2005-й обіцяє стати роком цукрових буряків. Звісно, якщо добрі наміри залишаться не на папері, а через реальну фінансову підтримку перетворяться на гектари і центнери. У лютому, певне, вперше в історії незалежної України, відбудуться парламентські слухання з проблем бурякоцукрового комплексу, де буде розглянуто (і, треба сподіватися, затверджено) державну програму розвитку галузі до 2011 року. І вже 2005-го планується запровадження державної дотації у розмірі 30 гривень на кожну тонну вирощених корінців, що дасть змогу збільшити доходи селян і утриматися від необхідності істотно підвищувати ціну на цукор. На перший погляд, дотація не така вже й велика, однак у масштабах держави на таку підтримку орієнтовно потрібно 566 мільйонів гривень. Окрім цього, 42 мільйони передбачено програмою як компенсацію відсотків комерційних банків з кредитів на вирощування буряків. Під фінансування соціальних програм, пов’язаних із закриттям цукрозаводів, за попередніми оцінками, піде 15 мільйонів гривень. Навіщо такі бюджетні вливання? Аби перейти на повне забезпечення країни цукром вітчизняного виробництва, а в перспективі — відновити її експортний потенціал, передусім завалити нашим білим піском сусідню Росію. А не створювати робочі місця в Бразилії, лише доводячи на вітчизняних потужностях до кондиції імпортовану звідти тростинну сировину.