На знімку: поштово-благодійні марки для допомоги голодуючим.

Більшовицька політика зруйнувала традиційні основи села — через непосильні податки селяни припинили більше сіяти хліба, бо його необхідно було здавати державі. «Викачування» хліба привело до масштабних людських жертв на Катеринославщині, Запоріжжі, Донеччині, Миколаївщині, Одещині, а також меншою мірою — на Харківщині, Кременчуччині та Полтавщині. Керівники Кремля побачили, що голод спричинив зменшення кількості селянських повстань проти радянської влади, і саме через це була дана вказівка не припиняти хлібозаготівлі в голодуючих районах України. Взимку — на початку літа 1922 р. кількість голодуючих сягнула кількох мільйонів людей. Влітку 1922-го Москва заявила про відновлення експорту зерна — з голодуючої України вивезли за кордон 13,5 млн пудів зерна нового врожаю і ще 9 млн. пудів до Росії.

Про це говорили учасники Міжнародної наукової конференції «Перший голодомор українського народу 1921—1923 років, організований російським комуністичним режимом. До 100-річчя вшанування пам’яті жертв трагедії», Іван Петренко, заступник директора Інституту дослідження Голодомору, доктори історичних наук Василь Марочко і Володимир Сергійчук, кандидат історичних наук Андрій Іванець та інші. Вони у своїх доповідях оприлюднили нові документальні свідчення злочину проти людяності, вчиненого більшовицьким режимом. Володимир Сергійчук основною причиною масового штучного голоду в УСРР у 1921—1923 рр. назвав реквізиції владою українського хліба.

Захід відбувся на базі Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова.

До сьогодні кількість померлих від голоду у 1921—1923 рр. залишається невідомою. За оцінками науковців з Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, Україна втратила померлими і ненародженими орієнтовно 2 млн людей, а частина дослідників-істориків вважає, що жертв було більше. В будь-якому разі, до захоплення комуністичною Росією Україна ще ніколи не зазнавала таких людських втрат від голоду.

Факт штучного голоду та масової смертності в Україні у 1921 — на поч. 1922 рр. більшовиками тоді замовчувався, що призвело до збільшення чисельності жертв. Політику блокування правдивої інформації про організовані комуністичною владою голодні катастрофи продовжує і сучасний Кремль. Попри задокументовані спогади свідків та їхніх родичів, документи й архівні матеріали, неспростовні факти, Російська Федерація продовжує заперечувати організацію масових штучних голодів в Україні в 1921—1923 та 1946-1947 рр., Голодомору-геноциду українського народу 1932—1933 рр., що їх було вчинено комуністичним тоталітарним режимом з центром у Москві.

Трагедію запрограмував тоталітарний режим

Як комплексне історичне джерело, що містить візуальну та текстову інформацію про страшну гуманітарну трагедію початку XX ст., старший науковий співробітник Інституту досліджень Голодомору Андрій Іванець розглядає поштово-благодійні марки УСРР «Допомога голодуючим», випущені 1923 р.

— Серед засобів подолання масштабного голоду, що внаслідок посухи, післявоєнної розрухи та політики комуністичного режиму, охопив не лише південні регіони та частину Лівобережжя УСРР, а й Поволжя, Казахстан, Північний Кавказ, частину Південного Кавказу, Крим, були використані й філателістичні, — каже Андрій Іванець.

Умови для голоду через політику насильницького вилучення зерна та ліквідацію ринкових відносин комуністичним режимом почали складатися в Україні та Криму ще у 1920 р. На півострові дехто з більшовиків почав писати про голод уже у березні 1921 р. Навесні до злочинної політики додалася посуха. Керівництво УСРР уже у червні 1921 р. знало, що буде великий голод. 16 серпня цього ж року в газеті ВЦВК «Известия» з’явилася пропозиція московського філателіста «випустити у продаж з підвищеною ціною особливі поштові марки», що може дати «значні суми для допомоги голодуючим». У липні 1921-го була утворена Центральна комісія по боротьбі з голодом при Всеросійському Центральному Виконавчому Комітеті на чолі з головою ВЦВК Калініним. Після звернення цієї комісії в Народний комісаріат пошт і телеграфів РСФРР останній дав дозвіл випустити серію російських поштово-благодійних марок «Помощь голодающим Поволжья», на яких були зображені баржі, що везуть хліб по Волзі. Потрапили ці марки в обіг 31 грудня 1921 р. У лютому наступного року вийшла друга серія знаків з надписом «Р. С. Ф. С. Р. Голодающим», у листопаді — третя. У лютому 1922-го побачила світ і серія із чотирьох марок «Юго-Восток — голодающим», котра була в обігу у Ростові-на-Дону, Новочеркаську та Міллєрово.

