Сьогодні — 125 років від дня народження Остапа Вишні (1889—1956)
 
Окрім цієї дати, ми могли б згадати ще одну, пов’язану з ювіляром. На початку 1934 року, коли він уже був під арештом, радянська преса назвала його фашистом. Це вже й призабулося, але рівно через 80 літ генпрокурор України (тепер уже колишній) обізвав тим самим словом повстанців Майдану. Здавалось, після смерті Сталіна так уже ніхто не говоритиме про громадян власної країни. Але от прокурорське слово сказане — і ми всі ніби опинилися в одній компанії з Остапом Вишнею й багатьма іншими добрими людьми, колись запідозреними у недозволеній любові до Батьківщини. Нині твори Вишні — хрестоматійні. Може, комусь його гумор здається архаїчним. Але його біографія залишається актуальною й читається чи не з більшим інтересом, ніж знамениті гуморески-усмішки. Бо ця біографія надто гостро нагадує про систему, якої ми досі не можемо позбутися. Про систему, яка добре вміла нацьковувати своїх на своїх. Згадаймо — нинішня війна з того й почалася, що когось названо «фашистами», і хтось у це повірив. Ця система дуже любила різні підміни. Скажімо, коли йшлося про Тараса Шевченка, то передусім підкреслювали, що цар заслав його на десять літ у солдати із забороною писати і малювати. Про цю заборону так часто нагадували, що про неї знали навіть ті, хто не читав «Кобзаря». Оце і є підміна: плачте над долею Шевченка й забудьте, скільки українських радянських письменників сиділо в таборах по десять і більше років, без права писати, а майже півтори сотні їх було розстріляно. Остап Вишня тричі(!) опинявся під загрозою розстрілу, але відсидів рівно десять літ і вийшов на волю. А оплатив цю волю тим, що змушений був писати — що накажуть. Між іншим, від Шевченка цього не вимагали. 
Але Вишня не мав вибору — спробуй не писати, коли тебе випустили, але судимість не зняли! Реабілітували менш ніж за рік до смерті. Якщо покласти його усмішки на цю канву, повчальне виходить читання...
 
Остап Вишня з дружиною Варварою Маслюченко. Друга половина 1940-х років. З книги     С. Цалика і П. Селігея «Таємниці письменницьких шухляд».