На одній з нарад, аналізуючи виконання Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами голодомору 1932—1933 років», голова Запорізької облдержадміністрації Євген Червоненко нагадав, що в Пологівському районі є село Чубарівка. А в ньому стоїть пам’ятник колишньому голові Раднаркому Української РСР Власові Чубарю та діє меморіальний музей. Виконуючи вказівку, голова Пологівської райдержадміністрації Валерій Тоцький надіслав листа сільському голові Валерію Шинкаревичу, в якому попрохав розглянути питання про можливість перейменування сільської ради, населеного пункту, вулиці та демонтажу пам’ятних знаків і бюста Власа Чубаря.

Це делікатне звернення викликало в територіальній громаді бурю протестів. Люди почали збиратися на сходи, і не знайшлося жодного, хто б підтримав пропозицію начальства.

За словами сільського голови Валерія Шинкаревича, у сходах взяло участь понад 1100 громадян і всі одностайно проголосували за те, щоб ніхто не чіпав імені їхнього земляка. Ще 1033 підписи зібрали комуністи, які організували роботу агітаційного поста біля пам’ятника Власу Чубарю. І навіть малюки дізналися про те, що «він був хорошим дядечком, а тепер його знов хочуть скривдити».

Ці дії громади зумовили й відповідну тональність позачергової сесії сільської ради. Орган самоврядування вирішив не проводити рекомендовані головою райдержадміністрації заходи без згоди громади. А громада звернулася до народного депутата України Олександра Пеклушенка, облдержадміністрації, депутатів районної та обласної рад, керівників організацій політичних партій з проханням допомогти розібратися в історичних подіях і прийняти рішення, за яке не було б соромно перед нащадками. Адже Власа Чубаря вже одного разу оголошували «ворогом народу», а потім посмертно реабілітували. Було також розстріляно його дружину та брата, а малолітні діти довгий час переховувалися в родичів на Кавказі.

«Він політичний діяч, а яка влада була в ті роки? — запитують у зверненні. — Голодомор — це не його ідея, були люди, які стояли над ним. Вказівки йшли з Москви, він їх лише виконував. На посаді керівника уряду України В. Чубар багато зробив для організації будівництва Дніпрогесу, Дніпрокомбінату, для самого Запоріжжя... Він один з політиків, які сміливо розмовляли зі Сталіним. Відомо також, що В. Чубар просив Сталіна про виділення продуктів для дітей, які помирали від голоду. В 1933 році для учнів місцевої Федорівської школи було організовано харчування. Архівні матеріали відображають спробу Чубаря надати допомогу голодуючим районам в Україні. Але Москва відмовлялася допомогти горю українських селян. І він нічого не міг зробити...»

Заради справедливості треба зазначити, що тоді годували дітей і в далеких від Федорівки Кінських Роздорах, а можливо, і в багатьох інших селах. Про це розповідала мені бабуся, в котрої в 1921 році від голоду вимерла вся велика сім’я (вижив тільки батько). Пізніше, навчаючись на військкоматівських курсах, я півроку жив на вулиці Чубаря неподалік його хати-музею. Знав навіть деяких родичів Власа Яковича. Його не обожнювали, але ж і не гудили, хоч у селі пам’ятають подробиці життя до сьомого коліна. Тепер же всі дружно піднялися на захист Чубаря, і навіть присутні на сесії представники від Партії регіонів, «Нашої України» та БЮТу були солідарні з його односельцями. Думаю, що їх підтримають і депутати районної та обласної рад, бо в регіоні, де в двадцятому столітті були три масові голоди, дивуються, чому нинішня влада згадує лише про один з них. До того ж у правовій демократичній державі, якою хоче стати Україна, тільки суд уповноважений вирішувати долі людей.

Щодо голови облдержадміністрації Євгена Червоненка, то нині він уже не такий категоричний. Тим більше, що на минулій сесії обласної ради комуністи хотіли провести рішення про висловлення йому недовіри. Але депутатська більшість розсудила, що він, як людина служива, діє відповідно до своїх службових обов’язків, і питання було знято з порядку денного. Заспокоюючи людей, Євген Альфредович запевнив, що не буде воювати з пам’ятниками і не допустить перейменування села та вулиці без згоди громади. Цю ж позицію він підтвердив і в розмові з кореспондентом «Голосу України». Так що нехай чубарівці сплять спокійно — ніхто серед ночі не приїде демонтувати пам’ятник їхньому землякові.

Запорізька область.