Фонди Музею історії Дніпродзержинська поповнилися унікальним експонатом. Це відправна точка цілого музейного дослідження.
— Перше враження від цієї знахідки, виявленої на одному з блошиних ринків міста, — розповідає кандидат історичних наук директор Музею історії Дніпродзержинська Наталія Буланова, — справжній шок від трагізму, що пронизує цей народний твір. А перша реакція — бажання просто піти й забути цю картину з її важкою енергетикою, мов страшний сон. Якби не дата, виписана автором в правому нижньому куті — 14 травня 1933-го...
У часи смертельного мороку, що оповив Україну, було написано цю картину.
Музейникам вдалося з’ясувати ім’я її автора. Це жителька с. Деріївка Онуфріївського району нинішньої Кіровоградської (а в роки написання полотна — Харківської) області Поліна Бичко.
Реліквію довго зберігав її далекий родич. Він надав скупі відомості про авторку: тяжко хворіла і в ті ж роки померла.
— Прийшло усвідомлення того, що випадково знайдена річ — не просто витвір народного мистецтва, — продовжує Наталія Буланова. — Адже картину створено в апокаліптичному оточенні, коли голодна смерть косила людей, мов траву.
Онуфріївський район, якому підпорядковувалася Деріївка, був приречений на вимирання, бо там з 13 листопада 1932 року «за невиконання плану хлібозаготівель» було призупинено торгівлю. Всі продукти та товари вилучили з крамниць. А перед цим до крихти забрали харчі з осель селян.
Навесні 1933-го в їжу пішли миші, щури, жаби, їжаки, вужі, жуки, мурашки, хробаки. Врятувати міг Дніпро, але ловити рибу забороняли під страхом ув’язнення. Трохи допомагали гриби, але виснажені люди вмирали вже не тільки від голоду, а й від їжі, бо їх шлунки не могли її засвоїти. «Не їв — зомлів, наївся — звалився» — сумна приказка тих часів.
Голод змусив селян їсти дохлих птахів, собак. Інколи викопували людські останки. Таке було у тій само Деріївці, про що свідчить спецдонесення начальника міліції Онуфріївського району Матвійця від 7 травня 1933 року (за тиждень до завершення картини. — Авт.): «Громадянин Сень виявив діжку з засоленим людським м’ясом. Про це гр. Сень негайно повідомив до сільради». Як з’ясувало слідство, Акилина П., Ганна П., Марія М. та Федора С., усі вдови, відкопали труп померлого від голоду 13-річного Олексія Б. і вирішили зварити його.
Тодішня статистика офіційно встановила в с. Деріївка лише 34 особи, померлі від голоду. Серед них — і Поля Бичко, невідомого року народження, яка
на порозі голодної смерті, у травні 1933-го, залишила нащадкам художнє послання, де своєрідно відбита трагедія, принесена на нашу благословенну землю силами зла.
Це справжній подвиг простої жінки, яка ніби просить нас берегти пам’ять про знищених предків.
Наталія Буланова побачила спорідненість образу дівчини на картині з Мавкою — традиційним персонажем українського фольклору. Мавки — істоти, в яких втілювалися душі дітей, котрі померли нехрещеними. Спорідненість — не зовнішня, вона позначена внутрішнім трагізмом і тугою. Тугою за втраченим людським життям, за правом бути щасливим. За правом просто бути...
Кіровоградська область.
Картина Поліни Бичко.
Фоторепродукцію надано Музеєм історії Дніпродзержинська.
P.S. Редакція висловлює глибоку подяку директору Музею історії Дніпродзержинська Наталії Булановій, його працівникам, редактору Онуфріївської районної газети Руслані Сороці і сільському голові Деріївки Василю Зайвому за людяність, небайдужість і допомогу.
