Чергову річницю звільнення від фашистської окупації (1944 року) відзначили кілька міст і районів Хмельниччини. На жаль, святкування мали політичне забарвлення, що зіпсувало враження від події. До прикладу, в Кам’янці-Подільському офіційна міська хода до місця мітингу-реквієму відбулася під прапорами Компартії.

Того само дня громадсько-політичний рух «Гідність», клуб української інтелігенції, громадська організація «Меморіал», фотоклуб «Інший світ», фотомитець Олег Іліх та видавництво «Медобори» запросили на документальну фотовиставку, що діє й донині. Її варто оглянути кожному, зокрема й владі, якщо вона хоче об’єднувати, а не ділити суспільство. Адже значна частина громади має зовсім іншу думку щодо визволення та його відзначення. Ці люди опираються на численні документи. Не прикрашати, а показати реальне обличчя Другої світової війни — таку мету поставили вони перед собою.

Унікальні знімки з приватних архівів розповідають про зруйнований Кам’янець. Організатори виставки змогли показати лише 32 фото, а зібрали понад сто.

Дослідник Валерій Дорошенко: «Той період історії найспотвореніший радянською пропагандою. Це стосується й періоду окупації Кам’янця під час Другої світової війни. Багато замовчувань і перекручувань фактів є і донині. Перед відступом із міста працівники НКВС залишили гори трупів на хуторі Загальського та у п’яти тюрмах свого відомства. Вони підпалили нафтобазу, заготзерно, підірвали вокзал, залізничне депо, будинок Червоної Армії, порохові склади, два прогони Новопланівського мосту. Радянська пропаганда створила чимало міфів про підпілля. Школярам досі розповідають про «комсомольський подвиг» Вілена Поворіна, а чи стосувався він комсомолу? Першими в місто вступили угорські частини, і майже одразу провід Організації українських націоналістів створив місцеве самоврядування. Старостою міста став український націоналіст Кібець, секретарем — Поворіна — дружина репресованого НКВС чоловіка. До керівництва містом входили також ОУНівці. Саме з представників ОУН було створено перше ядро кам’янецького руху опору, що діяв аж до травня 1942-го. Першими в квітні 1942 року заарештували Кібця, Поворіну та її сина Вілена. 25 травня німці розстріляли 150 осіб — викладачів, студентів, місцеву адміністрацію.

— 26 березня 1944-го в Кам’янці одна окупація змінила іншу, — каже педагог-пенсіонер Едуард Крилов. — Саме СРСР був серед розпалювачів Другої світової війни, про це свідчать історики. Перемога над фашизмом далася українцям ціною мільйонних жертв, чи ж доречно говорити про свято, такі дати — це дні скорботи. І фашисти, й «червоні» нищили наші міста, не рахуючись із населенням. Радянська влада, як і фашисти, вивозила молодих сильних людей на примусові роботи до Сибіру та на Донбас.

Видавець Мирослав Мошак звертає увагу на те, що значна частина будівель у заповідному Старому місті, особливо храмів, була знищена не фашистами, і навіть не під час війни, а вже в 50-ті роки за вказівкою радянської влади.

Серед світлин — фото вщент зруйнованої площі Польський ринок у Старому місті, вже по війні. Знімки не говорять. Але вони здатні викликати на розмову.