Погруддя М. М. Миклухо-Маклая у Севастополі в Інституті біології південних морів, Україна.
«Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти — людина».
М. М. Миклухо-Маклай.
Скажу відверто: завжди приємно писати про видатну особистість, широко знану в світі, яка має українське коріння. Ось і сьогодні мова піде про таку людину — Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая. Це ім’я знають (бодай зі шкільної програми) всі. І тут постає питання: звідки в цього відомого мандрівника, етнографа, ботаніка, публіциста і гуманіста українського походження таке нетипове для українців прізвище? Маклай — більше почуєш десь у Шотландії. Цікаво було це дослідити.
Народився М. Миклухо-Маклай 17 липня 1846 року і був підданим Російської імперії. Однак більшу частину свого життя прожив поза її межами, подорожуючи і глибоко та різнобічно досліджуючи народи Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії. І все ж з Україною його пов’язує генетика — козацьке коріння по батьківській лінії, а також взаємозв’язки родини з нащадком гетьмана К. Розумовського.
Прадід ученого хорунжий Степан Макуха (на прізвисько Махлай, що начебто означало чи то «недотепа», чи «клаповухий») за героїзм, виявлений під час визволення Очакова (1788 р.) у російсько-турецькій війні, був удостоєний дворянського титулу й високої нагороди — імператорського ордена Святого Володимира І ступеня. Відтак Степан вирішив змінити простонародне прізвище Макуха на Миклуха, а козацький додаток до прізвища Махлай — на Маклай. Отак і закріпилося воно для майбутніх нащадків, зокрема, й для Миколи Миколайовича. Прадід цього самого Степана — Охрім Макуха був курінним отаманом у війську Запорозькому. Він разом зі своїми трьома синами боронив Вітчизну від польської шляхти. Цікаво, що ця родина стала свого часу прототипом героїв повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». А Гоголь почув цю історію від дядька майбутнього вченого Григорія Ілліча, який вчився із письменником у Ніжинській гімназії і товаришував з ним. Ось таке хитросплетіння.
І ще одна не менш цікава деталь. На життя Миколи Миклухо-Маклая вплинув правнук Кирила Розумовського (гетьмана України) письменник Олексій Толстой, який багато років жив в Україні. Він був другом батька Миколи Миколайовича. Коли ж той помер, допоміг відправити Миколу-молодшого за кордон на навчання.
Батько славного мандрівника — Микола Ілліч — був родом з міста Стародуба, що на Чернігівщині. Відомо, що він пишався своїм походженням і навіть, перебуваючи вже в Росії, всіляко прищеплював дітям любов до рідної мови, інтерес до історії свого краю.
Дружина Миколи Ілліча і мати Миколи Миколайовича Катерина, яка мала німецько-польське походження, прекрасно грала на фортепіано. Тож майбутній учений любив слухати мелодійні українські пісні. Вечорами в родині читали «Кобзаря». Усі її члени вільно володіли українською мовою.
Отак у жилах Миколи Миклухо-Маклая змішалася різна кров. Можливо, це вплинуло на його таку толерантну вдачу: вчений завжди підкреслював, що склад крові не має значення. Важливо, ким і на яких ідеалах виховувалась людина.
У дитинстві, попри козацьку кров, Миколка був доволі кволим. За станом здоров’я його навіть не хотіли приймати до першого класу початкової школи. Хто б міг подумати, що з нього, такого слабкого, виросте допитливий науковець, дослідник, невтомний мандрівник.
Коли хлопчина потроху оклигав, родина переїхала з Новгородської губернії до Санкт-Петербурга, де Микола навчався в гімназії, а потім на фізико-математичному факультеті університету. Там Миклухо-Маклай брав участь у студентських сходках, за що був відрахований з вишу. Щоправда, йому вдалося виїхати до Німеччини, де Микола вивчав філософію, а згодом — медицину. Цікавився анатомією тварин.
