Юрій Немирич.

У селі Германівка Обухівського району (Київщина) стоїть пам’ятний хрест зі скупим написом: «На цьому місці поховані козацькі полковники Сулима та Прокіп Верещак... 11 вересня 1659 року». Не всі дослідники історії козацької доби знають, що це місце загибелі «Руського князівства». Мрії, яким так і не судилося збутися...

Фундатором ідеї створення Руського князівства став шляхтич герба Абданк — Зиновій-Богдан Хмельницький, який перебував на військовій службі в коронного гетьмана Речі Посполитої — Станіслава Жолкевського. Від сваволі й утисків польських магнатів Хмельницький утік до запорозьких козаків і з часом створив міцну і авторитетну владу. Він не тільки помстився своїм кривдникам, а й згуртував навколо себе народ.

У лютому 1649 року Хмельницький у Переяславі приймав послів від нового короля Яна-Казимира. На перемовинах він поставив такі умови: амністія для всіх, хто брав участь у війні, залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії, поновлення козацьких прав, збільшення чисельності реєстру козаків на державній службі, право виходу на море, територіальна автономія. Його вже сприймали не як ватажка повстанців, а як справжнього володаря. Він не мав на меті нищити Річ Посполиту, а лише намагався захистити права свого народу: «Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь!... За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер... у князівстві моїм по Львів, по Холм і Галич».

Так вперше прозвучала ідея створення Руського князівства.

Польський сейм не збирався виконувати ці умови. А спроби створення коаліцій: турецької, татарської, молдавської виявилися марними. Відкритим залишався тільки північний напрямок, так і з’явилася Переяславська угода з Москвою 1654 року. На момент укладення угоди Україна визнавалася вільною державою. Договір був дійсний лише за життя Б. Хмельницького.

У 1655 році Б. Хмельницький сказав польському послу Станіславу Любовицькому: «Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому». Хоча гетьман був виборною особою, Хмельницький запевнив, що він — «єдиновладний самодержець України», а тому має тверді наміри щодо спадковості гетьманату. Він сподівався передати гетьманську булаву спочатку старшому сину — Тимошу, а після його загибелі — молодшому, Юрію. Якби гетьману вдалося втілити ідею створення Руського князівства, влада передавалася б спадково, на монархічних засадах. Виконуючи бажання гетьмана, а з другого боку прагнучи уникнути боротьби за гетьманську владу, козацька старшина на раді 1657 року, без виборів, проголосила

Юрія Хмельницького спадкоємцем гетьманської булави. Внаслідок цього серед старшин виникла опозиція. Найближчий соратник гетьмана з 1648 року, генеральний писар Іван Виговський, теж належав до цієї опозиції, але залишався вірним гетьману, прихильником ідеї створення Руського князівства. Після смерті Б. Хмельницького настав період, що його називають «Руїною».

Ю. Хмельницький скоро відмовився від гетьманату, тому в серпні 1657 року рада старшини в Чигирині тимчасово передала булаву Івану Виговському, а Генеральна рада в Корсуні, 26 серпня 1657 року, підтвердила його обрання.

Тим часом до Москви сипалися доноси кошового отамана Я. Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, які звинувачували Виговського в намірі «продати» Україну. Політика гетьмана Виговського була спрямована на продовження державницьких традицій Б. Хмельницького: самостійна Україна (Руське князівство).

Як Хмельницький, так і Виговський вважали, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Шлях до створення Руського князівства для Виговського лежав через Гадяцький договір, створений 16 вересня 1658 року.

Суть Гадяцького договору така: три держави — Польща, Литва та Україна створюють федерацію рівноправних держав. До складу України з назвою «Велике князівство Руське» входять воєводства: Чернігівське, Київське та Брацлавське.

Законодавча влада належить Національним Зборам, а виконавча — гетьману, якого українське населення обирає довічно, а затверджує король. Князівство Руське має власну армію — 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська, суд, скарбницю та монетний двір. Польським військам забороняється вступати на територію князівства без запрошення гетьмана. Гарантувалися традиційні права козацтва і, щороку, за рекомендацією гетьмана, сотня козаків отримуватиме шляхетський стан та відповідні привілеї. На території князівства скасовувалася Берестейська унія, а православні діставали в Речі Посполитій рівні права з католиками. Нарешті, в Україні планувалося заснувати два університети, а також стільки шкіл та друкарень, «скільки буде потрібно». Окрім цього, Гадяцьким договором більшість козацької старшини були нобілітовані польським сеймом.

Авторами Гадяцького союзного договору з Польщею з боку України були відомий правознавець і дипломат Юрій Немирич та полковник Павло Тетеря. Серед прибічників цієї ідеї були й полковники Северин, Степан та Федір Сулими (сини гетьмана Івана Сулими). Зокрема, Степан Сулима активно підтримував клопотання Виговського про те, щоб Річ Посполита прийняла Гадяцький договір.