Чотири поштово-благодійні марки УСРР «Допомога голодуючим» у поштовому обігу з’явилися 25 червня 1923 року. Вони мали чотири номінали, вказані у карбованцях «10+10», «20+20», «90+30», «150+50» (друга цифра розмір благодійної допомоги), і були надруковані у Берліні.

«Запровадження цих марок в обіг супроводжувалося продажем колекціонерам надрукованого у Харкові спеціального аркушу із рамками для наклеювання поштово-благодійних знаків і текстом звернення від імені Центральної комісії допомоги дітям при ВУЦВК та уповноваженого Народного комісаріату пошт і телеграфів Ігнатьєва, — зазначає Андрій Іванець. — У зверненні містився заклик до «товаришів і громадян» купувати марки, повідомлялося, що «голод переможений зусиллями трудящих Союзу Радянських Республік і всього світу», але що одним з найтяжчих його наслідків є безмежне море дитячих страждань: «необхідно нагодувати, одягнути, дати прихисток сотням тисяч голодних дітей, безпритульним сиротам і напівсиротам, потрібно виховати і створити з них гідних громадян Радянського Союзу — послідовників і спадкоємців досягнень революції». Текст документа завершувався словами: «Кожна продана марка — кусень хліба голодній дитині».

На поштовій мініатюрі з найменшим номіналом є напис «УСРР Пошта» та алегоричне зображення України, яка притискає до себе підлітка-селянина, а іншою рукою відхиляє від нього Царя-Голода. Наступна марка серії містить написи «Т. Г. Шевченко» «Пошта У. С. Р. Р.» та «Допомога голодуючим». На марці «Селянин, який роззброїв смерть» зображено хлібороба, який вириває косу із кістлявих рук скелета.

«На марці з найбільшим номіналом — молода селянка в національному вбранні, яка однією рукою подає хліб голодним — жінці та дитині, а іншою підтримує сніп стиглого колосся пшениці», — зазначає дослідник. — Цей малюнок інтерпретують як алегорію України, що роздає хліб.

У середньому кожна марка була надрукована накладом у один мільйон примірників. За мистецьким рівнем та якістю друку двоколірні марки УСРР були найкращими серед поштово-благодійних марок, кошти від продажу яких ішли на допомогу тим, хто голодував.

«Аналіз радянських поштово-благодійних марок для допомоги голодуючим показує, що УСРР випустила поштові знаки останньою серед радянських республік, через рік і дев’ять місяців після АзСРР і на півтора роки пізніше за перші марки такого типу РСФРР. Через це у зовнішнього спостерігача може скластися враження, що голод у Наддніпрянській Україні, захопленій російським комуністичним режимом, розпочався набагато пізніше, ніж в Росії, — наголошує історик. — Утім у січні 1922 року у секретній доповідній голові Політбюро ЦК РКП(б) Леніну голова РНК УСРР Раковський писав про «неможливість далі заплющувати очі перед жахами голоду в українських губерніях», який почався у 1921 р. Ще у 1923 р. радянський функціонер Ф. Чучін також відзначив «певне запізнення при появі на світ» серії марок УСРР, хоча не написав, що й сам доклав рук до виникнення цієї затримки».

Причина такого «запізнення», на думку Андрія Іванця, — суть тоталітарного комуністичного режиму в Україні, що стала одним із головних об’єктів експансії радянської Росії і через свої людські, продовольчі, природні ресурси, промисловість, вигідне географічне розташування мала стратегічне значення для виживання російсько-більшовицького режиму та поширення його впливу у світі.

«Після захоплення Наддніпрянської України у 1920 році російською Робітничо-селянською Червоною армією, в якій абсолютну більшість становили не українці, керівництвом РКП (б) та КП(б)У вона була втягнута в комуністичний експеримент зі створення тоталітарної держави», — додає історик. — Влада радянської Росії одразу намагалася перетворити Україну насамперед на джерело ресурсів і плацдарм для реалізації своїх геополітичних амбіцій».

Втрата власної суверенної держави створила для українців фундаментальну проблему — відсутність можливості розпоряджатися своєю долею та використовувати свої ресурси на власні потреби, на користь народу.

