«Народ без гідності — не народ»

Людмила КОХАНЕЦЬ

13 грудня 2013 77

Нічна спроба спецназу прорвати оборону Майдану мала і свої плюси. Принаймні так вважають вартові «єврокордонів» у центрі Києва. «Беркут» вказав нам на слабкі місця у зведених барикадах, і ми скористаємося його підказкою», — каже хлопець, який керує зведенням справжньої фортеці на підступах до Майдану Незалежності з боку Інститутської вулиці. Мішки зі снігом (його збирають з найпотаємніших місць: комунальники мали б навчитись у євромайданівців, як треба чистити вулиці. Хрещатик ніколи не мав такої охайної бруківки, як у периметрах території протесту. До речі, цей досвід комунальні служби могли б нині втілювати у спальних районах столиці, де ні пройти, ні проїхати) складають на височенні купи і поливають водою. Це — додатковий оборонний елемент у складних металевих конструкціях. «А як і хто це зноситиме після закінчення протестів?», — трохи роздратовано запитує у зварювальника якась жінка. «Не турбуйтесь, будь ласка, — на хвилинку відривається той від роботи. — Як тільки переможе революція, тут не залишиться і трісочки. Все приберемо самі...».

Біля сцени багатолюдний мітинг. Нічні події мобілізували і киян, і мешканців інших регіонів. До Києва приїхало поповнення — представники Єнакієвого (цих вітають особливо гучно), Одеси, Запоріжжя, Тернополя, Львова, Івано-Франківська, Луцька. Всі оваціями зустрічають і проводжають зі сцени актрису театру і кіно, Героя України Аду Роговцеву: «Рідні мої, я хочу вплести свій тихий голос, голос бабусі і мами, голос українки, голос діяча культури у ваш могутній, чистий український голос... Ваш опір, наш опір — це наша гідність. Найголовніше в житті людини — зберегти свою людську гідність, всупереч усьому. Бо людина без гідності — неповноцінна людина, а народ без гідності — це вже не народ».

Свою гідність бажаючі можуть доповнити знаннями. Біля Лядських воріт організували «Відкритий університет Майдану»: тут зібралося чимале коло учасників акції, які з великим інтересом слухають лекції на різноманітні теми і самі провадять інтелектуальні бесіди-диспути.

На брифінгу лідери опозиції розповідають журналістам про свої плани. У них поки що відсутній пункт: «переговори з владою». По-перше, пояснив Олег Тягнибок, вони не можуть цього зробити без «мандата» Євромайдану, по-друге, без виконання раніше заявлених вимог «круглі столи — це комедія. Наші вимоги (нагадаю, це — відставка уряду, покарання всіх винних у побитті мирних протестувальників із притягненням їх до кримінальної відповідальності та звільнення затриманих учасників акцій, які жодного відношення не мають до провокацій проти правоохоронців, плюс виведення силовиків за межі Києва. — Авт.) мають бути виконані. До того жодних перемовин».

Арсеній Яценюк був не такий категоричний: «Наші вимоги вже почали виконуватись. І Президент сам зрозумів, що потрібно проводити перемовини». Але вони можливі лише після того, як Майдан дасть на це свою згоду.

Учасники протесту, з якими я розмовляю, розуміють, що потрібно шукати консенсус, однак також чекають зустрічних кроків від влади. Бо спосіб «виконання вимог», продемонстрованих цими днями, їх не зовсім задовольняє: так, затриманих людей потроху випускають на волю, але не тому, що визнають їх невинними, а просто змінюють покарання. Комусь присуджують штраф, комусь — домашній арешт. Це не виконання вимоги, а його імітація, кажуть активісти.

Незадоволені люди і намаганням влади «проштовхнути кляп у горло» журналістів, які об’єктивно висвітлюють процеси, що відбуваються нині в країні. Як відомо, кілька днів тому «тітушки» хотіли проникнути в офіс «5 канала». На щастя, їм перешкодила посилена охорона та викликаний міліцейський наряд.

Також днями було скоєно напади на редакції трьох опозиційних ЗМІ: «Цензор. НЕТ», «Вечірні вісті», «ІNTV»: їх розгромили дощенту. Свою лепту в боротьбу зі свободою слова внесла й СБУ. На підставі її звернення Державна міграційна служба вимагала від грузинських журналістів з телеканала «Табула» у триденний термін покинути Україну. Їх звинуватили... у причетності до масових заворушень. «Їй-Богу, кажуть, якщо здається, хреститися треба. А тут стільком здається, що вже не знаєш, чи хрестом осінити, чи ладаном викурити», — каже отець Богдан, якого «благословили на молитовний Майдан».

На знак підтримки Євромайдану польська газета «Факти» вийшла українською мовою. Генпрокуратура вирішила і собі приєднатися до підтримки когось і, не знайшовши креативу, вдалася до традиційних методів: зажадала персональних даних журналістів канала «24», а його керівника викликала на допит. Усіма цими фактами зацікавились у штабі національного спротиву. На брифінгу голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова і інформації Микола Томенко пояснив, що «влада катастрофічно боїться об’єктивної інформації про те, що відбувається в Україні, а також не хоче, щоб цю інформацію знали за кордоном».

...Увечері біля вогнища ветеран-афганець обговорює з відставним полковником ЗСУ ще одну інформацію: начебто влада з допомогою армії готує 200-тисячний мітинг на противагу Євромайдану. «А що, Миколо, хіба в нашій армії залишилося 200 тисяч?» — запитує афганець. «Та де там, — відповідає Микола, почісуючи вуса. — Довели Збройні Сили до ручки. Вже тітушок більше, ніж солдатів...».

По дорозі додому колега розповів, що спілкувався з мітингувальниками-прихильниками влади. Хтось чесно розповідав, за «скільки» стоїть, хтось — за яку ідею, але найбільше вразив його літній шахтар. «Ми підтримуємо владу, бо хочемо, щоб вона збудувала Європу в Україні. Так, як у нас у Перевальську». Ми з Сергієм згадуємо нашу поїздку до закуреного, розбитого, як після війни, Перевальська і спочатку сміємось. А потім зітхаємо: не дай, Боже, такої Європи — України у копанках...