Народний депутат України Ірина Констанкевич (у центрі) і голова обласної ради Григорій Недопад (праворуч) серед учасників урочистого відкриття музею.

Дім для одного човна Човен-довбанка (моноксил), для якого в Маневичах спорудили цілу залу, вартує такої уваги. Віднайдено його у 2015 році в річці Стир поблизу села Старосілля. Там він пролежав під триметровим шаром ґрунту багато віків. За даними Центру підводних досліджень Клайпедського університету, який проводив радіовуглецевий аналіз деревини, вік човна — в межах 1223—1295 років, Київська радіовуглецева лабораторія Інституту геохімії навколишнього середовища датує час його створення ХІ—ХІV століттями. Найпізнішою датою називають 1410 рік — час відомої Грюнвальдської битви. Розміри човна також вражають: довжина — 12,2 метра, висота від днища до верху борту — 0,95, ширина — 1,15 метра. Виготовлено його із цільного стовбура верби білої, деревина якої м’яка, легка, в’язка, гнучка, проте малостійка і невисокої міцності.

Тож перед колективом Маневицького краєзнавчого музею, який узяв на себе опіку над старовинним човном, одразу постало питання, як зберегти його. Треба віддати належне директору закладу, заслуженому працівникові культури України Петру Хомичу, який не побоявся труднощів й одразу залучив до розв’язання не знайомих йому проблем науковців. Човен постійно обробляли спеціальними розчинами, які запобігали руйнуванню деревини.
Союзниками музейників у цій нелегкій роботі виступило керівництво тодішнього Маневицького району, бізнесмени. У містечку розуміли, яка цінність потрапила в їхні руки. Схожих за віком, розмірами і конфігурацією човнів в Україні ще не знаходили. Довгих шість років плавзасіб наших далеких пращурів мав притулок в одному з виробничих приміщень Маневичів, аж поки не отримав добротний дім.

Урочистостям з нагоди відкриття музею одного експонату передував ще один цікавий захід — Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Минуле і сучасне Волині та Полісся: Маневиччина, Чарторийськ та Кукли». Звичайно, на ній ішлося переважно про віднайдений у Стиру старовинний човен-довбанку.

Води Прип’яті зливалися з водами Бугу

Нам нині важко уявити, як пересувалися люди без автомобілів, залізниці, авіації, коли не було доріг, навіть таких розбитих, на які сьогодні нарікаємо. Основними шляхами комунікацій ще до середини ХІХ століття були річки.

Недарма майже всі великі міста розташовані на їх берегах.

Що стосується Волині, то вона лежала на кількох важливих магістралях водного шляху «з греків у варяги». Багатоводна Прип’ять з її притоками була зручна для цього. У часи, коли її верхів’я ще не були осушені, під час розливів води Прип’яті біфуркаційними заглибинами часто зливалися з водами Західного Бугу. Одна з таких заглибин розташована неподалік села Столинські Смолярі і тягнеться до села Забужжя, що над Бугом, друга простягається біля села Гороховище і доходить до долини Бугу в околиці колишнього містечка Опалин, третє біфуркаційне заглиблення лучиться під селом Рівне з невеличким потічком, що впадає в Буг.

У цій місцевості прип’ятський водний шлях з’єднувався зі старим шляхом угору річкою Буг до Дорогичина і річкою Угеркою вгору до Холма. Саме тому в лексиконі місцевих човнярів було відсутнє слово волок, оскільки долали весь цей шлях водою, минаючи суходіл. Одразу кілька довколишніх сіл тут мають схожі назви: Столинські Смолярі, Рогові Смоляри, Світязькі Смоляри. Отримали вони їх через те, що мандрівники перед тим, як плисти зарослими різними корчаками, мочарами болота «Тенетисько», лагодили і смолили в цих селах свої човни.

У пізніші часи Дніпро і Буг з’єднали між собою Королівським каналом (з 1795 року — Дніпро-Бузький). Його будівництво розпочалося 1755-го, а в основному завершено в 1846—1848 роках. Живиться він на водороздільній частині між річками Піна і Муховець двома водопідвідними каналами з території Волинської області — Білоозерським та Оріхівським.

На всій протяжності цього водного шляху судноплавство здійснювалось до початку 50-х років минулого століття, після чого через складні умови плавання по річці Західний Буг польська ділянка шляху перестала експлуатуватись, останнім часом не використовується і водний шлях від Гданська до Варшави. Канал завершується підпірною стінкою у Бресті, дорога до Балтики поки що закрита. Однак є міжнародний проект Е-40 про відновлення водного шляху Чорне море — Балтійське море, реалізація якого дасть змогу скоротити відстані між Херсоном і Гданськом, зробити Варшаву портовим містом, відкрити прямий шлях до Берліна.

Звичайно, ми не назвали всіх старовинних водних шляхів нашого краю. Однак, щоб завершити цю тему, нагадаємо ще про один. У 1929 році поблизу села Кошари Шацької громади розпочалося будівництво каналу Мосціцького, який мав з’єднати річку Західний Буг з озерами Пулемецьке, Світязь, річкою Прип’ять. Щоб дати добро цьому грандіозному проекту, в червні 1929 року на Волинь приїжджав тодішній президент Польщі Ігнацій Мосціцький. Однак незабаром будівництво каналу припинили через його сумнівність, а насамперед через величезну вартість. Хоча частина каналу існує, його південною бровкою по центру фарватеру Західного Бугу розташована точка стику кордонів України, Білорусі, Польщі.