«Ситуація з голодом в Україні показала, що влада УСРР, нав’язана комуністичною Росією, ігнорує базові інтереси українців навіть за найтрагічніших обставин. Знаючи вже в червні 1921 року про насування голоду, комуністична партійна та державно-радянська адміністрація України взялися виконувати вимоги керівництва РСФСР про викачування українського хліба, причому обсяги вилученого зерна визначалися не можливостями українських виробників, а потребами комуністичного режиму Росії», — зазначає Андрій Іванець.

Викачка хліба, селяни-заручники, «чорні дошки»...

29 липня 1921 р. голова РНК УСРР і член політбюро ЦК КП(б)У Раковський на засіданні політбюро заявив: «Ми, за всяку ціну, повинні дати Півночі 60 млн пудів» і запропонував підвищити ставки оподаткування селян. А 3 вересня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У у присутності і за наполяганням члена колегії Наркомпрода РСФРР М. Фрумкіна ухвалило рішення: «Встановити кількість хліба, яку Україна зобов’язана дати Росії як мінімальну, у 30 млн пуд., навіть на шкоду власному забезпеченню». Український хліб пішов на забезпечення потреб російських столиць Москви і Петрограда, Червоної Армії, вугільних та промислових центрів.

«У радянській Україні розгорнулася кампанія допомоги голодуючим жителям Поволжя — ешелони продовольства йшли практично із всіх губерній, у тому числі навіть з голодуючих. На Наддніпрянщині приймали сотні тисяч росіян з вражених голодом регіонів, які їхали в організованому порядку та стихійно, з населення українських міст збиралися спеціальні внески, стягувалися кошти з тарифів на перевезення вантажів залізничним і водним транспортом, грошові відрахування з продажу квитків у театри та кіно тощо, — продовжує Андрій Іванець. — Загалом із УСРР в Росію було відправлено лише у серпні—грудні 1921 р. не менше 16,5 млн пуд. хліба, що становило приблизно третину від усього обсягу зібраного більшовицьким урядом збіжжя. Попри формальне проголошення комуністичним режимом запровадження замість продрозверстки продподатку в Україні де-факто у 1921-му продовжували стягати з селян хліб через механізм розверствування з широким застосуванням карально-репресивних засобів — у хлібозаготівлях були задіяні продзагони, регулярні війська, до селян застосовувалася колективна відповідальність, були запроваджені інститути п’яти- і десятихатників, заручників, «відповідальних», занесення сіл на «чорні дошки». Москва при цьому завищувала плани хлібозаготівель для українських губерній, які навіть Раковський називав «фантастичними», та всупереч своїм обіцянкам практично не поставляла товари як компенсацію за вивезений український хліб».

Постраждали сім мільйонів людей

Уряд УСРР 14 січня 1922 р. ухвалив постанову про визнання неврожайними кількох губерній — голодуючими були визнані Запорізька і Донецька губернії, а також 3 повіти Миколаївської, по 2 повіти Катеринославської та Полтавської, 1 повіт повністю та 2 частково — Одеської губернії. За офіційними радянськими даними, у січні 1922 р. голодуючих у неврожайних українських губерніях було майже 1,9 млн, у березні — 3 250 тис., а у червні — 4,1 млн. Представник місії Нансена В. Квіслінг оцінював у лютому 1922 р. кількість людей, які «вмирають з голоду у всьому страшному розумінні цих слів» у 7 млн. У квітні страшного 22-го, в розпал голодної катастрофи на українських землях, у Берліні на нараді трьох Інтернаціоналів член ЦК РКП(б) Радек цинічно заявляв: «Можемо вас заспокоїти. Україна у доброму здоров’ї». Лише на початку 1923 р. наклад поштово-благодійних марок УСРР було доставлено у Харків, де виникли проблеми з їх юридичним визнанням з боку Народного комісаріату пошт і телеграфу РСФРР. А в квітні цього ж року всі російські знаки такого типу були анульовані з ідеологічних мотивів — влада заявила, що голод подолано, і потреби в допомозі голодуючим більше немає. Марки УСРР були в обігу з 25 червня по 18 серпня 1923-го (за іншою версією лише до 15 липня) і, як зазначає Андрій Іванець, імовірно, у дев’яти містах — Бахмуті, Вінниці, Житомирі, Катеринославі, Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові. Через запізнілий і короткочасний обіг вони не змогли повноцінно виконати свої функції допомоги жертвам першого в Україні масового штучного голоду.
Фото надано Андрієм Іванцем.