Михайло Чухран (на знімку) народився в селищі Королево на Закарпатті в сім’ї залізничника та бібліотекарки. Тому змалку полюбив літературу і подорожі. Вивчився в Ужгородському університеті на хіміка, працював у Львові, Хусті та Виноградові, однак не за дипломною спеціальністю, за чим не шкодує. Написав багато гумористичних творів в усіх можливих жанрах: від есемесок до повістей для дітей і дорослих.

Видав шість книжок, друкувався в різних антологіях, альманахах, періодиці України, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії — усюди, де є закарпатська діаспора.

Дотепні вірші М. Чухрана звучать на фестивалях, концертах, на радіо і ТБ, їх полюбляють весільні старости, декламують дошкільнята, студенти і пенсіонери.

Одружений, виростив двох синів і має найкращу в світі внучку.

— Михайле Михайловичу, закарпатці знають вас як поета, краєзнавця... У колі ваших інтересів — вивчення такого історичного раритету, як Королевське Євангеліє.

— Так, мав честь брати участь у поверненні до української спільноти визначної літературної та релігійної пам’ятки нашого краю — Королевського Євангелія, яке нині зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Унікальною прикметою цієї перлини духовної спадщини краю є те, що переписувач Станіслав Граматик підписався в кінці тексту і ще й поставив дату і місце переписування: 1401 рік, у Королівському замку. Воно на 160 років старше за Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають українські Президенти. А ще воно є найдавнішою книгою на Закарпатті, написаною на папері. Іноді його ще називають Тетраєвангелієм, бо манускрипт містить у собі всі чотири канонічні тексти від апостолів Матвія, Марка, Луки та Івана. 10 років тому в складі групи ентузіастів я заповзявся витягнути Євангеліє з музейних сховищ. Тоді, навесні 2011-го, наш земляк академік Василь Німчук подав ідею провести святкування 610-ї річниці Євангелія на місці його створення.

Ще працюючи на регіональному телебаченні Виноградова, приїхав до Ужгорода, отримав доступ до визначного експоната Закарпатського краєзнавчого музею та знімав про нього невеликий телефільм. З надзвичайною обережністю розмістили книгу перед камерою, а мистецтвознавець Одарка Долгош та історик Людвіг Філіп розповідали про створення і віднайдення Євангелія, про його мандри протягом століть закарпатськими та трансільванськими церквами, часто волоськими (православні волохи (румуни) в той час під час богослужінь користувалися книгами церковнослов’янською мовою, а угорці — латинською).

До речі, перша друкована угорська книга теж стосується Королева — саме в тутешньому замку наприкінці ХV століття монах Бенедек Ком’яті переклав із латини на угорську мову частину Святого Письма — листи апостола Павла, які потім були надруковані у Кракові коштом власниці замку баронеси Каталіни Франгепан-Перені (до речі, хорватського походження, як і знаменита власниця Мукачівського замку графиня Ілона Зріні-Ракоці).

До жовтня 2011 року була виконана величезна організаційна робота, якою активно займався тодішній очільник Виноградівської райради Олег Любимов. Чудового осіннього дня у райцентрі провели масштабну науково-практичну конференцію за участі десятків дослідників із багатьох наукових закладів України, а наступного дня в Королеві відкрили кам’яний пам’ятний знак. Він поставлений завдяки ентузіазму місцевих активістів, а саму брилу червоного мармуру принесла Тиса під час нещодавньої катастрофічної повені. Освячували його чотири єпископи різних конфесій і 40 священиків...

— Чи можна порівняти стиль написання та оформлення Королевської книги і Пересопницького Євангелія?

— Наше Євангеліє через особливості паперу та недбайливе зберігання, доволі постраждало, а Пересопницьке, написане на пергаменті, збереглося значно краще. Певні відмінності є у художньому оформленні, оздобленні та стилі письма. Пересопницький текст написаний так званим пізнім уставом, чорним чорнилом і циноброю — червоною фарбою.

А для Королевського характерне написання різних частин книги уставом, півуставом, скорописом і в’яззю на блідо-сірому папері, на якому можна побачити два водяні знаки-філіграні у вигляді дзвону і половини тулуба єдинорога. Застосування скоропису свідчить про добрий фаховий вишкіл каліграфа. Це теж унікально, бо на українських землях поширення скоропису відбулося пізніше. На диво гарно збереглися кольорові елементи письма. В давнину кожен майстер-калі-граф мав свої секрети виготовлення фарб. Їх отримували з природних матеріалів, також додавали штучні композиції (наприклад, золоту фарбу — з порошку міді і цинку, срібну — із суміші олова і цинку). Золоті ділянки полірували до блиску зубом кабана. Чорна фарба, якою писали текст, у нашому випадку постраждала найбільше. Її виготовляли на рослинній основі — з кори ліщини. У нашій книзі є чудові орнаментальні заставки. Наш земляк-королівчанин Василь Шаркань, доцент кафедри журналістики УжНУ, вважає некоректним прямо порівнювати мовні відмінності Королевського та Пересопницького манускриптів, адже їх створено в різний час у різних регіонах за різних обставин. Отже, кожне з них цінне по-своєму.

