Шановна редакціє! Розповім вам про одне явище, що відбулося зі мною в 1989 році. Я тоді займався бігом на великі відстані. Того дня я повертався й десь на відстані 1,5 км від села раптом мене підняло в небо.
Я відчув неймовірну легкість, такий приємний стан радості й замилування (який неможливо відчути на землі). Ймовірно, це природа або якась сила відокремила душу від тіла. Зверху я добре бачив село, поля й усе навколо, бачив, як біжить моє тіло дорогою. Праворуч від мене був мій образ, що сяяв, і від нього тяглася тонка світла нитка до мого тіла, що біжить. Дивлюся й думаю: бідне моє тіло, біжить і не розуміє, що мене в ньому немає. Я літав так не більше двох хвилин і усвідомлював, що не хотів би повертатися назад... Не встиг отямитися, як опинився знову у своєму тілі й біг далі. Не можу зрозуміти, як таке могло із мною статися і яка сила всім цим керувала.
Опису таких подій зі здоровою людиною я ще не зустрічав у друкованих виданнях. А в мене ж це відбулося прямо під час бігу. Всі ці роки я багато міркував, аналізував і дійшов висновку, що є інший світ. І смерть — це мить переходу в інший світ існування душі. Усвідомлення цього знімає з людини страх і хвилювання. Виходить, що смерті немає, а є лише людський страх перед нею.
Мені здається, якби природа частіше показувала людям такі явища (як це відбулося із мною одного разу), можливо, людство змінило б свій напрям розвитку, і не стало б воєн і вбивств.
Гремяч
Чернігівської області.
Від ведучої. Перша думка, що виникла, — відправити цей лист в архів. Але, погодьтеся, багато непоясненого відбувається навколо. І якщо з нами такого не було, то це не значить, що такого не буває взагалі. Тому ми показали лист докторові біологічних наук Наталі Околітенко, яка саме завершує книгу під назвою «Друга реальність» (читайте в «Посиденьках» за 6 жовтня). Вона цією історією зацікавилася й запропонувала своє бачення з позиції сучасної науки.
Коментар
На чому грунтуються легенди про привидів
Останнім часом офіційна наука впритул підійшла до визнання, що, окрім речовинної, існує й польова складова нашого тіла, яку ще називають флюїдним дублікатом, астральним чи біоплазменим двійником. Останнє поняття сформулював наш земляк, інженер Володимир Грищенко.
Під контролем цього двійника й відбувається формотворення. Ось яку паралель проводить професор Йельського університету Гарольд Барр: «Якщо залізні ошурки розкидані на поверхні, під якою знаходиться магніт, то вони розташуються за малюнком силових ліній магніту. А якщо старі ошурки струсити й насипати нові, то вони повторять той самий малюнок, що й старі». Процес такого «струшування» у живому організмі не припиняється ніколи, розпад мертвого тіла — це продовження обміну речовин, але вже за відсутності організуючого начала. Отого самого польового двійника, про який йдеться в листі Павла Мірошниченка.
Нині є багато способів підтвердження цієї концепції. Так, учені В. Інюшин і В. Адаменко, застосовуючи метод газорозрядної візуалізації, що свого часу розробило подружжя винахідників Кирліан, сфотографували листок зі зрізаною верхівкою і отримали знімок, на якому було зображено... цілий листок. Тобто, біополе реально існує. А хіба не вказують на існування польового двійника так звані фантомні болі в кінцівці, яка ампутована? В. Казначеєв вважає, що польова форма живої речовини — це первинна властивість космофізичного масштабу, а наше речовинне тіло — тільки наслідок.
1975 року американський психолог Р. Моуді та його послідовники, вивчаючи досвід тих, хто повернувся до життя після клінічної смерті, опрацювали величезний статистичний матеріал. Картина в загальних рисах дуже збігається з тим, про що пише Павло Мірошниченко: блаженне відчуття свободи й ширяння «в небі», яке супроводжується небажанням повертатися у власне тіло, прив’язане до польового двійника білим шнуром, хоч це стається незалежно від волі того, хто пережив таку пригоду. Як показали численні спостереження, астральний двійник не тільки, бува, виходить з матеріального тіла, а й зберігає людський образ, через що ту саму особу можна побачити в двох місцях. На цьому базується багато легенд про привиди.
Стверджувати, що польове тіло — це душа, — передчасно. Люди, які зазнали досвіду розділення своїх тіл, різко міняють систему вартостей, ставлячи на перше місце те, що Ісус Христос назвав любов’ю до ближнього, та перестаючи боятися смерті. Таке, ймовірно, сталося з нашим дописувачем.
Наталя ОКОЛІТЕНКО, доктор біологічних наук, письменниця.
