Наш Геній і Пророк писав: «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Лише за минуле століття і два десятиліття цього український народ пережив не один геноцид, лінгвоцид, екоцид, масштабні воєнні злочини, зокрема, депортації, що стали складовою частиною політики російської імперії на повне знищення нашої нації і держави. І лише «у своїй хаті», у власній незалежній, соборній, демократичній державі, без корупції і кумівства, народ може мати засоби для захисту і свого існування — як фізичного, так і духовного.

Саме про необхідність, перефразовуючи Пророка, мати свою правду і свою волю у власній хаті — і виставка у Національному музеї Голодомору-геноциду, на якій представлено масштабний триптих Тараса і Юрія Гончаренків «Геноцид 1933».
«Триптих було створено в 1989-му і його вважають одним із перших мистецьких творів в Україні, що присвячені трагедії 1932—1933 років», — зазначає кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник музею Голодомору-геноциду Андрій Іванець.

Картина створена у складній техніці, що поєднує мозаїку та живопис. Андрій Іванець розповів, що коли спеціальна комісія Міністерства культури свого часу розглядала питання про те, аби викупити цю картину, знайшлися недоброзичливці, які переконали експертів, що робота швидко «розсиплеться» — смальта не буде триматися.

«Але минуло вже понад тридцять років, і ми бачимо, що з картиною нічого не сталося і вона продовжує вражати своїм глибоким змістом, символікою і динамікою, яку їй надає поєднання мозаїки і живопису», — зазначив Андрій Іванець.
Через нерішучість чиновників картина згодом опинилася в приватній колекції відомого американського колекціонера Моргана Вільямса. І лише нещодавно вона була передана музею, де всі охочі знову можуть її побачити.

«Коли ми бралися за цю роботу, то, скажу відверто, ми навіть не думали, що її будуть експонувати ще при нашому житті. Тоді ми навіть і мріяти не могли, що буде збудовано цей музей, а в ньому виставлено нашу картину», — каже Тарас Гончаренко.

Він розповів, що задум створити картину «Геноцид 1933» виник під впливом ескізу діда, відомого художника Володимира Бондаренка. Він був учнем Михайла Бойчука та Федора Кричевського, а коли вже сам став іменитим майстром, навчав ремесла Аллу Горську та Галину Зубченко.

Життя митців у радянській системі, особливо тих, які не хотіли «ходити строєм», було дуже непростим. Володимир Бондаренко за те, що не вписувався в компартійні вимоги, зазнав гонінь і переслідувань.

В останні роки свого життя він задумав масштабне полотно про варварство, в якому хотів завуальовано, мовою мистецтва показати, що зробили совєти з українською культурою, вірою, історією, з усім українським народом.

Він навіть «накидав» ескіз, але втілити в життя задумане не встиг — помер у 1980 році.

Коли його онуки, молоді художники Тарас і Юрій Гончаренки, одними з перших у радянській Україні вирішили порушити тему Голодомору в мистецтві, вони взяли за основу ескіз свого діда.

«Від нас нічого в родині не приховували. Про Голодомор ми багато чули від своєї прабабуні, матері діда, яка займалася нашим вихованням. Але навіть тоді, в «перебудовному» 1988-му, коли ми почали працювати над картиною, відтворювати тему сталінського злочину в мистецтві було, я б сказав, навіть небезпечно, — згадує Тарас Гончаренко. — Ми були впевнені, що коли покажемо картину загалу, нам це просто так не минеться.

Але обійшлося без наслідків. Часи були все ж інші».

Співробітниця Національної історичної бібліотеки Алла Новицька, оглянувши експозицію, залишилася враженою (на знімку праворуч).

Шкодує, що вона триватиме лише до 26 лютого. «Виставка, що викриває сталінський злочин, має бути постійною», — каже пані Алла.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.