Як правильно гадає Всевишній, не треба людині знати, скільки часу життя відміряно кожному, як і день смерті, і те саме таємницю днів щасливих і нещасливих (зрозуміло, крім тих, хто має Його довіру). Тобто котрі з них які. Крім того, які дні в кого щасливі і які нещасливі, залежить не від того, яку посаду обіймає хто або чим займається, а від того тільки, який він сам за вдачею своєю. Що виходить, без різниці -- чи цар він Всієї Русі чи злодій якийсь, котрий, щоб мати з чого жити, краде, щоразу ризикуючи своєю головою, тоді як царю, щоб поповнити свою скарбницю, достатньо лише аркуша паперу, щоб видати потрібний указ.
Тому цар, беручись за видання чергового указу, або злодій, затіваючи чергову крадіжку, повинні погоджуватися із днем, в який планують здійснення свого наміру. Тому що не так від розуму одного чи спритності іншого залежить вдалість результату затіяного, як від того, який це день для них у Фортуни. І тому дні бувають одні -- щасливі і вдалі, інші -- нещасливі й невдалі.
Як і має бути, царі займаються не тільки указами, а й справами (це злодії займаються тільки справами), тож якось наш цар, не зазирнувши, як це робили ще давні його попередники, у календар (такі собі святці), сів і написав указ про чергове поповнення скарбниці.
І хоча указ мав очікувану дію, більше того -- поповнив скарбницю понад очікуваного, цар все одно спохватився -- а який же сьогодні все-таки день?!
Зрозуміло, це була не більш як цікавість, оскільки, як міркував наш цар взагалі -- якщо справа вдалася, то який ще може бути такий день, крім як вдалий?! Однак, зазирнувши до календаря, дуже здивувався -- день, хоча він уже, можна сказати, минув, був для нього таким, що нічого гарного не передвіщав!
Коли довідалися про це -- й ті, хто ближче до царя, й ті, від нього подалі які, пішли чутки, що цар надзвичайно удачливий і везучий, улюбленець Богів, Долі й Фортуни, а отже, й народ, що під орудою такого царя перебуває, теж опікуваний й захищений зверху! Й, отже, перебуває під покровом Божої благодаті.
Як відомо ще з часів російських царів, і так само російських князів, удачливість породжує безтурботність (біс опікується якою), і тому цар, уважаючи себе, як здавалося йому, таким щасливим, закинув календар і продовжував робити все навмання, в тому числі, видавати укази, з календарем не справляючись зовсім.
І справді, дні були лиховісні, а все, що робилося царем у такі дні, напрочуд виявлялося вдалим! Тепер ті, хто був приставлений до календаря й мав обов'язком нагадувати цареві, коли день який, теж стали нехтувати заглядати в нього, й оскільки не заглядали в календар, ще більше стали заглядати до найближчого шинка і далекої (чужої) кишені.
Якось у зв'язку з майбутньою доволі багатообіцяючою справою цар згадав про календар і вирішив подивитися, щоб довідатися, який цей день, -- чи варто затівати таку справу чи відкласти її на наступний день?
День значився під прихильністю Долі, і цар, з упевненістю в успіху, взявся за справу.
Однак справа провалилася цілком! Тож цар мав як результат одні лише турботу й незручності, не вважаючи самих збитків. І тому постало запитання: чому день, що значиться для царя вдалим, виявився невдалим, тоді як дні, що значаться для нього невдалими, виявлялися вдалими, до того ж усі й дуже?!
Відповідь знайшлась не одразу, і тому довелося вдатися до тривалих пошуків і довгих вишукувань. Хоча жодної потреби в них не було, тому що потрібно було лише знати, що дні в Долі розписано стосовно до того, в кого яка душа, яка вдача -- царськи щедра, яка тільки й повинна бути в царя, чи дріб'язково-злодійська, яка тільки в злодія й може бути!
Тому якщо який день для царя був би вдалий, для злодія він міг бути тільки невдалий. Але оскільки наш цар за вдачею злодій, тож зрозуміло, що щастило йому саме в ті дні, які в Долі значаться вдалими для злодіїв, і не щастило саме в ті, які значаться вдалими для царів. Для царів із царственою натурою й царською душею.