Один човен зберегли, інший — втратили

Дискусія на конференції точилася і довкола призначення Маневицького човна-моноксила. Так кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Андрій Петраускас вважає його незавершеним, оскільки заокруглене днище човна не забезпечує його стійкість на воді. На користь цієї версії і той факт, що на дні човна знайшли фрагмент молотка і стамеску, на одному боці леза якої вибито персональне клеймо майстра у вигляді трьох стріл.

Оригінальну ідею висловив кандидат історичних наук Сергій Панишко з Луцька, який припускає, що човен міг бути частиною наплавного млина або одним із двох з’єднаних між собою елементів паромної переправи чи плавзасобу для перевезення габаритних вантажів. В давнину такі човни використовували і для супроводу плотів, які сплавлялися у степову частину Наддніпрянщини, де вже на довбанки нарощували оббивні борти.

Сам Петро Хомич вважає, що човном могли перевозити і товари, і людей. Під час підняття з води, пригадав він, човен досить добре тримався на поверхні річки. Отже, версій багато, і це цікаво. Адже попереду чимало досліджень і відкриттів.

Із сумом усі слухали повідомлення головного спеціаліста відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради Юрія Мазурика. Виявляється, таких човнів мало б бути два. Незабаром після підняття довбанки поблизу села Старосілля група туристів, яка мандрувала плотом по Стиру, на дні нещодавно виритого котловану поблизу села Семки помітила човен-довбанку, який лежав перпендикулярно до русла річки.

Мандрівники сфотографували та зафільмували знахідку, зробили її обміри. Довжина човна була 11,2 метра, висота — 0,8, ширина — приблизно метр. Повертаючись через кілька днів, вони човна вже не побачили. Поліція на їхню заяву не відреагувала. Зауважимо, що обидва моноксили було знайдено у ґрунті берегових обривів на однаковій глибині і в однаковому положенні. Відстань між цими двома локаціями — лише одинадцять кілометрів.

Обидві знахідки свідчать про інтенсивність використання таких плавзасобів і постійний торговельний потік у регіоні. І хоча від часу ви-крадення другого човна минуло вже шість років, зловмисників за бажання можна знайти.

Роботи проводили поблизу населеного пункту з використанням потужної землерийної техніки, крана і транспортних засобів. Таке не можна не помітити і забути.

Завершили рік ужинково

Оскільки і сама подія була неординарна, і час її проведення збігався з підготовкою до Новорічно-Різдвяних свят, то врочистості в Маневичах мали особливе забарвлення. Присутніх на відкритті Музею одного експоната вітали щедрівками, на столах і стендах було розміщено новорічні листівки, стояла прикрашена ялинка. А в центрі — човен-моноксил, біля нього своєрідна фотозона. Усім хочеться зберегти згадку про цю неординарну подію. Її важливість підкреслює і присутність у залі народного депутата України Ірини Констанкевич, голови обласної ради Григорія Недопада, його заступника Григорія Пустовіта, Маневицького селищного голови Олександра Гаврилюка, депутатів обласної ради та багатьох інших відомих людей і, безперечно, учасників історико-крає-знавчої конференції.

Головна увага до ведучого заходу Петра Хомича, який за допомогою фільму показує всі етапи підняття і збереження унікальної знахідки, розповідає про людей, які долучилися до цієї справи.

— Я з першого дня вірила, що ця ідея має майбутнє, — каже Ірина Констанкевич. — Задоволена, що нам вдалося зберегти цей човен у нас, у Маневичах. Він показує, наскільки глибинною і цікавою є наша історія. Це потужний туристичний магніт, який приваблюватиме в наш край тисячі небайдужих до історії людей. Дякую вам, що 2021-й ми завершуємо так ужинково, на такому високому інтелектуальному рівні.

Своєрідним іменинником цього дня почувався і народний умілець із села Промінь Луцького району Володимир Ящук, чиї роботи занесено до Книги рекордів України. Важко уявити, як майстру вдається зібрати у скляних пляшках макети різноманітних старовинних кораблів. Кожна робота — це витвір мистецтва. Символічно, що в день відкриття такого музею ці вітрильники прикрасили його експозицію. За 44 роки Володимир Пантелеймонович виготовив мініатюрні макети майже 200 кораблів. Частину з них зможуть побачити і відвідувачі музею в Маневичах.

Не залишився поза увагою і голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки Геннадій Бондаренко, який презентував на врочистому зібранні свій унікальний збірник «Історичне краєзнавство Волинської області (1939—2019 роки). Книга не лише велика за обсягом, добре ілюстрована, а й містить цікаву інформацію про людей, які бережуть історію. Схожих книг Україна ще не мала.

І насамкінець добре слово про директора Маневицького краєзнавчого музею Петра Хомича. Якби не його ентузіазм, наполегливість і бажання зберегти якомога більше з нашої минувшини для нащадків, такого передноворічного інтелектуального свята, як на-звала подію Ірина Констанкевич, Волинь не мала б. Великі розміри човна свідчать про розвинуте суднобудування та судноплавство на Волині. Так і хочеться сказати: не втрачаймо того, що вже мали.

Волинська область.

Фото автора.