— В Євангелії багато українських слів і зворотів, характерних для закарпатської говірки

— Замок Нялаб (згадується в історичних документах з 1262 року) на початку ХV століття належав православним князям з роду Драга, які і дали прихисток переписувачу Станіславу Граматику. Він переписав текст із протографа, можливо, болгарського. Євангеліє написано церковнослов’янською мовою, однак вчені-мовознавці знайшли у ньому багато слів та зворотів українського походження, в тому числі характерних для місцевого закарпатського діалекту, яким у Королеві розмовляють ще й нині. Очевидно, переписувач заміняв ними малозрозумілі або й зовсім не-зрозумілі староболгарські слова. До 2011 року це Євангеліє досліджували лише окремі вчені-філологи.

— Закарпатські науковці зробили чимало для популяризації цієї важливої історичної реліквії.

— Спеціалісти колись визнали за доцільне не реставрувати Королевське Євангеліє, а зробити факсимільну копію. Бо не було фахівців належного рівня, адже відновлення книги виявилося надзвичайно складним процесом. Можу це засвідчити, як один із тих небагатьох, хто бачив Євангеліє на власні очі.

Невелика група науковців на чолі з кандидатом мистецтвознавства, доцентом Закарпатської академії мистецтв Одаркою Долгош виконала величезну підготовчу роботу. До амбіційного проекту долучився тодішній очільник обласного управління культури Юрій Глеба. Саме завдяки його енергії та неабияким «пробивним» здібностям із бюджету було виділено чималі кошти, яких, однак, вистачило на видання лише однієї сотні примірників. Факсиміле манускрипту до найменших дрібниць відтворювало фізичні характеристики паперового блоку книги, зовнішні прикмети письма та декоративного оформлення, а це зробило можливим вільний доступ до тексту широкого кола дослідників: істориків, мовознавців, мистецтвознавців.

У 2016 році на презентації цього видання в Ужгороді мене вразила доповідь старшого викладача Української академії друкарства Юлії Стемпіцької про реконструкцію шкіряної оправи книги — це був справжній технологічний трилер. Дуже цікавою була і доповідь історика Йосипа Кобаля про європейські обставини, на тлі яких створювалося Королевське Євангеліє. Згодом схожа презентація відбулася і в самому Королеві, де були присутні сотні місцевих шанувальників старовини.

Доречним буде пригадати ще і випуск «Укрпоштою» оригінальної поштової листівки «Королевське Євангеліє» в 2013 році.

Утім, зовсім недавно вчені повернулися до ідеї все-таки взятися за реставрацію нашого манускрипту, спираючись на останні наукові досягнення в цій галузі.

— Що відомо про Станіслава Граматика, переписувача Євангелія?

— Професор Василь Німчук вважав, що Станіслав Граматик міг приїхати до нашого краю разом із подільським князем Федором Корятовичем. Та є й інші переконливі версії. Цілком вірогідно, що переписувач був місцевим, який здобув освіту у візантійських школах. Тоді словом «граматик» іменували людину, котра опанувала граматику — одне із так званих сімох вільних мистецтв. На користь цієї версії вказують певні особливості лексики переписувача. Нічого дивного: закарпатці в той час, як і тепер, часто перебували в епіцентрі культурного та релігійного життя Центральної Європи. Ще один королівчанин, відомий поет Василь Густі написав поетичну драму «Тайна града Нялаб», на яку автора надихнула саме історія створення Королевського Євангелія. Героями її були якраз Станіслав Граматик та князь Драга. Доречно навести слова місцевого священика УГКЦ Олександра Сарая: «Замало тішитися з того, що маємо Євангеліє. Потрібно розуміти його зміст, щоб Слово Боже сходило до сімей, які проживають у селищі, бо написана книга для людей».

— Знаю, що 24 жовтня ви широко відзначили 620-ліття Королевського Євангелія.

