лисянський заплатив 12 800 рублів. Примірник нотаток автор привіз у рідне місто і передав до бібліотеки гімназії вищих наук, яку заснував на початку XIX століття князь Безбородько і де у 1820-х роках навчався Микола Гоголь. Книжка збереглася, вона у відділі рідкісних видань Ніжинського педагогічного університету, який носить ім’я автора «Тараса Бульби». Другий її примірник, теж привезений самим автором, є у Харкові, в університеті імені Каразіна.
Юрій Лисянський вийшов у відставку у чині капітана I рангу у 34 роки і одружився з баронесою Шарлотою, з якою мав шестеро дітей. Півтора року морський офіцер прожив у Лондоні, де переклав свої нотатки на англійську. У Британії видання мало комерційний успіх. Після того і Адміралтейство повернуло капітану дев’ять тисяч рублів, витрачених Лисянським на перше видання.
Після виходу у відставку капітана відомий портретист і іконописець, академік Петербурзької академії мистецтв родом з Миргорода Полтавської області Володимир Боровиковський (1757—1825 рр.) намалював його тепер уже знаменитий портрет.
Про бойового офіцера, письменника, перекладача, картографа, океанографа, поліглота з України нагадують острів Лисянського на Гаваях, півострів на Алясці, гора на Сахаліні.
Капітан I рангу Юрій Лисянський.
Художник Володимир Боровиковський.
Ілюстрація з книжки Юрія Лисянського «Навколосвітня подорож на шлюпі «Нева».