Ось такі різнобічні інтереси й, відповідно, знання мав студент Маклай до своєї першої подорожі в команді зоолога Е. Геккеля, асистентом якого він був. Вони відвідали Іспанію, Марокко, Канарські острови. А вже по закінченні університету, 1868 року, молодий учений здійснив самостійну подорож узбережжям Червоного моря.
Дослідник постійно розширював свій кругозір, захоплювався антропологією, етнографією, географією. Ця жага пізнання вже не залишала його ніколи.
Саме завдяки заглибленню у загальні питання природознавства Миклухо-Маклай зробив цікавий і на той час проривний висновок про те, що культурні й расові ознаки різних народів обумовлені природним і соціальним середовищем.
Усі подорожі науковця були цікавими. А побував він у дуже багатьох місцях і країнах. Але чи не найбагатшою в пізнавальному сенсі була мандрівка до Нової Гвінеї. Тут упродовж двох років він вивчав побут, звичаї та обряди місцевих аборигенів — папуасів. Йому вдалося завоювати довіру тубільців. Свої дослідження вчений продовжував в Індонезії, на Філіппінах, деяких малих островах Океанії.
За кілька років Миклухо-Маклай знову повернувся до Нової Гвінеї. Однак на цей раз через хворобу і фізичне виснаження перебування там довелося припинити.
У 1879—1880 роках Микола Миколайович вирушив в експедицію на острови Меланезії, зокрема, на острів Нова Каледонія і в черговий раз відвідав північно-східний берег Нової Гвінеї.
Миклухо-Маклай мав грандіозний план щодо будівництва там морської станції російського поселення, а також економічних і соціальних перетворень життя аборигенів, який назвав «Проект Берег Маклая». Щоправда, плани вченого було відхилено. Після свого одруження 1884 року Маклай знову просуває цей проект і знову без бажаного результату. Все це пригнічувало дослідника і аж ніяк не сприяло його моральному й фізичному стану.
Не повірите, але деякі країни вчений вивчав… пішки! Як, зокрема, Марокко.
Свої дослідження Маклай викладав у наукових працях, кількість яких сягає 160. Що й казати, працював Микола Миколайович на межі можливого. До того ж часто потрапляв у різні кліматичні та й санітарні умови. Зрештою слабке здоров’я таки далося взнаки. Дослідник помер аж надто рано — в неповні 42 роки. Сталося це в Санкт-Петербурзі 14 квітня 1888-го.
Наукові праці Миклухо-Маклая, його сміливі висловлювання, безперечно, започаткували антирасову політику в світі. До того ж учений склав перший проект загальної Декларації прав людини і висловив ідею створення структур, подібних до сучасної Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури. Недаремно ЮНЕСКО 1996 року назвала дослідника Людиною світу.
Така неординарна особистість заслуговує на народну пам’ять. Про Миколу Миклухо-Маклая написано чимало книг, знято кілька кінострічок. У різних країнах, зокрема й в Україні, споруджено пам’ятники вченому, створено музеї.
І тут не можна не згадати про сім’ю з Чернігівщини на прізвище Миклухо-Маклай, яка хоч і не є нащадками вченого, понад десять років популяризує його, вкладає у свою справу й кошти, й душу. Їхніми зусиллями в Україні було створено чотири музеї М. Миклухо-Маклая. Щоправда, один з них — на окупованій території Криму — тимчасово недоступний. А решта знаходяться на Черніговщині — в с. Калитянське, в Батурині та на Житомирщині — в Малині. Українці пишаються славним нащадком козацького роду, дослідження і відкриття якого справді належать усьому людству.
Микола Миклухо-Маклай усе життя дотримувався свого гасла: лише зробивши щось важливе для людей, ти можеш і сам називатися людиною. Такою Людиною стовідсотково він і був.
М. М. Миклухо-Маклай на півострові Малакка, 1874—1875 рр.
Фото з відкритих джерел.