— Якщо у 2011-му святкові заходи організовувала районна влада, то цьогоріч за справу взялася місцева громада. Розповім про це, як член оргкомітету, і додам, що все відбувалося на ентузіазмі активістів. Відкрилося дійство з урочистого екуменічного молебня біля пам’ятного знаку за участі священиків різних конфесій, які діють у Королівській ОТГ. А потім в актовому залі школи № 1 було проведено науково-практичну конференцію, де група науковців з Ужгородського національного університету розповіла про дослідження Євангелія за останні роки. Виступали археологи, історики, мово- і мистецтво-знавці. Першим говорив археолог Ігор Прохненко. Його доповідь вразила наглядною демонстрацією величезної кількості знахідок, виявлених за останнє десятиліття під час розкопок у замку Нялаб. Історик Юрій Данилець розповів про долю отця Василія (Проніна), який колись віднайшов Євангеліє в архівах Мукачівського монастиря і вперше науково описав його. Одарка Долгош, доцент, заслужений діяч мистецтв України, представила щедро ілюстровану слайдами доповідь «Конструктивні та палеографічні особливості рукопису «Королевське Євангеліє», а краєзнавець Володимир Щур розповів про вагоме місце селища Королево в історичному розвитку нашого краю. Кандидат філологічних наук Василь Шаркань поділився цікавими результатами дослідження мови, якою було переписано Євангеліє. Потім виступив Юрій Глеба, котрий говорив про деякі аспекти презентацій факсиміле книги в Україні. Завершила конференцію Галина Шумицька, доктор філологічних наук, з емоційною доповіддю про методи та інструменти подальшої популяризації Королевського Євангелія. Для багатьох слухачів ці розповіді стали справжнім одкровенням.

До організації урочистостей долучилися громадський активіст Іван Міговк, голова Королівської ОТГ Антон Чейпеш, начальниця відділу освіти та культури Королівської ОТГ Терезія Тодавчич, викладач УжНУ Василь Шаркань, директори місцевих шкіл Оксана Онучак та Валентина Гримут. Завдяки їм святкування 620-ї річниці Королевського Євангелія стало подією, значення якої виходить далеко за межі громади та і всього Закарпаття!

— Михайле Михайловичу, щойно побачила світ ваша книга про селище Королево.

— Книга «Королево. Фрагменти історії» — краєзнавча. Тут зібрано багато розповідей старожилів, матеріалів з угорських та чеських джерел, адже історія Закарпаття без цього немислима. По суті, це збірка статей, опублікованих у ЗМІ. На ті статті, завдяки соцмережам, до мене надійшли сотні відгуків з України та багатьох європейських країн, Канади і США. Королівська діаспора дуже поширена світом, це характерна особливість Закарпаття. Кілька сотень примірників уже розлетілося нашим краєм і за його межами. Книжка щедро ілюстрована фотографіями — від 1902-го до 2021 року. Само собою, Королевському Євангелію відведено достойне місце. Окремі статті описують і замок Нялаб, хронологію життя його власників баронів Перені. Останні колись хвалилися своїм гостям, що в їхній бібліотеці (принаймні у ХV столітті) зберігалося наше Євангеліє. Цікаво, що Перені панували в Королеві впродовж п’яти століть, а радянська влада проіснувала лише 46 років...

— На що націлені ваші творчі плани: на дослідження минувшини, на поезію чи гумор?

— Насамперед хочу зібрати і видати всі жарти, що були написані впродовж коронавірусної епохи. Хочеться хоч трохи оптимізму вдихнути в теперішнє проблемне життя...

— На чому б завершили таку нашу задушевну бесіду?

— У багатьох українців — стереотипне бачення Закарпаття як краю суцільних смерек, під якими гуцули трембітають у довжелезні трембіти, п’ють молоде вино, заїдаючи його овечою бриндзею. Але справжня історія Закарпаття багатша і глибша.

Повернуся до фактів, викладених у вищезгаданій краєзнавчій книжці. Наше селище Королево ввійшло в історію ще у ХІІІ столітті, а численні археологічні знахідки підтверджують життя людей у цій місцевості біля мільйона років тому. Століттями жили тут кельти, даки, проходили римські легіони та монгольські орди. Долиною Тиси прокладалися торговельні шляхи, які поєднували Західну та Східну Європу, зокрема славнозвісний Соляний шлях. Християнство сюди принесли Кирило та Мефодій на сто років раніше, ніж до Києва. Древній замок Нялаб у середньовіччі відігравав помітну роль у житті Угорського королівства. А залізничний вокзал з’явився чи не раніше, ніж у Львові. Королівські солдати воювали в різних арміях на всіх фронтах Першої та Другої світових воєн — від Італії до Волги, а ще сиділи по всіх таборах — від ГУЛАГУ до Освенцима. У 1939 році десятки королівчан стали до бою на Красному полі, захищаючи Карпатську Україну. А наші заробітчани працювали мало не на всіх континентах, приносячи додому не тільки гроші, а й уявлення про стиль іноземного життя. Тут зійшлися люди зовсім відмінних етномовних груп — румуни, угорці, євреї, німці, цигани та русини-українці. Моя бабуся, наприклад, проживши все життя на одній вулиці, була підданою шести державних та квазі-державних утворень.

Королево, як і Закарпаття, є мультикультурним, багатонаціональним, багатоконфесійним і, що важливо, толерантним та безконфліктним, тобто таким, як ми і уявляємо сучасну європейську спільноту.

Розмову вів Василь НИТКА.

Виноградів

Закарпатської області.

Фото з архіву Михайла Чухрана.