Той договір хоч і не був реалізований, але спричинив в 1659 році війну з Московією. Виговський мав авторитет у Європі, тому звернувся з маніфестом, в якому звинувачував Московію в порушенні умов Переяславського договору; в захопленні Литви, в укладенні Віленського договору з Річчю Посполитою; в підтримці повстання проти гетьмана. В той час 100-тисячна московська армія під командуванням князів О. Трубецького та Г. Ромодановського вирушила в Україну. І. Виговський, при підтримці з боку німців, поляків і татар, 28-29 червня під Конотопом, розбив вщент московське військо. В Конотопській битві загинув увесь цвіт московського боярства. Москву охопила паніка, царський двір збирався тікати до Ярославля. Проте Виговському не судилося скористатися блискучою перемогою, бо в запіллі почалося повстання прибічників Московії. А запорізький кошовий отаман Іван Сірко напав на союзників гетьмана — кримських татар. Проти Виговського виступили Переяславський, Ніжинський, Чернігівський і частина Корсунського полків, Запорозька Січ та полковник Іван Богун зі своїми загонами.

Виговський почав втрачати надію в 1659 році, коли прибічники промосковської партії взяли гору в політичних інтригах. До цієї партії належав і тодішній, діючий Переяславський полковник Тиміш Цицюра, який в серпні 1659 року повернувся з-під Конотопа і переконав переяславських козаків перейти на бік Ю. Хмельницького, представника московських сил. Активна підтримка Виговського та його ідеї створення «Великого князівства Руського» разом з Великим Литовським князівством у федеральному складі Речі Посполитої коштувала життя обом старшим братам Сулимам. Полковник Северин Сулима загинув в 1659 році, був «застрелен из трех пищалей». А Степана Сулиму та Прокопа Верещака зарубали в Германівці на Обухівщині, де в жовтні 1659 року відбувалася Генеральна рада козацької старшини, яку скликав гетьман Виговський, щоб роз’яснити зміст Гадяцького договору. На Генеральну раду прибули два ворогуючі табори, і гетьманом було обрано вдруге Ю. Хмельницького. Тому в Германівці гетьман І. Виговський вимушено склав булаву і під особистою охороною відійшов до Бара.

Московські війська пішли далі на Правобережжя проти Речі Посполитої, а разом з ними і гетьман Ю. Хмельницький з військом. Та під Чудновим, на Волині, в 1660 році поляки розбили московсько-українське військо. Після цього було підписано з Річчю Посполитою договір, який був повторенням Гадяцького договору, згідно з яким Україна діставала автономію, але без створення «Великого князівства Руського». Таким чином Україну було поділено на дві частини: Лівобережна залишилася під владою Московії, а Правобережна стала автономною частиною Речі Посполитої. Юрій Хмельницький не втрачав надії знову об’єднати всю Україну, але на початку 1663 року зрікся булави.

На Правобережжі гетьманом був обраний Павло Тетеря, який умовив короля зробити спробу об’єднати обидві частини України. Король зібрав велике польсько-українське військо, запросив і татар. Це військо дійшло до Глухова, руйнуючи все на своєму шляху, але отримати перемогу так не змогло. Частина козацьких старшин хотіла знову передати булаву І. Виговському та возз’єднати козацьку Україну (ймовірно у формі Руського князівства) під протекцією Криму.

Екс-гетьман І. Виговський зробив останню спробу повернути собі булаву. Він умовив впливового Торговицького полковника Дмитра Сулиму піднятися проти поляків. Під час зустрічі з І. Виговським в лютому 1664 року Дмитро Сулима разом з Василем Турчиненком, Михайлом Сонтовським, Дмитром Солоненком та інші козацькі старшини склали взаємну присягу. Повстанці вимагали звільнення українських земель від польської шляхти, повернення козацьких вольностей, усунення релігійного тиску з боку католицької церкви. З’єднавшись з Кальницьким полковником В. Варяницею, Д. Сулима на початку березня здобув Лисянку і Ставище, підійшов до Білої Церкви.

У повстанні взяли участь понад 20 тисяч селян та козаків Уманського, Кальницького, Брацлавського та Корсунського полків. Їх підтримали запорожці на чолі з І. Сірком. Запорожці та повстанці завдали поразки польсько-шляхетським військам під Бужином, Черкасами, в Капустяній долині. На придушення повстання уряд Речі Посполитої кинув каральні військові загони на чолі з воєводою С. Чарнецьким. Полковники В. Варениця та Д. Сулима організували оборону фортець Лисянки і Ставища. Коли навесні 1664 року Д. Сулима відступив від Білої Церкви, військові сили П. Тетері і С. Маховського об’єдналися. В березні 1664 року на військо П. Тетері напали повстанці, але йому вдалося розбити нападників. В бою біля Рокитного загинув полковник Д. Сулима, а під Кальником і полковник В. Варениця.

Івана Виговського, колишнього гетьмана України і польського сенатора, було звинувачено у зраді Речі Посполитій і за вироком польського польового суду розстріляно в березні 1664 року. Микола Костомаров писав: «Так сумно скінчилося гетьманство Виговського, а з ним скінчилося й Велике князівство Руське. Українці показали, що вони не в стані зрозуміти й оцінити цей продукт голів, які стояли вище від рівня цілого народу».

Людмила СУЛИМА, історик-публіцист.